Портвейн, добрий хлопчик і джаз
Можете собі уявити 3 дні без політики, без гопніків, без грошей? На чудовій природі, де люди купаються голяка, співають пісень, просто сидячі на асфальті та посміхаються всім перехожим, а ввечері в кафешках лунає джаз? Скажете - маячня? Казки? АН-ніфіга!! Сама жила в цій «казочці», і назву вона має «Джазовий фестиваль в Коктебелі».
Проходив він вже вп'яте. І тривав три дні з 21 по 23 вересня. Це був час, коли починаєш вірити, що щастя - це не вигадка і не ілюзія. Вдень ти лазиш горами, слухаєш вуличних музикантів, пісні природи та насолоджуєшся простотою людей, а ввечері слухаєш чудовий, просто такий крутий джаз... Виступали там багато гуртів, класних і таких, що зовсім не вразили, але будь-який з них є справжнім мистецтвом.
Нажаль, перший день, коли виступали Роман Купріянов і Дитячий Діксіленд (Україна), Тріо Олексія Боголюбова (Україна), Олена Фролова і солісти Оркестру Креольського Танго (Росія), Ukrainian World Music Project: Катя Chilly і гурт Solominband , The Shin з проектом EgAri (Німеччина - Грузія), я провела на чудовому Херсонському вокзалі. Люди, котрі бачили це дійство, говорили, що діти виступили просто пречудово. Роман Купріянов - це семирічний хлопчик, який вже грає на духових інструментах і має власний гурт! Хоча лікарі і науковці твердять, що дитячі легені на це не спроможні. Та вони завжди про щось твердять.
Другий фестивальний день. Ранок розпочався в загальному вагоні поїзда Херсон - Сімферополь криком провідниці: «Хто в мене тут на Прольотній виходить? Напевно, ти, дівчино з довгим волоссям, ой, ти не зовсім дівчина... Так хто виходить на Прольотній?». Потім була маршрутка на Коктебель, де водій, знаходячи нормальну радіохвилю, одразу намагався знайти не нормальну. І це йому таки вдавалося. В цій маршрутці за 30 грн посеред неймовірних гір з нірваною у душі я й заснула (це ж вам не загальний вагон за 6 грн).
Приїхали ми на місце, мене відвантажили і почалися пошуки туалету, а він там виявився по 2 грн. Можна було б і безкоштовним пісочком обійтися, але якось гостям джаз-фесту стало соромно. Потім був шлях до нудиського пляжу, де, власне, ми і планували оселитися. Всі мали з собою каремати, опальники і палатку, я ж відбулася пледом. По дорозі ми спостерігали, принаймні , я точно, за голими і красивими людьми на фоні природи карколомної краси. Прибувши на місце, хтось розкладав палатку , хтось пішов за перлиною Коктебелю - алкоголем, а ми, декілька юних і не зовсім туристів полізли на могилу Волошина, у підніжжя якої ми розклали свій табір.
Виступали в той культовий другий день Natasha et Nuits de Princes (Франція), Стрельченко Бенд (Україна) - чудовий гурт, на котрий було приємно як дивитися, так і слухати, бо вони захопливо імпровізували і витинали зі своїх чарівних інструментів неймовірної сили та краси звуки. Ще були Людмила и Михаил Кримови (Україна) - не вразили абсолютно, це подружжя використовує якийсь супір-пупір мікропроцесор, що може зі звичайної гітари витиснути безліч звуків, але це виглядало настільки неприроднім і ніякого вам імпровізу. «4 тенора», проект Віктора Лівшица (Росія), вони типу претендували на високий клас, на визнання публіки, винесли 2 барабанні установки, довго готувалися...
Але не дослухавши ще першої композиції до кінця, я вирішила піти, бо побачила поведінку одного з «тенорів», ну не витримую я, коли людина поводить себе на сцені з такою неповагою, зі мною пішли ще 2 хлопці, яких відштовхнула наявність нот на сцені у джаз-музикантів, які мають імпровізувати. Пішли ми в якийсь закуток пити портвейн з наявними у мене цукерками, проте я не змогла в себе його влити і тому просто брала участь у філософські забарвленому спілкуванні. Потім же люди, котрі лишилися слухати виконання джазу і дивитись на знання сальфеджио, сказали, що було круто. Ну було так було. О 20.00 розпочався концерт на великій сцені з виступу „Exotic Band» Олега Кірєєва.
Екзотичні дядечки награвали якісь східні та ескімоські мотиви і поєднували їх з джазом. Але після них виступала богиня, просто настільки чарівна тітка, що хочеться дертись на стелю від її чудовості. І зветься вона Ніно Катамадзе та гурт „Insight".
Такої відданої публіки, як в Коктебелі, ще пошукати треба. Я ніколи не бачила, щоб так контакт тримали. Потужний і безкомпромісний - слухали всі, всі підспівували, не знаючи слів, з захопленням викрешували зі своїх тіл неймовірні рухи і раділи життю. Тітонька постійно цілувала наші ручки, ніжки, очі...(віртуально, звісно). Ніно змішувала свою ліричність і щирість з жартами і проймала до ДНК. На біс виконала одну пісню, але
як!
Велика сцена. „Fatima Spar S. Freedom Fries" (Австрія) виступили пречудово, нагадали нам, яким веселим та сильним може бути джаз і яким він був у своєму зародку. Цей колектив інтернаціональний, є там і представники України, солістка з Туреччини - справжня акторка і неперевершена співачка, яка тримала вже не ліризмом, а харизмом та енергією. На біс було виконано 2 пісні, але і потім їх не хотіли відпускати. Далі були „US3" (Великобританія). Вони поєднують у своїй творчості хіп-хоп і джаз. Завели вони багатьох, Добрий Хлопчик сказав, що вони найліпші, стосовно «най» не знаю, а те що вони не дарма популярні - це правда.
Потім був сон. Ранній підйом. Дорога до Сімферополя, виявлення відсутності будь-яких квитків до рідного міста, електричка до Джанкоя, відсутність квитків і там, база даних автовокзалу, котра з нашим приїздом відмовилась працювати, один-єдиний автобус на Херсон, його очікування, дядя-водій, котрий вирішив похвалитись своєю «великою фонотекою, на всі смаки», фонотека тупо з шансоном, наші диски, тріск психіки дяді на половині альбому «Йо-Гурта», дорога додому у супроводі радіо. А весь цей час йшов дощ...
І ось він Херсон...Буде можливість, їдьте наступного року на «Джаз-Коктебель», а не буде - знайдіть! Це того варте. Це варте 365 днів очікування. До нових зустрічей, посміхайтесь бомжам на вулиці, радійте кожному опалому листочку, бо наступного року він відродиться і заживе з новою силою... Будьте.
Сінсірелі йорз Оксана якась там Вишиванка
Бивни. - №51 (сентябрь 2007).
