Археологія на продаж
20.05.2006
На початку 90-х років минулого століття в Україні, як і в інших колишніх республіках СРСР, небаченого розмаху набули грабіжницьких розкопок археологічних пам'яток. Одночасно почали формуватися перші приватні колекції предметів давнини. Найбільші з них, якщо вірити запевненням їхніх власників, були зібрані напрочуд швидко — за 7—10 років. Такі темпи є унікальними у світовій практиці.
Структура постачання предметів давнини ринку добре налагоджена і глибоко ешелонована. Знизу діє широка мережа грабіжників (у США та Великій Британії їх називають «нічними яструбами», в Італії та Іспанії — «копачами могил», у нас і в Росії — «чорними археологами»), а нагорі — дилери, скупники та колекціонери. Останні об'єктивно є основними замовниками та спонсорами грабіжників. В Україні ситуація така сама, і не слід вважати, що сліди щодо нових численних руйнувань на поселеннях, курганах, в античних містах залишають допитливі представники позаземних цивілізацій, що віддають свої знахідки шанувальникам старовини, що особливо «видатним».
Археологічні предмети стали товаром, оскільки вони відносно доступні, а коштують, навіть якщо виготовлені не з дорогоцінних металів, дорого. В умовах нових економічних реалій в Україні це усвідомили деякі представники бізнесу (переважно великого). Тому що зрозуміли: зібрання предметів давнини забезпечує надійне та вигідне вкладення капіталів, а також допомагає мати благородний вигляд в очах суспільства. І постали вони перед нами як безкорисливі герої-меценати, готові поплатитися своєю поважною головою в ім'я відродження історичної пам'яті, повернення до справжніх джерел, підступно прихованих від суспільства представниками офіційної, або, як вони іноді кажуть, «заангажованої» науки.
У нас існує своя специфіка: якщо на Заході та в США діяльність колекціонерів хоча б іноді супроводжується гучними скандалами та викриттями, то у нас переважають розчулення та захоплення. А чи могло бути інакше? Адже колекціонери голосно заявили себе організацією публічних виставок, переводячи діяльність у площину благодійності. І лише одна обставина заважає жити спокійно — вони мають пояснити, з яких джерел одержують предмети давнини. Подивимося, наскільки переконливими будуть їхні пояснення.
І професійний археолог, і досвідчений музейний працівник не можуть не звернути увагу на відсутність будь-якої інформації про місця знахідок, прізвища постачальників, обставини купівлі або обміну фактично всіх експонатів таких виставок. Хоча стаття 10 Конвенції ЮНЕСКО 1970 «Про заходи, спрямовані на заборону та запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі прав власності на культурні цінності» зобов'язує вказувати всі ці дані. Натомість частину предметів оголошують випадковими знахідками типу «бабуся викопала у своєму городі...». Є й складніші, але з менш фантастичні пояснення.
Так, нам нагадують про існування із середини ХІХ ст. у Криму дач сановних російських дворян, які, мовляв, зібрали близько 170 великих археологічних колекцій. Вони не зникли, і більшість зараз стала предметом купівлі-продажу та обміну. У такому сюжетному повороті нічого нового. На Заході дилери старожитностей також часто наголошують, що вагома частина предметів була доставлена з інших країн дуже давно, і свідчень їхнього первинного походження отримати неможливо.
Але серед археологів існує переконання, чи неписаний закон: якщо якісь предмети давнини можуть бути чи давньою сімейною реліквією, чи нещодавно викраденими, чи просто фальшивкою, їх слід вважати незаконними. Особливо це стосується об'єктів, щодо яких неможливо довести, що вони з'явилися до 1970 р., тобто часу, коли світова спільнота відповідно до Конвенції ЮНЕСКО визнала катастрофічним становище на ринку старожитностей.
Зважаючи на ці обставини, наші колекціонери стверджують, що їхні експонати — не археологічні предмети, а звичайний антикваріат. Проте в 1992 р. у Ла Валлетті (Мальта) 20 держав — членів Ради Європи підписали «Європейську конвенцію про охорону археологічної спадщини», і в ній було чітко визначено, що є археологічним предметом. У Законі України "Про охорону археологічної спадщини" рухомі культурні цінності розглядаються як об'єкти археологічної спадщини. Конвенція ЮНЕСКО 1970 р. також підтверджує приналежність до культурної власності предметів з археологічних розкопок (як звичайних, і таємних), і навіть елементів художніх, історичних, археологічних пам'яток, розділених окремі частини. Таким чином, у приватній колекції археологічні предмети ними ж і залишаються, втративши, на жаль, свою наукову цінність через нез'ясовані чи приховані обставини появи. Спкцілальна підміна понять свідчить про те, що колекціонери розуміють хибність своєї позиції, хоча за зрозумілими мотивами ніколи цього не визнають.
Можна було б дати позитивну оцінку проголошеному ними прагненню перешкоджати вивезенню старовини за межі країни. Втім, колекціонерів на це ніхто не уповноважував — це завдання владних структур. А ось останніх колекціонери потенційно ставлять у вкрай скрутне становище. Наприклад, у 2001 р. у США перед судом постав Ф.Шульц, президент Національної асоціації дилерів стародавнього, східного та первісного мистецтва, консультант Б.Клінтона з питань антикваріату. Його звинувачували у свідомому приховуванні та торгівлі викраденими з Єгипту пам'ятками стародавнього мистецтва, які єгипетська влада вимагала повернути.
Федеральний суд США керувався статтею 117 законодавчого кодексу Арабської Республіки Єгипет, відповідно до якої всі давнини, знайдені в Єгипті, є власністю держави. Щоб досягти позитивного рішення, єгипетським представникам довелося доводити, що ця стаття виконується в Єгипті. Неважко уявити, яким би фіаско закінчилася наша подібна апеляція до якоїсь держави. Адже довести практичне застосування такої статті закону в Україні навряд чи вдасться: «чорних археологів» якщо і ловлять, то ніколи не садять за ґрати, а скуповування крадених предметів давнини процвітає. Більше того, найбільші приватні колекції з предметами сумнівного походження взято на облік Національним музеєм історії України як недержавну частину фонду!
Про колосальну шкоду від діяльності колекціонерів та їх зв'язок із «чорними археологами» на сторінках «Дзеркала тижня» та інших ЗМІ вже неодноразово розповідали академік НАН України П.Толочко та інші співробітники Інституту археології НАНУ. Фахівцям зрозуміло, що під хоч би якими гарними гаслами проводились виставки приватних колекцій, їх слід розглядати як наочне свідчення існування розвиненої системи нелегальної торгівлі археологічними предметами. Нинішня ситуація в Україні знову підтверджує: формування «чорної археології» та ринку купівлі-продажу предметів давнини взаємозалежні, це деталі єдиного механізму. Але, на відміну від «чорних археологів» (грабіжників-копачів), юридичний статус дилерів, дилерів-колекціонерів або просто колекціонерів не визначено, оскільки не вирішено суто юридичних питань охорони археологічної спадщини.
Одним із засобів такої охорони вважається запровадження ліцензування колекціонування. Чи допоможе це? У Греції довго заохочувалося і дозволялося приватне збирання межах країни. Це нібито мало рятувати цінності від вивезення за кордон. Згодом спеціальні дослідження щодо наповнення відомих приватних зборів та виставок однозначно засвідчили безповоротну втрату для науки цілих класів виробів різних періодів.
До 2002 р. в Ізраїлі, єдиній державі Близького Сходу, де існує ліцензування торгівлі предметами давнини, 75 офіційних дилерів забезпечили загальний щорічний товарообіг ними на суму близько 5 млн. дол. У них 95% товару явно кримінального походження, але довести це владі стані. Чи варто сподіватися на позитивний ефект від запровадження ліцензування і в нас. Якщо ж ліцензування таки запровадять (відповідний закон у Верховній Раді лобіюється), то настійно слід взяти до уваги певні обмеження та встановити обов'язкову умову: повідомляти справжні, а не міфічні джерела походження всіх предметів приватних зборів.
А поки що, маючи підтримку на всіх рівнях, колекціонери активно втручаються у наукову сферу. І роблять це зовсім не випадково. Вагомою частиною їхніх зборів є матеріали трипільської культури — звідси підтримка ними ще далеко не доведеного погляду на трипільські поселення-гіганти як протогміста, а на саму культуру як найдавнішу у світі цивілізацію. Наукова аргументація їх турбує мало. Влітку 2003 р. у Тальянках на Черкащині на місці розкопок одного з найбільших трипільських поселень відбулася міжнародна конференція «Трипільські поселення-гіганти». Особливого інтересу з боку «борців» за Велике Трипілля до неї не було. Але вже через рік, у січні 2005 р., на кошти ЗАТ «Петроімпекс» та «Індустріального союзу Донбасу» у Києві з великою помпою було проведено Перший Всесвітній конгрес Трипільської цивілізації, видано двотомну «Енциклопедію Трипільської цивілізації» та каталог колекцій сімей («Платар»). І відразу ж від колекціонерів ми почули, що їхні збори здобули міжнародне визнання та пройшли, нарешті, наукову апробацію, оскільки до підготовки каталогу їм вдалося залучити кількох професійних археологів. Втім, дуже швидко з'ясувалося, що в тому ж каталозі допущені серйозні помилки, безліч сучасних фальшивок консультанти розпізнати не захотіли чи не змогли.
В археологічному середовищі про неприпустимість оцінки (йдеться не тільки про грошову вартість) предметів давнини сумнівного походження говорять вже давно. Про це йдеться у принципах археологічної етики Союзу американської археології, Кодексі діяльності Європейської асоціації археологів. Британська академія у 1998 р., а Інститут археології в Лондоні у 1999 р. схвалили постанови, де підтверджено відданість принципам, викладеним у Конвенції ЮНЕСКО у 1970 р. У 1986 році прийнято «Кодекс професійної етики» Міжнародної ради музеїв, в якій об'єкти у кожному випадку, коли є підстави вважати, що вони могли бути здобуті незаконним шляхом або коли їхній власник відмовляється повідомити обставини знахідок.
В Україні також назріла потреба розробки кодексу етики професійних археологів. Він має відповісти на питання щодо обсягу, принципів та умов співпраці з колекціонерами, якщо, звичайно, така співпраця взагалі буде визнана доцільною. Серед археологів ми з цим розберемося. Боюся, набагато складніше це зробити представникам влади.
Золоті античні та скіфські прикраси з приватної колекції С.Платонова у дружини президента В.Ющенка під час його інавгурації, постійна демонстрація ним трипільських судин із власної колекції, нещодавня організація виставки приватних колекцій у приміщенні ЮНЕСКО, неодноразове озвучування майбутньому «Мистецькому Арсеналі» — все це наводить на непрості та сумні роздуми. Невже сам президент дає сигнал до чергової атаки на археологічні пам'ятки? Чому він не бачить, що відбувається його навмисна дискредитація? Безкоштовний сир, у ролі якого виступають ті самі експонати з приватних колекцій для майбутнього «київського Лувру», про який так дбає В.Ющенко, буває лише в мишоловці. На мою думку, якщо і існує сенс у їхній демонстрації в майбутньому головному музеї держави, то тільки з метою наочно продемонструвати, як археологічні предмети поза їхнім справжнім контекстом виявлення втрачають своє значення як наукове джерело.
Продаж археологічних предметів треба припинити. І чим раніше це буде зроблено, тим більше свідчень про стародавнє буде збережено і для України, і для всього людства.
Яків ГЕРШКОВИЧ
Газета «Дзеркало тижня», 20-26 травня 2006
http://www.zerkalo-nedeli.com/ie/show/598/53402/
