Ляльки на гастролях
У Херсонському обласному художньому музеї ім.Олексія Шовкуненка 26 березня урочисто відкрили виставку “Ляльки-мотанки з Марійкиної садиби”.
Минулого року “Вгору” однією з перших розповідала про гостинну садибу, яку її господарі Ольга та Михайло Жукови перетворили не лише на ідеальне місце для зеленого туризму, а й на справжній музей народного побуту Півдня України.
“Родзинкою” для відпочивальників стали майстер-класи Ольги Вікторівни з виготовлення ляльок-мотанок із природного матеріалу.
Усе розпочалося ще в 2004 році, коли, помандрувавши світами, подружжя вирішило повернутися на свою маленьку батьківщину – в село Іванівку Голопристанського району. І саме там Ольга Жукова захопилася ляльками і...не може зупинитися досьогодні. Тож виставка у художньому музеї стала своєрідним творчим звітом народної майстрині.
Свої “лялі” вона робить із рогози, сіна, соломи, ромашки, кукурудзи, ракити, – це традиційні матеріали. А от її власне “ноу-хау” – це ляльки з річкових водоростей. Є ляльки повністю виготовлені лише з природного матеріалу, а є й одягнені в “панянські” та селянські костюми з вишивкою, прошвами. На одній із великих ляльок – автентична квітчаста хустка з китицями, а у деяких із маленьких деталі костюмів теж зшиті зі старовинних речей.
Старший науковий співробітник науково-експозиційного відділу музею ім. О.Шовкуненка Наталія Кольцова розповідає: “Над оформленням виставки довелося попрацювати, але результат мені самій сподобався. Я вирішила використати в експозиції картини відомої художниці Олени Рибальченко, і вони дуже органічно вписалися в інтер’єр виставки”. І дійсно, сценки із селянського життя на картинах Рибальченко – такі ж природні, теплі й добрі, як і ляльки Ольги Жукової.
Традиційно на Україні такі ляльки робили як обереги для оселі: вкладена в іграшку добра енергетика повинна була оберігати домівку від усіляких бід і напастей. А от личка така лялька не мала, замість нього голівку навхрест оперізували яскравою тасьмою або ж стрічкою. Вважалося, що у ляльку з обличчям може переселитися душа живої людини і таким чином можна їй зашкодити: таке ось українське “вуду”. Що ж стосується різновидів лялечок, то їх досить багато. Тут і кумасі – обереги житла, і масниці та стовбчанки – до Масляної, і панянки, і колодки (бо зроблені вони з невеликих дерев’яних колодочок). Окремо, пишаючись, стоїть красень Купайло, весь у стрічках і у хвацько заломленій шапці. А ще є лікувальниці, наповнені пахучими лікувальними травами – ну чим не сучасна ароматерапія, яку наші мудрі пращури використовували з давніх-давен. На тиночку сидять сім ляльок-лихоманок: їх робили на Різдво, щоб хвороби на тину сиділи, а до оселі – ні ногою. Восени, на Пилипа, особливо популярні були ляльки-багаторучки, бо ж як інакше – не маючи декілька пар рук – упоратися зі збиранням врожаю. Та найбільше вразили ляльки-нерозлучниці, які завжди тримаються за руки, переходячи одна в одну. Таку лялечку дарували молодим на весілля – щоб ніколи не розлучалися. А коли у подружжя народжувалася дитинка, робили малесеньку лялю і прикріплювали між татом і мамою. Як справжні нерозлучники, усе робить разом і подружжя Жукових. Мабуть, і справді, ляльки мають магічну силу. Адже після відвідання виставки не полишає відчуття тепла, затишку, близькості до чогось дуже рідного, але, на жаль, призабутого. А ще – приємне передчуття свята, що наближається. Створіть собі гарний настрій – познайомтеся з ляльками із Марійкиної садиби, не пожалкуєте.
Тетяна Крючкова
“Вгору”.- №13 (392).- 01.04.2010.- стр.28
