Якось ми зібрались разом
За добрячим квасом – газом,
З перекошеним хайлом
Всі зустрілись під столом.

І пішла розмова колом
Від горілки до футболу,
Ну а потім, як ведеться,
Цілувалися від серця.

Всі друг друга поважали,
Всяких різостей бажали,
Без усяких там ідей –
Хто хохол, а хто єврей.

Ну а Борька, ой хитрюга,
Прямо справжній кацапюга,
За столом один сидів
Самогонку пив та пив.

Хрумав смачні огірочки,
Ковтав смажені грибочки,
Ковбасу пихав у рота,
Страшния, як у бегімота.

А пізніше спів почався,
Під столом я надривався,
Кум із Хаймом верх тягнули
Так, що поломали стули.

Тілки Борька не співав
На горілку налягав
Ось тоді до мене вліз
Гидкий націонализм.

Вранці встав, душа горить,
В пляшках пусто – нема пить.
І завив я: “Волцюга,
Усе випив, кацапюга”.

Що робити я не знаю
І про себе все зітхаю
Та жую капусний лист, -
Справжній націоналист

Бойова козацька

Як на Січ збирались козаки чубаті,
Проводжала хлопця дівчина кірпата.
І казав їй лицар, гримая шаблюкой:
“Квітонька, не страждай, повернуся, любо.

Сходимо на Кафу і я твердо знаю,
Що свою там шкапу на коня зміняю,
В чоботи узуюсь червоні соф’яні,
Трохи погуляєм веселі та п’яні.

І тебе, голубо, не забуду в бійці –
З чарівной туркені зірву я спіницю,
Мережну сорочку, стегнову пов’язку,
Відніму у неї і життя, і ласку.

Квітонька не страждай, скоро повернуся
І тоді з тобою, любо, оджружуся”.

Їхали козаки веселі із Криму,
Тільки того злопця не було між ними.
Той козак чубатий з синіми очима
Був порубан в Кафі, ось така причина.

Там і поховали, меж чужих оселей,
Та і позабули козаки веселі.

Тільки дівчинонька сльози ллє та плаче:
“Як же обіцянки, що ти дав козаче?
Де ота спідниця, де ота сорочка,
Де ото весілля, обіцяв що хлопче?”

Не плач, дівчинонько, вже стучать в ворота
Козаки веселі в червоних чоботях...

 Про те, як насправді писалося
листа турецькому султан

Ой, збирався як козак
Випити горілки,
Не пускала козака
З дому люба жінка.

“Та навіщо у шинок
ти ідеш, Іване,
туда соколом летиш,
звідти – морда п’яна.

Туди в білом кожуху,
В білій вишиванці,
Звідти – в дьогтю та пуху
Повернешся вранці”.

Він дружині відказав:
“Замовчь, Катерина,
Як гуляють козаки,
Є на то причина.

Бо не просто у шинку
П’ємо оковиту,
А вирішуєм ми там,
Кого будем бити.

Піся першій ми йдемо
Воювати турків,
Після другій на ляхив,
Ну а потім дзюркать.

Поветаємось і знов
Третю наливаєм
І тоді на москалів
Коней повертаєм.

Потім віп’єм спотикач,
Пісню заспіваєм,
Щоб не знали вороги,
Що ми затіваєм.

Що ти, катю, не кажи,
Слухати не стану,
Там вже пишуть козаки
Листа до султану...”

  Стежинка 

Ой, що не кажите,
А стежинка в’ється,
Поринає в житі –
Весело сміється.

Та куди біжить вона,
То ніхто не знає,
А спита – лише луна
Пропливе над гаєм.

Та тою стежинкой
Йдуть, заплющів очи;
Ой, мій любий синку,
Що від стежки хочеш,

Бо не шляхом ми йдемо –
Дрібними стежками,
І безглуздо заб’ємо
Того, хто не з нами.

Ой, біжить стежинка,
Весело сміється.
Пам’ятай, мій синку,
Десь вона порветься.

Пропаде у прірві десь,
Чи в болті згине...
І яка у тому честь,
Хто у тому винен?...

Ой, що не кажите,
А стежинка в’ється,
Поринає в житі –
Весело сміється.

Та куди біжить вона,
То ніхто не знає,
А спита – лише луна
Пропливе над гаєм.

 Козацька жартівлива

Ой, козацька слава –
Весела забава,
Йдуть, як на параді
Наші козаки,
Сперше – отомани,
Веселі, рум’яні,
Слідом чимчикують
Їх писарчуки.

Ой, не кладіть вуса
На пихаті пуза,
Не кидайте друга
Сумного в біде.
Бо козацька слава
Справжняя шалава,
Ось вона під вами,
Завтра біс зна де!

Ой, козацький чубо
Усім дівкам любий, -
Пуляють очима
Як козак іде.
На боці шаблюка,
Дома жинка-злюка,
Мов ота гадюка
Під парканом жде.

Ой, не кладіть вуса
На пихаті пуза,
Не беріть молодку
За круті боки.
Бо ота, що вдома
Шастає без втоми,
Буде ґвалт і бешкет
З гнівної руки.

Пані Ірині

Ясновельможна моя пані,
Зоря пливе крізь сивий дим
Рожевой квіткою герані
На згадку про затишний дім.

Там, за холодними ночима
Туман гайда зелений ліс,
І перед темними очима,
Пливуть примари в повний зріст.

Вони прозоро-загадкові,
Але холодні та чужі
І соболеві твої брови
Тремтять, мов терни на межі.

Там сніг блакитний і прозорий
Горить і світить між дерев,
І сяють, вкриті снігом, гори,
І тануть в дзеркалах озер.

О моя пані, ясно ніжна,
Пала в очах небесний жар;
Без тебе мов століття тижні,
А кожен лист – як Божий Дар.

Надходить день, зоря тускніє,
Кружить по вітру легкий сніг,
І образ твій лише у мріях
Приходить вранці на поріг.