Страсті скульптора Феофана, або Відкриття «Скульптурної сюїти Вадима Федоровича»
Чи знайомі Ви з творами скульптора Феофана? А якщо назвемо його більш звичним для нас ім 'ям - Вадим Федорович?
Ні, він не не киянин, він наш - із Цюрупинська. Та не може бути, щоб його роботу не бачили. Отож, Гола Пристань, набережна, навпроти Русалоньки... Так! “Козаки”. Хоча цю іронічну трійцю всі іменують “козаками”, композиція має авторську назву “Нестяма” і є не пам’ятником козацтву, а декоративною скульптурою.
Якщо ця вулична скульптура і досі викликає у загалу дуже суперечливі почуття, то інші твори Феофана, які знайшли домівку в українських храмах, змушують людей падати долілиць і молитися. А потім розгублено позирати на автора, не розуміючи, як звичайнісінька людина створила реліквією, на яку дивляться з благоговінням і трепетом. Після цього вас здивує той факт, що дві роботи скульптора перебувають у Ватикані?
Загалом, твори Феофана осіли в приватних колекціях по всьому світу, прикрашають інтер’єри українських храмів, деякі тішать перехожих на міських вулицях, в скверах і парках. За його плечима низка експозицій в Німеччині. А от у Херсоні персональна виставка - вперше. Отже, напередодні державних свят, 21 серпня, в Херсонському художньому музеї ім. О. Шовкуненка відкрилася неймовірна “Скульптурна сюїта Вадима Федоровича”, яка стала однією з найяскравіших подій культурного життя міста. У пересічних відвідувачів очі горіли від захвату, а мер, незважаючи на зайнятість, десь півгодини не міг полишити зали.
Музейні працівники зізналися, що зі скульптурами Феофана мали проблеми ( спробуй закріпити на стіні 70-кілограмовий хрест!) але працювали легко і натхненно. І незважаючи на різноманітність жанрів і технік (біблійні сюжети, алегоричні композиції, скульптурні портрети, анімалістична пластика, гумористична козацька тематика, навіть проект пам’ятника воїнам АТО), експозиція вийшла дуже цільна та вишукана. Про цю виставку в музеї мріяли не один рік. Недарма чекали її довгий час і готували впродовж кількох місяців. Тож художній музей вартий окремої подяки за ідею, наполегливість і терпіння.
Цікаво, як врешті-решт перетнулися шляхи музею та скульптора Вадима Федоровича? Все дуже просто. Зрозуміло, що мистецтвознавці про Феофана чули, але коли побачили його експозицію в Цюрупинському будинку культури, вирішили, що ці шедеври мають побачити і в Херсоні. Але скульптор усе відкладав, щоб закінчити “Страсті Христові (Алегорію пороків)” (до речі, саме цю свою роботу він подарував художньому музею, і саме вона викликала асоціацію з виборами, що чекають на нас незабаром). А загалом, більше 50 робіт, створені за останні 15 років, зі штучного каменю та різноманітних синтетичних матеріалів, які імітують мармур, мідь, бронзу. І кожна варта окремої уваги...
- Пане Вадиме... чи Феофане? Чому Ви використовуєте псевдонім?
- За необхідності. Працюючи в Європі, багато українських художників і скульпторів беруть псевдоніми, бо наші прізвища європейцям важко вимовити. Коли я виставлявся в Німеччині, мені теж порадили користуватися псевдонімом, ємним і коротким. Свого часу після роботи над інтер’єром церкви Святої Марії Магдалини в Одесі митрополит Одеський і Ізмаїльський Агафангел фактично дав мені це ім’я, сказавши: “Именую вас устроителем церквей Феофаном”. Коли постало питання про псевдонім, я просто згадав цей факт.
- Про Європу Ви знаєте не з чуток, чому у скульптурній справі нам варто у них повчитися?
- За всієї серйозності - вмінню пожартувати. Здавалося б, є стареньке містечко, маленьке, чепурненьке - і раптом у ньому невеличка весела сучасна скульптура. Це дарує посмішку, якось розраджує. Після цього як в нашому козацькому краї пройти повз козаків - такий веселий народ! Не цю тему маю багато ідей, і був би дуже радий, якщо б вдалося реалізувати їх. І ще, в Німеччині дуже рідко зустрічаються грандіозні скульптурні роботи, усі композиції натурального розміру, щоб людина легко могла їх сприймати. Навіть пам’ятники солдатам другої світової маленькі (на відміну від наших гігантів радянських часів). І це має гарний вигляд.
- Ходять чутки, що пам’ятник героям АТО в Херсоні за вашим проектом - справа вирішена.
- Це не зовсім так. Ще навіть конкурс не оголошено. До того ж, у Херсоні є ряд чудових скульпторів. Фактично, я дав згоду на участь у конкурсі, коли він розпочнеться.
- Як Вам вдається бути таким різноманітним: академічним і сучасним, украй серйозним й іронічним?
- Я не намагаюся відповідати якимось нормам чи слідувати за модними течіями. Просто роблю те, що мені приходить в голову.
- Чи є для Вас різниця між роботою на замовлення і втіленням власних творчих задумів?
- Звісно. У 2000 році, коли виконував “Страсті Христові” на замовлення Апостольського нунція, я мав працювати за канонами, це була чисто академічна робота. Але в мене було інше бачення, і зараз я створюю вже свій варіант. Загалом, це дуже серйозна проблема - ставлення людини до людини, людські пороки. Це свого роду чистилище. Хотів би, щоб під враженням зображеного люди самовиховувалися, починали б контролювати власні емоції, вчинки. Дуже хотів показати глядачам саме цю роботу. Зараз готові три стації, які і представлені в експозиції.
- А далі?
- Мрію завершити цю алегорію пороків (вона буде складатися з 7 стацій). Спочатку завершити, а потім хотілося б зробити у форматі.
- І наостанок. Чому ви живете і працюєте в Цюрупинську, а не в Херсоні чи Києві?
- У Києві я працював один час, у нас була майстерня в районі Львівської площі. Але на мене дуже тисне місто, а наше сільське життя цілком влаштовує. Я тут народився, тут маю постійне місце проживання, мені подобається моє містечко. Адже зовсім неважливо, де саме виконується творча робота.
Лариса Жарких
«Вгору».- №35 (674).- 27.08.2015.- стр.4