Народна пісня - як молитва
Скадовський районний будинок культури.
На сцені актової зали триває генеральна репетиція - за два дні звітний концерт кращих колективів району. «А де знайти «Радість»?» - питаємо у чергового вахтера. «Радість?! Зараз, я вас проведу», - відповідає жіночка і швидко проводить через величезний хол закладу культури до вузького коридору. Тут більше десятка дверей, із одних, ще метри за три, чується чарівний жіночий спів: «Не цурайся пісні, яку чув від мами, - незабутня мова прадідів твоїх. Бо зректися пісні, що цвіла віками, мов забути рід свій, даль його доріг...
«Радість» - це ансамбль народної пісні, про який у Скадовському районі вперше почули рік тому. З того часу жоден ярмарок чи свято - День Перемоги, День народження міста, Новий рік, Різдво, Василя і Маланки - не обходиться без блискучого виступу 10 співачок на чолі з художнім керівником Любов'ю Фабриковою. Як говорить Любов Леонтіївна, її колектив - велика дружна родина, кожна учасниця - це непересічна історія і біографія. Мабуть, саме тому, коли вони виходять на сцену, відчуттям піднесеності і гарним настроєм проймаються усі без винятку глядачі. «Нашому народу останнім часом бракує приводів для радості. А коли людина не радіє, погіршується стан її здоров'я, починає боліти серце.Ми ж під час кожної зустрічі з аудиторією беремо для себе високу планку - через пісню подарувати оточуючим якомога більше приємних емоцій», - говорять вокалістки.
Скадовщина завжди славилася самобутніми ансамблями, але таких, які працювали б у суто фольклорному жанрі, не було. З появою «Радості» зазвучали не просто народні пісні, а сама батьківщина, автентичні пісні Херсонщини: «Гей, на Україні козаки стояли», «Зійшов місяць, зійшов ясний» і багато інших. їх співали ще прабабусі, а сьогодні - десять чудових жінок. Виконання здебільшого а капельне.
У колі творчих подруг, а це, окрім Любові Фабрикової, Галина Надєїна, Любов Євстигнєєва, Ганна Зуєва, Ольга Козленко, Валентина Горбачова, Тетяна Дорофєєва, Лариса Бєлоусова, Аліна Семенова та Ольга Лисенко, є ті, хто біжить на репетиції прямо з робочого місця. Так, Галина Надєїна (як зізнається, підспівувала своїм талановитим батькам, ще коли ходила під столом пішки) багато років працює лікарем у районній санепідемстанції, попри великий обсяг роботи жодної репетиції не пропустила: «Пісня для мене — це все. Спочатку я нікому не казала, куди йду. Просто тікала. Потім почала казати — начальник не відпускав, а тепер у нас новий начальник і він сказав: «Любите співати, значить, будете».
- Сьогодні теле- і радіоефір заполонила поп- і рок-музика. Не вважаєте, що молодь недооцінює культурне надбання своїх пращурів? - запитую у художнього керівника ансамблю.
- Так і є, хоча даремно, - відповідає Любов Фабрикова. - Українська народна пісня, ось така лірична, вона ж - як молитва. Я займаюся співом з учнями місцевих шкіл і помітила, що, коли набираю групи, вони слухають, але самі співати не бажають. Та коли починаєш їм розповідати, як наші діди-прадіди з піснею вставали і лягали спати, бачиш: поступово у дитини з'являється бажання перейняти цей багатовіковий досвід. І його треба передавати підростаючому поколінню. Наша пісня - високодуховна, вона зосереджує у собі колосальний позитив. Колектив «Радість» радить співати рідних пісень усім і завжди. Повірте, ваше життя стане яскравішим і багатшим!
Тетяна Підгородецька
Новий день. - 26.03.2009
