Писанкове щастя Ази Матко
Цим світлим Великоднім тижнем не можемо не познайомити дорогих читачів «Нового дня» з цікавою людиною, безмежно талановитою землячкою. Аза Сергіївна Матко створює дивовижні писанки. Мисткиня, яка не має спеціальної освіти, винайшла власну технологію, і її роботи не лише високохудожні, а й довговічні
... Йдучи на інтерв’ю до 76-річної майстрині, очікувала побачити таку серйозну, може, й дещо сувору бабусю, схожу на представниць її покоління. І яким же було моє здивування, коли з одного з балконів п’ятиповерхівки визирнула жінка з рудим каре. Аза Сергіївна дуже сучасна пенсіонерка: має смартфон і... акаунт у Фейсбуці. Але про це трохи пізніше. З господинею квартири спілкуємося на кухні. Фарби, пензлики, клей, лак — на столі все необхідне для роботи. Аза Сергіївна створює писанки. За свій журналістський досвід я бачила немало крашанок, минулоріч навіть у національному музеї писанок побувала, де великодні атрибути зібрані з усіх куточків України. Але, зізнатися чесно, таких робіт ще не бачила.
Справа в тому, що херсонська художниця винайшла власний метод створення писанки, завдяки якому ті можуть зберігатися десятиліттями! У це важко повірити, але на шедевр звичайне яйце, вже порожнє, бо вміст видувається, перетворюють... газета і борошно. Майбутня писанка обклеюється малесенькими паперовими клаптиками, рецепт клейстера відомий усім, хто навчався у радянській школі й залучався до колективного утеплення вікон у класах — мука і вода. Сама ж технологія мені нагадала пап’є-маше, колись нас так навчали робити декоративні тарілки.
«Довго думала, як же укріпити шкаралупу, таку тонесеньку, що писанка псується за найменшого удару, а це ж робота, частинка душі, дуже шкода її втрачати. Такі дійшла до такого методу. До речі, годяться лише газетні клаптики, інший папір розповзається», — ділиться секретами майстриня.
Сама собі сиджу і думаю: так, від мучного клейстера яйце стає не просто міцним, а дубовим, але ж як на такій кострубатій поверхні можна щось малювати? Аза Сергіївна посміхається, наче прочитавши в моїх очах нотки скептицизму. Вся справа у наждачці, заготовка під писанку ретельно відшліфовується, аж до ідеальної поверхні. Потім художниця насаджує яйце на спицю, звичайну в’язальну. Тепер працювати з заготовкою зручно і руки чисті. Далі — акварельна фарба, яку наносять трьома шарами, і кожному треба дати час висохнути. Наступний етап — лакування, для писанки на темному тлі береться звичайнісінький меблевий лак, в іншому разі покриття слід брати з художнього магазину. І лише після того, як лак, теж нанесений у декілька етапів, застигне, варто приступати до розпису.
Сюжети писанок майстриня вигадує сама. Аза Сергіївна не приховує: досить довго вивчала значення орнаментів і символів, зокрема українських, і знає автентику кожного регіону, але класичних писанок не робить. У її роботах можуть поєднуватися квіти й орнаменти, церкви й знаки-обереги. «Ось це дуже старовинний образ праматері, жінки-берегині, її завжди малювали з кількома парами рук, піднятими до неба, з молитвою про добробут рідної землі», — розповідає художниця.
А ось на писанці засніжені гори і маленькі карпатські хатинки — це до Різдва розписувалося. Цікавлюся, а чи є така, щоб от чисто херсонська, про нашу землю? Аякже, є! У таврійських степах здавна мешкали плазуни — у міфології істоти містичні, тому на нашій писанці художниця побачила царя-вужа, а ще царівну-лебідь. Робота вийшла особливою, не схожою на решту писанок із колекції Ази Матко. Орнаменти на писанках пенсіонерки виходять з напрочуд тонесенькими лініями, на додачу — дивовижне відчуття кольорів і композиції.
Парадокс, але настільки високохудожній стиль належить автору без художньої освіти. У родині Ази Матко не було художників, і звідки в неї дар, жінка не знає, натомість пригадує - малювала з дитинства. А воно ж припало на жахливий історичний період. Аза народилася у 1941-му, батько пішов на війну, так і не побачивши доньки, до трьох років дівчинка хворіла на рахіт. На фронтах Другої світової родина втратила всіх чоловіків. Певно, через це й захворіла мати дівчини, з якою вони залишилися удвох. Доля самої Ази склалася драматично.
У молодості наша героїня зустріла фатальне кохання, яке наклало відбиток на все її життя. Він був югославський моряк, який у неймовірно вродливу херсонську вчительку закохався з першого погляду. Вони мріяли бути щасливими, і, здавалося б, попереду було довге життя удвох. От тільки в радянських 1960-х дівчина не могла, не мала права(! ) покохати іноземця, не те що створити з ним родину - пару розлучив КДБ...
Використали підлі перевірені методи - брехлива кореспонденція, провокативні телефонні дзвінки... словом, красень-югослав, до цього готовий за один день одружитися з Азою, тепер про неї й слухати не хотів. Він більше не працював на суднах, які заходили в херсонський порт. Забути ті очі вона так і не змогла, заміж не вийшла, хоча могла - чоловіки завжди звертали увагу на струнку красуню-розумницю. Але... доля є доля. Той роман всього життя з гірким присмаком надихнув письменника Едуарда Тополя - пережите Азою Матко описане в оповіданні «Югославсько- херсонська трагедія: КДБ і танці»...
Непроста, жорстока доля не зламала, а навпаки - загартувала нашу героїню. Ця неймовірна жінка, що аж ніяк не виглядає на свій вік, здається, наскрізь світиться позитивом. У неї багато друзів, з якими охоче спілкується і при зустрічі, і в інтернеті. Світлини своїх робіт художниця викладає на персональній сторінці у соцмережі. Люди пишуть відгуки, всі зачаровані майстерністю жінки. А недавно нашій землячці присвятили пісню. Слова до неї свого часу написала відома поетеса з Херсонщини, яка дружила з Азою Сергіївною, на жаль, нині покійна Наталя Коломієць. Киянин Віталій Сухов поклав вірші на музику, а столичний співак Сергій Кім виконав пісню.
«Женщина с улыбкой Мона Лизы... » - посвяту своєму коханню вона слухає зі сльозами на очах. І хто знає, можливо, це про нього вона згадує, створюючи свої унікальні, дуже позитивні теплі писанки. Певно, в цьому і є її щастя — не загубитися у цьому жорстокому, такому несправедливому світі, а дарувати людям радість, адже Бог дав великий талант.
Марина Савченко
«Новий день».- №15 (5320).- 11.04.2018.- стр.24
