Людина на повідку
04.01.2007
Одного погожого дня близько року тому в столиці України на Хрещатику перехожі спостерігали шокуючу процесію: молодий чоловік, вдягнений, як гламурний завсідник світських тусовок, тяг на повідку... бездомного чоловіка – худого, битого життям, пошрамованого, але в адідасівському спортивному костюмі. Навколо них стрибав фотограф, клацаючи фотоапаратом...
Перехожі зупинялися, хтось казав услід гламурному чоловікові погані слова, хтось плювався, хтось реготався, а хтось вигукував розпачливо чи то до людей, чи то до небес: “Боже, до чого докотилися!”. Але жодна жива душа не поцікавилася, чому це одна людина тримає на повідку іншу?! Ніхто не знав, що то був перфоманс – вуличний спектакль. Люди, звиклі бачити на повідках не тільки бультер’єрів, а й плямистих кабанчиків, єнотів, страусів, і навіть крокодилів, очевидно, вирішили, що у багатих тепер така мода.
Тим часом “гламурного чоловіка” зображував поет і музикант, лідер музичного гурту “Chillibombers” Ігор Горін, який розпочинав свою кар’єру з херсонських клубів, а останні кілька років успішно виступає в найпрестижніших клубах Києва. А от бездомний був найсправжнісінький.
– Ідея фотосесії належить колишньому адміністратору групи Ігорю Резніченко, – розповів фронтмен “Chillibombers” Ігор Горін. – Він вирішив, що музикантам, які грають трохи цинічну музику, до снаги буде проект такого собі доведеного до символу образу рабства, влади багатих над бідними. Він познайомився з бомжиком, що ранком порпався у смітнику біля його будинку. Виявилося, чоловіка звати Саша, прізвисько King, і він нічого не має проти сучасного мистецтва. Для перфомансу Сашу теж довелося вдягти у спортивний костюм і кросівки. Це був по суті гонорар за його участь у митецькій акції. Грошима він брати не схотів.
Так незвичайна процесія у супроводі ще чотирьох музикантів та фотографа з’явилася на Хрещатику. Час від часу Ігор та Саша зупинялися біля смітників і позували фотографу. За дослідженням Саші, смітники Хрещатика виявилися зовсім не такі, як у спальних районах. Тут траплялися переважно відходи з офісів: купи паперу, недоїдки піци, але й оригінальні знахідки, наприклад – надщерблені вази.
Нарешті, компанія дійшла до комплексу елітних магазинів, ресторанів та клубів “Арена-сіті” в районі Бесарабського ринку. Вони спокійно розташувалися за столиком одного з ресторанів на видноті, запропонувавши Саші місце на килимку. На них поглядали з цікавістю, але ніхто не обурився, ніхто не задавав жодних питань, і Саша з тарілкою на килимку нікому не псував апетиту...
Експеримент показав: так звана столична “еліта” не тільки провалила тест на людяність, але й не допетрала, що то була пародія на неї. Ніхто з виряджених на тисячі доларів відвідувачів ресторану не впізнав себе в цьому “дзеркалі”...
Дар’я Аверченко
"Вгору”, 4.01.2007
http://www.vgoru.org/modules.php?name=News&file=article&sid=5007
Публікація першоджерела мовою оригіналу
