on-line с 20.02.06

Арт-блог

13.05.2015, 09:45

May

Random photo

Voting

???

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Calendar

    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

News

01.08.2015, 13:17

Crazzzy Days

13.05.2015, 09:52

den-evropyi-v-hersone---2015

> Topics > Arts and crafts > The decorative-applied skill of Tavriya > Страсті скульптора Феофана, або Відкриття «Скульптурної сюїти Вадима Федоровича»

Страсті скульптора Феофана, або Відкриття «Скульптурної сюїти Вадима Федоровича»

Чи знайомі Ви з творами скульпто­ра Феофана? А якщо назвемо його більш звичним для нас ім 'ям - Ва­дим Федорович?

Ні, він не не киянин, він наш - із Цюрупинська. Та не може бути, щоб його роботу не бачили. Отож, Гола Пристань, набережна, на­впроти Русалоньки... Так! “Коза­ки”. Хоча цю іронічну трійцю всі іменують “козаками”, композиція має авторську назву “Нестяма” і є не пам’ятником козацтву, а деко­ративною скульптурою.

Якщо ця вулична скульптура і досі викликає у загалу дуже супер­ечливі почуття, то інші твори Фео­фана, які знайшли домівку в укра­їнських храмах, змушують людей падати долілиць і молитися. А по­тім розгублено позирати на автора, не розуміючи, як звичайнісінька людина створила реліквією, на яку дивляться з благоговінням і тре­петом. Після цього вас здивує той факт, що дві роботи скульптора пе­ребувають у Ватикані?

Загалом, твори Феофана осі­ли в приватних колекціях по всьо­му світу, прикрашають інтер’єри українських храмів, деякі тішать перехожих на міських вулицях, в скверах і парках. За його плечима низка експозицій в Німеччині. А от у Херсоні персональна вистав­ка - вперше. Отже, напередодні державних свят, 21 серпня, в Хер­сонському художньому музеї ім. О. Шовкуненка відкрилася неймо­вірна “Скульптурна сюїта Вадима Федоровича”, яка стала однією з найяскравіших подій культурного життя міста. У пересічних від­відувачів очі горіли від захвату, а мер, незважаючи на зайнятість, десь півгодини не міг полишити зали.

Музейні працівники зізна­лися, що зі скульптурами Феофана мали проблеми ( спробуй закріпи­ти на стіні 70-кілограмовий хрест!) але працювали легко і натхненно. І незважаючи на різноманітність жанрів і технік (біблійні сюжети, алегоричні композиції, скульптур­ні портрети, анімалістична плас­тика, гумористична козацька те­матика, навіть проект пам’ятника воїнам АТО), експозиція вийшла дуже цільна та вишукана. Про цю виставку в музеї мріяли не один рік. Недарма чекали її довгий час і готували впродовж кількох міся­ців. Тож художній музей вартий окремої подяки за ідею, наполегли­вість і терпіння.

Цікаво, як врешті-решт пере­тнулися шляхи музею та скульпто­ра Вадима Федоровича? Все дуже просто. Зрозуміло, що мистецтвоз­навці про Феофана чули, але коли побачили його експозицію в Цюрупинському будинку культури, вирішили, що ці шедеври мають побачити і в Херсоні. Але скуль­птор усе відкладав, щоб закінчити “Страсті Христові (Алегорію пороків)” (до речі, саме цю свою роботу він подарував художньому музею, і саме вона викликала асоціацію з виборами, що чекають на нас не­забаром). А загалом, більше 50 ро­біт, створені за останні 15 років, зі штучного каменю та різноманітних синтетичних матеріалів, які іміту­ють мармур, мідь, бронзу. І кожна варта окремої уваги...

- Пане Вадиме... чи Феофане? Чому Ви використовуєте псевдонім?
- За необхідності. Пра­цюючи в Європі, багато українських художників і скульпторів беруть псев­доніми, бо наші прізвища європейцям важко вимо­вити. Коли я виставлявся в Німеччині, мені теж пора­дили користуватися псевдонімом, ємним і коротким. Свого часу після роботи над інтер’єром церкви Свя­тої Марії Магдалини в Одесі митро­полит Одеський і Ізмаїльський Агафангел фактично дав мені це ім’я, сказавши: “Именую вас устроите­лем церквей Феофаном”. Коли по­стало питання про псевдонім, я про­сто згадав цей факт.

- Про Європу Ви знаєте не з чу­ток, чому у скульптурній справі нам варто у них повчитися?
- За всієї серйозності - вмінню пожартувати. Здавалося б, є ста­реньке містечко, маленьке, чепур­неньке - і раптом у ньому невелич­ка весела сучасна скульптура. Це дарує посмішку, якось розраджує. Після цього як в нашому козаць­кому краї пройти повз козаків - такий веселий народ! Не цю тему маю багато ідей, і був би дуже ра­дий, якщо б вдалося реалізувати їх. І ще, в Німеччині дуже рідко зустрічаються грандіозні скуль­птурні роботи, усі композиції на­турального розміру, щоб людина легко могла їх сприймати. Навіть пам’ятники солдатам другої світо­вої маленькі (на відміну від наших гігантів радянських часів). І це має гарний вигляд.

- Ходять чутки, що пам’ятник ге­роям АТО в Херсоні за вашим проек­том - справа вирішена.
- Це не зовсім так. Ще навіть конкурс не оголошено. До того ж, у Херсоні є ряд чудових скульпто­рів. Фактично, я дав згоду на участь у конкурсі, коли він розпочнеться.

- Як Вам вдається бути таким різноманітним: академічним і сучас­ним, украй серйозним й іронічним?
- Я не намагаюся відповідати якимось нормам чи слідувати за модними течіями. Просто роблю те, що мені приходить в голову.

- Чи є для Вас різниця між робо­тою на замовлення і втіленням власних творчих задумів?
- Звісно. У 2000 році, коли ви­конував “Страсті Христові” на за­мовлення Апостольського нунція, я мав працювати за канонами, це була чисто академічна робота. Але в мене було інше бачення, і зараз я створюю вже свій варіант. Загалом, це дуже серйозна проблема - ставлення людини до людини, людські пороки. Це свого роду чистилище. Хотів би, щоб під враженням зобра­женого люди самовиховувалися, починали б контролювати власні емоції, вчинки. Дуже хотів показа­ти глядачам саме цю роботу. Зараз готові три стації, які і представле­ні в експозиції.

- А далі?
- Мрію завершити цю алегорію пороків (вона буде складатися з 7 стацій). Спочатку завершити, а по­тім хотілося б зробити у форматі.

- І наостанок. Чому ви живете і працюєте в Цюрупинську, а не в Херсоні чи Києві?
- У Києві я працював один час, у нас була майстерня в районі Львів­ської площі. Але на мене дуже тис­не місто, а наше сільське життя ціл­ком влаштовує. Я тут народився, тут маю постійне місце проживан­ня, мені подобається моє містечко. Адже зовсім неважливо, де саме ви­конується творча робота.

Лариса Жарких
«Вгору».- №35 (674).- 27.08.2015.- стр.4

 

Leave a reply

Enter the number you see to the right.
If you don't see the image with the number, change the browser settings and reload the page