Чому музей схожий на склад
28.06.2007
Будівля ця разом з Очаківською брамою Херсонської фортеці, фактично стала символом нашого міста, її силует використовується як одна з найпоширеніших емблем Херсона. Звичайно, херсонці не байдужі до долі своєї "ратуші", як іноді називають музей.
І вже те, що ми бачимо зараз, коли ремонт ще далеко не завершено, викликає, м'яко кажучи, побоювання за долю цієї чудової будівлі. Насамперед в очі кидаються вікна. Ну в яку "світлу" голову могла прийти ідея вставити склопакети в тонкі та абсолютно гладкі рами, наче це вікна складу, а не пам'ятника архітектури. Дерев'яні віконні рами є елементом оформлення архітектурного вигляду фасаду. Їхню конфігурацію не можна змінювати. Незалежно від того, з якого матеріалу виконані об'ємні елементи вікон (краще, звичайно, з дерева), вони повинні відповідати, хоча б загалом, задуму архітектора.
Втім, понівечені вікна будівлі – це ще не найстрашніше. Стіни фасаду покриваються цементною штукатуркою. Цемент хімічно та технологічно несумісний з вапняком ("черепашником"), з якого збудовано музей. Цементний розчин просто руйнує вапняк. Між шаром цементу та каменем з часом виникає тріщина, і важча штукатурка швидко обвалюється разом із фрагментами зруйнованої вапнякової кладки.
Показово, що коли ремонт тільки починався (років десять тому), все робилося технологічно правильно. Та частина цокольного поверху, що виходить на вулицю Комунарів, оштукатурена вапном пушонкою. А ось зараз з боку вулиці Леніна на камінь наносять цемент. У цьому легко може переконатись будь-який херсонець. Достатньо підійти до центрального входу до музею. Зліва від парадного – на розі будівлі – стіна оштукатурена старим вапняним розчином, праворуч – новим цементним.
Адже ремонт громадського будинку робиться за бюджетні гроші. Фірма-підрядник, яка веде ремонтні роботи, очевидно, брала участь у тендері. І в тендерних умовах мали бути прописані технологічні вимоги до якості виконуваних робіт. Тим більше, що йдеться про ремонт пам'ятки архітектури. Такі будинки взагалі прийнято не ремонтувати, а реставрувати.
Ми не журналісти. З'ясовувати всі деталі цієї темної справи – завдання невдячне. Необхідно провести детальне журналістське розслідування та опублікувати його результати у пресі. Для початку - хоча б проінтерв'юювати трьох людей, які мають пряме відношення до професії: директора музею Аліну Доценко, начальника обласного управління культури Наталію Федотову та начальника обласного управління містобудування та архітектури Олексія Чмута. Нехай порозуміються якось з населенням.
А ми – краєзнавці. І як краєзнавців нас вражає у цій ситуації повна нездатність херсонських чиновників полюбити рідне місто. Адже "наше місто - наш будинок". Невже не соромно показувати ці потворні вікна гостям Херсона? Адже заїжджих консулів, послів, міністрів, а то й президентів не по шинках водять, а по музеях.
Українські чиновники люблять декларувати свою відданість "європейським цінностям" та "європейському вектору" розвитку країни. І люблять їздити у напрямку цього "вектора", досвід переймати. Важко уявити, щоби ті ж чиновники Херсонської обладміністрації не бували в європейських країнах і не бачили, як їхні тамтешні колеги ставляться до своїх архітектурних пам'яток. І не лише у Празі чи Парижі. У будь-якому заштатному містечку Польщі, Словаччини, Румунії люди, наділені владою, ставляться до своїх місцевих визначних пам'яток (тим же ратушам, наприклад) з любов'ю та гордістю, чи не з обожненням. Їх не "ремонтують", а ретельно реставрують, мало не вилизують, відновлюючи до найдрібніших деталей усі елементи зовнішнього оздоблення. І не шкодують для цього сил та коштів. Тому що вони люблять своє місто. Лише лише.
І невже немає патріотів міста серед заможних та авторитетних (у всіх сенсах) херсонців? Невже не прикро спостерігати, як податки до обласного бюджету витрачаються не на відновлення зовнішнього вигляду рідного міста, а на його руйнування. Адже відновили ж пам'ятник Потьомкіну, упорядкували Потьомкінський сквер. Комусь це було потрібно.
За іронією долі будівлі херсонських музеїв перебувають у облуправлінні культури та туризму. Про культуру навіть не хочеться говорити. Ударними темпами херсонські чиновники зводять пам'ятник власному безкультур'ю. Причому на довгі роки.
А ось про туризм варто сказати окремо. Вже зараз іноземці сахаються від металопластикових вікон, заклеєних у стіни херсонських соборів епохи класицизму. А що буде далі? Будь-якій більш-менш культурній людині достатньо поглянути на фасад художнього музею і зрозуміти, що в цьому місті дивитися більше нічого. Що живуть тут "івани, що не пам'ятають спорідненості", яким глибоко начхати на власну історію та культуру. Які не люблять своє місто та не цінують його пам'ятки архітектури. І терплять чиновників, які руйнують на гроші платників податків їхнє ж власне культурне середовище проживання. Загалом на туристів нам особливо розраховувати не доводиться. Хіба що придумають якийсь особливий український тур найкорумпованішою країною Європи з демонстрацією пам'яток безкультурності, корупції, нелюбові до власної країни та зневаги до її історичної та архітектурної спадщини.
Михайло Підгайний, Сергій Дяченко,
співробітники Херсонського обласного краєзнавчого музею
Вгору.-2007.-28.-06
