Міражі Олешківської пустелі
Олешківські піски — піщаний масив, розташований в Україні у 30 км на схід від міста Херсона.
Іноді Олешківські піски називають найбільшою пустелею Європи, проте це є помилкою, так як Олешківські піски не є пустелею, і в Європі є розташовані в сухостеповій природній зоні піщані масиви (Арчедінско-Донські піски в Ростовській області, Росія), які більші за площею. Крім того, найбільшим піщаним масивом і пустелею Європи є пустеля Рин-піски (знаходиться в європейській частині Казахстану і Росії), яка за площею в 20 разів перевищує Олеш-ківські піски.
Про семантику назви
Давньоросійське містo Олешшя відоме з XI століття. За даними археологів, у цій місцевості росли листяні ліси. Слов'яни ці місця називали Олешшя - від старослов'янського «ліс». Звідси походить давня назва міста Олешшя, і пізніша форма Олешки. У 1928 році місто перейменували в Цюрупинськ, на честь Олександра Цюрупи - радянського державного та партійного діяча.
Бувальщини Олешківського краю
Олешківські піски в нинішньому своєму вигляді з'явилися досить недавно. У пониззі Дніпра на високій надзаплавній терасі піски акумулювалися в льодовиковий період.
За часів Русі місто Олешшя відігравало важливу роль у торгівлі нашої держави і було фактично її морськими воротами. Недалеко від пустелі руські князі Мстислав Удатний та Данило Романович розгромили передовий загін монголо-татарів. Однак саме в час монголо-татарського ярма відбувся занепад міста. За часів Запорозької січі тут знаходилася Прогноївська паланка. Після зруйнування Січі у 1709 р. військами Російської імперії козаки засновують Кам'янську січ, а згодом, у 1711 р. - Січ в Олешках, яку називали Олешківською січчю.
У XVIII і XIX століттях сюди почали завозити овець (один тільки барон Фальц-Фейн, засновник заповідника Асканія-Нова, володів величезними стадами до мільйона голів, які внаслідок надмірного випасу худоби розрідили, а місцями і знищили рослинний покрив, звільнили піски, а вітрова ерозія дала їм можливість розширюватися.
За записами Павла Костичева, який вивчав Олешківські піски у 1880-х роках, ці піски були суцільно закріплені рослинністю, місцями навіть деревами. Припущення, «ніби поява пісків відбулася від зміни кліматичних умов місцевості», науковець вважав абсолютно голослівним («доказів на це немає ні найменших»). «Осипання сипучих пісків і перешкода до їх закріплення обумовлюються однією і тією ж, і притому тільки однією, причиною: посиленим випасанням худоби». У «Журналі загальнокорисних відомостей» за 1837 рік вказується, що площа лісів на пісках нижнього Дніпра, що складала в 1802 році більше п'яти тисяч га, до 1832 року впала практично до нуля.
Роботи по закріпленню пісків були розпочаті в кінці XVIII століття, але масштабного характеру набули в сорокових роках дев'ятнадцятого століття у зв'язку з діяльністю по активізації лісорозведення міністра фінансів графа Канкріна і утворенням Олешківського лісництва.
Період генерального межування і наділення селян землею (1859 - 1890 роки) обернувся катастрофою для лісів, і площі пісків значно збільшилися. Відновлення було продовжене тільки починаючи з двадцятих років минулого століття (Лук'ян Ткачук, доктор наук, керував роботами насадження).
Поєдинок з природою
У XX столітті з наступом пісків активно почали боротися - висаджувалися штучні ліси. Якщо до революції стихійно селянами з метою закріплення пісків насаджувалися шелюги, то в радянський період в Олешківських пісках діяла Нижньодніпровська науково-дослідна станція залісення пісків Українського НДІ лісового господарства, були створені кілька лісових господарств. У шістдесятих роках великі посадки лісів, що чергуються з садами і виноградниками, були проведені під керівництвом Володимира Виноградова.
Зараз тут ростуть сосни, білі акації, берези та інші дерева. Здається, що процес руху пісків вдалося затримати. Піски зупинені по краях великими лісовими посадками загальною площею близько 1 тис. км2 (або приблизно половина площі піщаного масиву). У регіоні діє Степовий філіал Українського національного дослідного інституту лісоагромеліорації, який вирішує проблеми комплексного використання пісків, а також створення перешкод на шляху розширення їх території.
Унікальний клімат
Як ми вже зазначали, незважаючи на те, що Олешківські піски часто називають пустелею, це не зовсім правильно. За температурним режимом та кількістю опадів їх можна віднести, скоріше, до сухих степів. Проте кліматичні умови такі, що влітку пісок нагрівається до 75 градусів. Повітря над пісками прогрівається сильніше, ніж над навколишньою місцевістю, вологість повітря знижується, тому в літній час дощові краплі швидко випаровуються, і інтенсивність дощів (за деякими непідтвердженими даними) тут дещо менша, ніж у самому Херсоні, який знаходиться по інший бік Дніпра. Хоча зараз піски і стримуються лісами, іноді вони заносять околиці довколишніх селищ.
Екологічні небезпеки
Основні фактори, що впливають на екологічну ситуацію в регіоні - зменшення площі лісу і шару піску. Зменшення площі лісу викликано вирубкою, пожежами, природною загибеллю насаджень сосни, не здатних до самовідтворення, і може призвести до розширення піщаного масиву. З іншого боку, безконтрольне використання піску для будівельних цілей і розміщення сільськогосподарських об'єктів веде до зниження рівня ґрунтових вод та їх забруднення, що може позбавити мешканців регіону якісної питної води і негативно вплинути на ліс.
Полігон для країн Варшавського договору
У радянські часи Олешківські піски використовувалися в якості військового полігону. Раніше в цих місцях знаходився військовий полігон «Херсон», на якому відпрацьовували бомбометання льотчики з країн Варшавського договору. Із-за цього було обмежене наукове дослідження регіону. У зв'язку з тим, що в пісках залишилося безліч боєприпасів, формально доступ цивільних осіб на територію заборонений, але практично перешкод до відвідування немає.
Новий національно-природний парк
Указом Президента України 2010 р. Олешківським піскам присвоєно статус національного природного парку. Його загальна площа складає понад вісім тисяч гектарів. При цьому п'ять із них планується вилучити у землекористувачів протягом 2010-2013 pp. За наказом Президента Міністерство оборони спільно з Херсонською обласною державною адміністрацією зобов'язані провести всі необхідні заходи щодо звільнення земельних ділянок колишнього авіаційного полігону «Херсон» від вибухонебезпечних об'єктів і передати землі у постійне користування НПП «Олешківські піски».
Маємо надію, що цей екологічно ціннісний куточок Херсонського регіону в майбутньому стане об'єктом жвавого інтересу туристів з усього світу, адже він цього дійсно вартий.
Руслана Мітюхіна
«Наддніпрянська правда плюс».- №4 (4).- 11.2013.- стр.12
