Лауреат «Слов'янських обіймів»
Відомий український поет лауреат Державної премії імені Тараса Григоровича Шевченка Анатолій Кичинський став лауреатом престижної зарубіжної нагороди
Анатолій ще під враженням від поїздки. А повернувся він додому з відомого курортного міста Варна (Болгарія). Саме там 20-25 травня пройшов другий міжнародний фестиваль поезії слов'янських країн «Слов'янські обійми».
Назва ж яка! Так, це були обійми. Обійми братів по духу.
Організувала фестиваль мерія Варни, Слов'янська літературна і мистецька академія, Спілка болгарських письменників, агенція «Росія сьогодні» і фундація «Слов'яни».
Варна жила поезією. Поезія - Варною. Скрізь і всюди! Уявно (бодай на тиждень) між господарями і гостями не стало державних кордонів. Майже тридцять кращих слов'янських поетів сучасності читали вірші. Звучала і українська поетична мова. З уст Анатолія Кичинського.
Прошу поділитися враженнями.
- До різних фестивалів сонячній Варні не звикати. Та цей фестиваль - «Слов'янські обійми» - мабуть із ряду особливих?
- Мабуть це справді так. Хоча б тому, що приурочений він до Днів святих Кирила і Мефодія. Святих, яким і ми, українці, маємо завдячувати за письменство.
Погода виявилася на славу - дні видалися надзвичайно сонячні. Суголосні настрою. Своїх представників на поетичний варненський форум прислали Сербія, Македонія, Болгарія, Польща, Хорватія, Чехія, Словаччина, Україна...
Нас тепло приймали у кращих аудиторіях цього приморського міста. Запам'ятається літературний вечір під метафоричною назвою «Мій вірш - мої обійми». А ще на нас чекали творчі зустрічі з жителями Бургаса, Добрича, Шумена, Русе, Сливена, інших міст Болгарії. Були й дискусії про шляхи і мотиви слов'янської поезії.
- Ти у Варні не був ніколи?
- Як же, був! У 1986 році на нараді молодих письменників Болгарії. Запам'ятав на все життя. А тут така нагода! Місто стало ще кращим, привабливішим. А люди - як завжди: гостинні, привітні.
Свої вірші ми читали рідною мовою, а їх тут же перекладали болгарською, а то й взагалі звучали переклади.
- Як сприймали брати-болгари поетичне слово?
- Мені здалося, що дуже гарно. Я там прочитав і власного вірша про столицю фестивалю. З-поміж інших він виявився найкоротшим: «Варна - гарна!» Щодо сприйняття поезії... Ось епізод: коли був заключний вечір, де мені вручали престижну нагороду, то підійшла до мене аристократично одягнена похилого віку жінка і мовила єдине слово: «Бравіссімо!»
- Що це за нагорода?
- Міжнародна літературна премія фестивалю «Летюче срібне перо». Ось поглянь, яке симпатичне. А ось і диплом. Не ручаюсь за точність перекладу, але в цьому дипломі записано, що премію мені вручено за поетичну творчість, просвітління читацьких душ, утвердження слов'янської ідеї, багаторічне сприяння духовному обмінові між Болгарією і Україною.
А ось ще епізод. Запрошуючи на фестиваль, мене попросили, аби я узяв із собою державний прапор України. Цей прапор потім майорів на урочистій літургії в пам'ять святих Кирила і Мефодія.
- Яке відчуття, коли бачив рідний прапор серед інших прапорів?
- Мабуть, його можна порівняти із тим, коли на Олімпійських іграх піднімають український прапор: щем у грудях...
На закінчення хотів би ось на чому наголосити. Наші пращури невипадково називали слов'янами і себе і своїх нащадків. Нічого у цьому світі не названо випадково. Нашу самоназву мабуть поклала фраза Євангелія від Іоанна: «Спочатку було Слово».
- Дякую за цікаву розповідь.
Василь Піддубняк
Наддніпрянська правда № 43.- 06.06.2008
