Просто лірика
* * *
Цей світ іграшковий,
Де звикли до слів,
Що ділить усіх
На рабів і вождів,
Цей світ іграшковий,
З тенет віроломства,
Де бал править всюди
Підступність і помста.
Ця лампа благенька,
Що сонцем зовуть,
І куля маленька,
Де люди живуть.
Ті люди ляльки,
Й кожен з них, як дитя,
Веде свою гру,
Що зоветься ЖИТТЯ!
* * *
Життя великий знак питання,
Знак оклику щасливий час.
Трикрапка прикре розставання,
Тире все вирішить за нас.
Двокрапка допоможе знати,
А крапка з комою забуть.
Та будь-де крапка може стати,
І ти скінчиш життєву путь.
* * *
З нуду в серці в’є гніздо
Пташка на ім’я Віддо.
Люди, як ви живете?
Все Віддо віддаєте!
Від світанку до світанку,
Від сніданку до сніданку,
Від кохати до пахати,
Від – «Ого!» до – позіхати,
Від – народження до –… ДО?!?
Геть, нахабнице Віддо!
* * *
Поза ганком пізнім ранком
Пролітала Сониця.
У хустинці – все гостинці
Тому, хто поклониться.
Тобі – райдуги шматок,
Тобі – рай на донечко,
Тобі – світла на ковток,
Тобі – у долонечку.
Сонице-шановнице,
Райдугам не втішні ми.
З дугами-недугами,
Ще й позаторішніми.
Сонице-красунечко,
Рай – померлим давнини.
Наші повні сумочки
Травами духмяними.
Сонице ти, орлице,
Ми й самі світитимо,
Ти би крила нам розкрила,
Запроси летіти-но!
До відгадок – по світах,
Щоб минути край туги,
Та знайти, де райський птах
В’є піснями райдуги!
Лірика кохання
* * *
Зірка скотилася з неба…
Може, так жити і треба
В світі нестверджених мрій?
Зірка та наче сльозинка,
Що її кинула жінка,
Що їй самотньо одній…
* * *
Двоє.
Без слів.
З болі
Злі.
Хмарка
Зими.
Сварка.
Ми?
* * *
Зажди, я знаю,
Нам з тобою
Завжди два краї,
До двобою.
Що ж, не дана –
Дано стежини,
Бо я одна,
А ти – єдиний.
І плисти нам
Крізь дві калюжі,
Бо я – сумна,
А ти – не дуже,
Бо я – права,
А ти – за себе,
Летіти – два
Широких неба…
Куди? Я знаю!
Нам з тобою…
Іди. Пора. І –
Без двобою.
* * *
Що ти ходиш біля мене,
Не відводиш світ очей?
Прибери свої антени,
Бо лоскотно у плече,
Не цілуй мене у рота.
Взагалі, злізай з колін.
Не знущайся, милий коте,
Бо мені потрібен – він…
* * *
Хочеш,
Я віддам тобі море?
Воно буде шипіти і пінитись
У твоїх ніг,
У хвилі будуть
Бігати навздогін
До берега і назад,
Малюючи вічність
Швидкими мазками
На полотні часу.
Вітер буде
Обіймати твоє тіло
Вологими бризками,
Вкриваючи чоло солоним бісером,
Примушуючи замружитись,
Шепочучи на вухо
Гімни
Земним богам…
А потім раптом
Не стане нічого,
Зовсім нічого,
Окрім ніжного подиху
Десь зовсім-зовсім
Поряд.
* * *
Де ти був?
Сонце з очей,
Вітер-волосся…
Де ти є?
Посмішки іскри
Опалюють хмари.
Де ти будеш?
Краплі слів
Ось-ось зірвуться
З хиткого неба…
Все буде як вчора,
Тільки зоряний смерч
Розвіє осколки
Кришталевої келії.
* * *
Самотній шаман грав на флейті,
І два метелика злетіли з гілки
І закружляли
В обіймах павутиння слів…
Скінчилась гра.
Скінчилися слова.
Лишилось павутиння…
* * *
Щоразу, коли ти мене лишаєш,
Встромляю я троянди до волосся,
А в очі – оксамити, крізь які
Удень і уночі я бачу зорі,
І повний місяць… І собі гадаю:
Якщо ти обернешся, то колись
З тобою ми зустрінемося знову.
А ти не обертаєшся…
Ніколи…
Верлібрика
* * *
І спитав я:
Хто ж створив Бога?
І сказав Бог:
Я!..
І сказав Бог:
Хай буде бути!..
І стало бути.
І побачив Бог,
Що бути добре.
І сказав Бог:
Хай буде вічно!..
І стало буде.
І побачив Бог,
Що буде вічно.
І сказав Бог:
Хай буде було вічно!..
І стало було.
І подумав Бог:
Якщо було вічно,
То що ж створив Я?
І стало Я.
І сказало Я:
Що ж створив Бог?
І став Бог.
І нарекли Я
Змієм споконвічним,
Дияволом,
Що означає:
“Без твоєї волі”.
* * *
Між сьогодні і завтра
Грань товщиной у нескінченість,
І подихи тих,
Що сплять уночі,
Не в змозі заглушити
Холодним наляканим
“Не вірю”
Шум крил
Тисячі драконів.
* * *
Зійшло сонце.
В очах людей
З’явилися осмислені вирази.
І зникли.
Прокинулися.
* * *
Згасли всі зорі.
Ось так просто
Шшухх! і згасли.
Ні, не так швидко.
Деякі гасли так:
шшшшуххххх
А деякі,
Найскромніші,
Зовсім беззвучно:
……….
Але деякі,
Що щиро мріяли
Лишити хоч що-небудь
після себе, напослідок
прогриміли:
пджщщщщ
А після все одно:
…….хххх
А всі живуть,
В той час, як світло
Летить до нас.
* * *
Що таке відчуття “пофіг”?
Це коли автобуси здаються
Монстрами,
А ти їх не боїшся.
Коли дощ опікає,
А тобі плювати
На шрами.
Коли очі людей
Тичуться в тебе
Новонародженими кошенятами,
А ти наточуєш відро води,
І раптом земля під ногами
Стає морем,
А людина,
Що пропливає у човні,
Привітно махає
Косою.
* * *
Озирнись!
Усюди палають
Похилені дахи
Чужих життів.
І чаклунські відблиски
Висвітлюють
Спотворені радістю
Обличчя
Тих, що летять до сонця,
Доки не вріжуться
В свого бога,
Що впаде згори
Вогненними балками
Під кривавим
Небом заходу.
Озирнись!
Це не захід,
Це не небо,
Це не кров!
Знаєш запах
Опаленої шкіри?
Відчуваєш,
Як лопаються очі?
Чуєш,
Як тріщать колоди7
Молись же
До свого бога,
Скоріше,
Поки він іще
Зверху!
* * *
гори
підняли очі долу
і скам’яніли
здивовані тенетами стежин
його безкраїй посмішки
і досі
вони стоять, не в змозі
відвести погляд.
палять хмарний дим
удень.
вночі
за зорями
рахують світу долю…
* * *
Накрив землю,
небо,
Заліпив вуха та очі,
Залив роти,
Просочив душі, огорнув розум
безликим
безформенним
безмірним
“так і треба”.
МИ
Навіть думки і слова
В нас затуманені.
Коли туман розвіється,
Нас не знайдуть.
* * *
Залізобетонний моноліт
На тлі синього неба
Наче булавка
У тілі метелика…
* * *
Крізь морозне скло
Лампи ліхтарів
Зорі…
* * *
Облітають жовті квіти
У вазі на вікні.
Осінь?..
* * *
Лиш наставляючи
Дурного учня
Ти розумієш:
Вчитель, на якого
Ти нарікав, насправді
Перевершив себе!
* * *
Раптом ялинку зачепиш
Сиплеться попіл зелений.
Свято скінчилось…
* * *
Кинь камінець до колодязя!
Так і життя мить падіння
В часі.
Прислухайся:
Бульк!
Сто рядків
Для малюків
* * *
Я водій – найперший клас.
Відпускай зчеплення! Газ!
Стережись! Поблизу – мур.
Обережно, тут – бордюр.
Раз – праворуч,
Два – ліворуч!
Добре, що бабуся поруч.
Ми б із нею ще могли –
Прямо, до берізки…
Та, здається, вже прийшли –
Дістають з колиски.
* * *
Жив на світі Чау-чау,
Він завжди на всіх гарчау.
І сказали Чау-чау:
Не одержиш більше чау.
Налякався Чау-Чау,
Бо любив він дуже чау.
Припинив на всіх гарчау,
І вітати всіх почау.
А тепер він зазвичау
Грає на віолончау.
А маляток зустрічау –
То на хвостику качау.
Публікація першоджерела мовою оригіналу
