on-line с 20.02.06

Арт-блог

13.05.2015, 09:45

May

Random photo

Voting

???

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Calendar

    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

News

01.08.2015, 13:17

Crazzzy Days

13.05.2015, 09:52

den-evropyi-v-hersone---2015

> People > Literature > Scherba Taisiya Nikolaevna > Таємниця духу митця і його доби

 

Таємниця духу митця і його доби

(Відгук на книгу Олега Гончаренка «Катрени оголошених картин»)

«…у мистецтві людина зустрічається з самою
собою, дух зустрічається з духом».
Г.Г. Гадамер «Істина і метод».

Щоразу, де б я не була, намагаюся привезти додому найдорожчий для мене скарб – нову книжку. А якщо вона ( книжка) заінтригує назвою, змістом – то не лише радію її придбанню, а й забуваю про щоденні турботи, проблеми, яких на моєму віку зібралося чимало. Так трапилося, що на початку 2012 року мені поталанило на щасливу зустріч із книгою поезій «Катрени оголошених картин», автором якої є неординарна, на мій погляд, людина – Олег Миколайович Гончаренко. Пізніше довідалася , що він член НСПУ, поет, прозаїк, публіцист, перекладач. У його творчому доробку більше двадцяти книг, серед них: «Крони дитинства», «Петрогліфи», «Тяжіння сонця», «Мрія і любов», «Світ очей моїх», «Шесть часов вечера после весны», «Фантастичне купуасу», «Дорога крізь хату» та інші.
Придбана книжка зацікавила і захопила відразу незвичною назвою, сучасним оформленням обкладинки. Захотілося дізнатися, що саме стало поштовхом до написання об’ємного фоліанта ( видавництво «Фенікс», Київ, 2011 року, 520 сторінок, де вміщено 420 поезій, додано вісім репродукцій картин Івана Марчука з циклу «Погляд у безмежність», «Біла планета-1», «Нові експресії»; «Містерія», «Меланхолія», «Реквієм»), пізнати таємницю духу митця і його доби, відображеної в книжці…

Сам автор після назви книги написав: (навіяне живописом Івана Марчука). Скажу відверто, за один день така книга не читається, хоча й було бажання читати, читати й читати, не відриваючись, гортати довідники, аби більше дізнатися про автора книжки і майстра живопису Івана Марчука, його роботи, манеру письма, які свого часу захопили поета Олега Гончаренка і стали поштовхом до написання не першої книги про роль і вплив мистецтва пензля на мистецтво слова. Отож, констатую, що мій кругозір збагатився не лише дотиком до чудової поезії, а й знаннями про живопис Івана Марчука – народного художника України; лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка; Почесного члена Наукової Ради в «Золотій гільдії» Міжнародної Академії сучасного мистецтва в Римі; єдиного українця, внесеного до списку «Сто нині живущих геніїв».
Рядки, що винесено мною в мотто, в контексті розглянутої книги і картин, можна тлумачити як констатацію: таємниця духу поета і митця, переплелися воєдино з часом і добою.
Уважно ознайомившись із книгою «Катрени оголошених картин», зрозуміла, що маємо справу з талановитим поетом, якому за взірець і приклад послужилися картини живопису визнаного у світі сучасного українського генія в царині художнього мистецтва. Перед читачем постає зрілий поет із глибинним внутрішнім світом, з філософічністю думки, залюблений у життя, уважний до рідного слова, ерудований, схвильований днем сьогоднішнім і вселенськими проблемами…

Виднокола неозорого світу поета , Майстра слова розмаїті та безмежні. Він охоплює своїм палким зором і словом глибинні проблеми часу, в якому живе сам і відображує його у своїх творах.
Творчий доробок цієї книжки різноманітний за тематикою, поліфонічний за тембром звучання, широкий за жанрами, сягнистий за задумом. Вражений полотнами геніального сучасника Івана Марчука, Олег Гончаренко створює за допомогою художнього слова не менш геніальні, на мій погляд, поетичні твори.
Для поезій книжки «Катрени оголошених картин» характерні достовірність, життєвість, глибинність виражених почуттів, переживань,
болю, радощів і сподівань.
Тематичний діапазон цих творів надзвичайно широкий.
Це:
- Історіософські мотиви, осмислення долі українського народу і особистості на тлі вселюдського поступу у громадсько – філософській ліриці: «Спокій на планеті», «Акорди Чорнобиля», «Я виріс серед вас», «Несу я світло вам», «І зів’яли квіти», «Планета дихає», «Очі дивилися нам услід», «Зійди з дороги», «Лісова смуга», «Прилітайте на осінь мою», «І зійшов на землю сон блаженний», «Диво серед нас», «Чорнобильська Мадонна», «Вітри несли у даль їх звуки», «Ми малі на шавхівниці», «Райський сад», «Схиліте голови свої»…
Ось лише декілька прикладів поезій із тематичного переліку книжки автора, які найбільше сколихнули мої почуття:

Зійди з дороги

Якщо дорогі тобі руки та ноги,
якщо тобі зуби та ребра не тиснуть,
ти краще зійди добровільно з дорги,
як мудрі колись-то учили в дитинстві!
Нехай мене Всесвіт уже звідусюди жене,
я Всесвіту тим же воздам тут навзаєм.
Я – тур! І це – мій ареал розповсюдження!
Це – степ! Іще я тут – удільний хазяїн!
Ще легко лоби пробиваю й дубові.
Ногами втопчу і рогами поріжу.
Тут ще неподільний мій простір любові!
Тут кожна могила – мій камінь наріжний!
Ступив у моє – не надійся й на Бога:
зустріну – таки пожену «до Таращі».
Зійди, поки ще не запізно з дороги!
Або пошукай собі іншу та кращу!
Різниці немає – у щасті чи в горі я,
тобі у моєму не пити, не їсти!
Що маю, зроблю, бо я ще й – алегорія –
упертість, талант головний укараїнський.
Як схочу закони трактую ще тракту.
«Теракт» учиню, та й гайну в Дике Поле.
Я – тур! Я – живий український характер!
Моє – все, що бачу і чую довкола!
(с. 17)

- Уславлення яскравих особистостей минулого і сьогодення. Цій тематиці присвячені вірші-портрети визначних постатей-особистостей часу: «Портрет художника Романа Сельського», «Портрет академіка Миколи Амосова», «Портрет Віктора Ющенка», «Портрет Оксани», «Портрет Соломії Павличко», «Портрет художника Валерія Мартинченка», «Портрет академіка Олега Антонова»…

Портрет Соломії Павличко

Так буває нечасто нині, –
пензлі зблискують мов на клич!
На перстах полічить в Україні
носіїв українських облич.
Замалюєш і – на поличку
«ексклюзивний етюд-ескіз»…
Ця ж сама-по- собі – Павличко,
ще й з дарунком Господніх рис.
Скільки їх – у людській долі цін?
Всі в очах її: щем …і щем…
А й творити портрет Сучасниці,
то із кого його іще б?!
Ось і мислиш про неї: «Ти – це ми.
Тільки ділась де наша креш?»
Помережиш їй космос птицями…
Ще й трояндами помереж!
Скрикнеш кольором: «Sola Mia!»
Там горітемеш, як в огні.
А назвеш його «Соломія» –
оте соло-на-полотні.
Придивившись, простогнеш: «Варто!»
І згадається неодмінно
щось з Менандра – про ложку фарту
та нікчемність бочки уміння…
(с. 9)

- Мотиви героїзму й подвижництва, служіння рідній землі, возвеличення діянь славних пращурів, козацтва. Вірші-посвяти: «Моя земля, моя твердиня», «Матері Божій», «Над колискою» (про дітей індиго), «Як на тебе дивитися?»( до українців), «Чорнобильська Мадонна», «По чистій дорозі»( до України), до отчого дому, коренів роду й народу, Бога й народних традицій…

Моя земля, моя твердиня

Її по-іншому ніяк не назовеш:
в неї так так трудно Роду вгризлося коріння.
Тут я стою вище найвищих веж!
Моя земля – мій Материк, моя твердиня.
Де б тут не був, не звільнишся од чат, –
тому і погляд мій об даль січе вогонь,
тому й не кидаю махновських вил-трійчат
та гайдамацького свого ножа, свяченого.
Брати…Сповиті в пропотілу «семирязь»…
А при потребі на косу зірвуть і місяць!
Таким лиш крикни: «Хлопці, роби грязь!» –
на зайд крові й Дніпровський Щит замісять.
Акацій трошки насадили ми колись,
та ще – тополь, черешень , вишень. Мало…
Тут за деревами не роздивитись ліс,
бо вічний Степ ми за садами заховали.
А так-то …обрій нам – фортечний мур.
Окрім «безмежжя», всі відсутні виміри.
У нашій кожній череді пасеться тур –
із тих, які для всього світу вимерли.
Тож і билинку ліпше в полі не займай:
у кожній квіточці – любов моя предивна.
Тут я існую! Сам собі – Мамай!
Моя земля – мій Материк, моя твердиня.
(с.16)

- Роздуми над людською долею і душею, про сенс життя; пошуки тих першопричин, що формують сильну цілісну особистість; самопожертви в ім’я добробуту і процвітання держави. Це вірші: «Пересторога», «Тут дуже затишно», «Монологи», цикл «Замовкли звуки», «І відкриються таємниці», «Ідилія», «Золота симфонія»…

- Мистецькі мотиви: «Голуба симфонія», «А вічність співає пісню свою», « Стан тривоги», « Тихо мелодія звучала», «Акорди Чорнобиля», «Зосередження», «Звуки органа», «А пісня знову ожила», «Безмежність», «А мудрість таїлась глибоко на дні» ….

- Інтимна лірика: «У просторі спогади блукають», «Я думаю про вас», «Скажи мені правду», «Я чую голос твій», «Золота панна», «Осінні світанки», «Весняний букет», «Я прагну тебе», « Кружляли в небі журавлі», «Над нами ворони кричали», «Тихо мелодія звучала», «А за вікном осінь», «Я бачу образ твій», «Я торкаюся ніжно тебе», «Вогонь предків», «Грація»…

- Пейзажна лірика: «Народження весни», «Лісова галявина», «Я вийшла із лісу», «У полі сонце сідало», « А за вікном осінь», «До сонця осінь прихилилась», «Тіні на снігу», «Пора осіння», « Мереживо зимового лісу»…

- Погляди на Україну, її прадавнє минуле і сучасне становище та прийдешні часи: «Осінні далі» , «Голос предків промовляє», «Сліди давнини», «Момент несподіванки», «Реквієм», « А думи простору шукали», «Де ж істина?»…

- Про долю людини і сенс життя : «Хтось не спить», триптих «Стомлена мелодія», «Вони тиху розмову вели», «Біля джерел життя», «Ідуть вони з вогнями», «Безкінечна мелодія», «Біле цвітіння», «Криниця висохла до дна», «Остання сторінка», «Дивилися очі у світ», «Діалог без слів», «Виходять мрії з берегів» …

- Духовна лірика: «Хвалу Всевишньому співаймо», «Світло любові відбилось в ударі дзвона», «Чого чекаєте від мене?», «Спогад про гніздо родинне», « Пісня пісень», «Вечірня молитва», «Мадонна» …

Мадонна

Зустрінеш страдницю – назви її «Марія»,
а прізвище – ну … «Богуславка», ну…«Чурай» –
яке завгодно, звідки хочеш – обирай,
нічого їй в кінці не зазоріє.
Марія…Чорна магія імен,
жорстока й невблаганна, наче мафія!
Марія…Наче мрії епітафія
на сором маєву корогв і злу знамен!
Марія – може, просто совість кожного?
Марія – (Хто?! Рубцем залишиться тире…) –
сьогодні вам народить Сина Божого,
а завтра покриткою в полі і помре.
Їй ще здається, що тримає світ,
хоча трима вона таки лише міраж давно…
Її любов’ю весь Новий Завіт
наснажено, натхнено і настраждано.
За нього нею і заплачено усім,
бо саме через нього і за нього
її найперший і найкращий син
помер, воскрес й не повернувся, ставши Богом.
Вона аж міниться: «Невже іконність – блаж?!»
Вона аж хилиться, як матері і віти:
здається часом їй, що вже трима міраж.
А той міраж і є Господнім Світом!
(с. 233).

Це далеко не весь перелік, визначених мною видів лірики із даної книги. І ще одна заувага: цей поділ умовний, бо кожен вірш можна віднести до будь-якого, попередньо визначеного виду. Мотиви настільки глибинні, переплітаються у розкритті задуму, наснажені цікавим фактажем, несуть колосальну пізнавально-виховну мету, викликають позитивні емоції, що нелегко віддати перевагу тому чи іншому виду.
Олег Гончаренко пише про те, що добре знає і в чому розуміється, що його хвилює і які життєві цінності він сповідує.
Його думки неквапливі, вдумливі, логічні, правдиві, відкриті, без фальші. Мова віршів образна, афористична, вишукана. Кожен вірш має двадцять чотири рядки. У останньому катрені - підсумок задуманої теми, квінтесенція сказаному, як от:
…Тепер тебе дерева знов почули.
Знов манять далі, – зрозумілось за життя:
«Чим більше ти вдивляєшся в минуле,
тим більше осягаєш майбуття».
(Із вірша «Осінні далі»).

…Будила музика таланти, ще таїнні,
Розбурхувала прагнення слабі.
Й ти зрозумів, що народився в Україні,
і ця мелодія навіки у тобі.
(Із вірша «Тихо мелодія звучала»).

…Жінки лише на мить зупинять час…
І Музика озветься – голос Бога!
Природа ще таки здивує нас,
як завжди , відродившись із «нічого»
( Із вірша «Природа дивує нас»).

…Вернися – знов тебе оживить жінка:
жінки безсмертя відають секрет.
Поки жива хоча б одненька українка,
явні й художник, музикант , боєць, поет…
(Із вірша «Плин часу»).

…Спинилися аж на « семи вітрах»,
і там завітна відбулась Подія –
всі зрозуміли : «Гнали біль і страх,
а об’єднали дія, віра і надія!».
(Із вірша «І поєдналися усі»).

…Хай меч ізнов рідніє на раменах,
додаючи і гордості й снаги.
Мети не маєш? То іди сюди, до мене:
тут мрії вже шукають береги!
(Із 14 вірша «Виходять мрії з берегів»).

Через власну поезію, автор передає прагнення народу, його глибинну і багату душу та мудрість.
У такий неспокійний час поет виявляє справжню синівську любов до Вітчизни, мови, історії, роду й народу; переймається їх труднощами, болем, вірою і сподіваннями людей ; кличе на боротьбу за загальнолюдські морально-етичні і духовні цінності, бореться словом проти брехні, зла підлості, підступності…
Його турбує доля людей, які поруч із ним, хто оточує його; рідна земля, на якій він народився, живе, любить і страждає, вносить свою посильну лепту у покращення життя і сподівається на щасливе майбутнє… Автор книжки закоханий у рідний таврійський край, його безмежні степові простори, у людей праці, які ростять хліб і дітей, у славне історичне минуле і нелегке сьогодення, у природу і мистецтво, у саме життя.
Це політично і соціально гострі твори.
Манера письма Олега Гончаренка – розкута, смілива, з твердим переконанням у своїй правоті, з публіцистичною пристрасністю, влучним поетичним баченням світу. Про що не писав би поет, він уміє привнести той елемент самостійності, який не завжди впадає у вічі, але дає про себе знати на рівні відчуттів.

Новаторська суть творів О. Гончаренка позначена афористичністю вислову, новизною поетичного мислення, мовностилем, лексикою, глибинною образністю, наповнена чудовими художніми образами і засобами зображення людини-природи-почуттів...
Він пише про реалії дня сьогоднішнього і заглиблюється в психологію простої людини-трудівника, вболіває за його долю, наповнює кожен твір конкретикою життя, а читач стає ніби співучасником творчого процесу.
Я замислилася: чому ці вірші мені близькі й зрозумілі? І дійшла висновку: в них йдеться про загальнолюдські цінності, до яких має прагнути і які має сповідувати кожна людина. Про такі речі автор говорить просто і глибинно, переконливо і високохудожньо. Вловлено і відтворено настрій часу, що, між іншим, вдається не кожному поету.
І хоча усі вірші написано катренами, чітко дотримано римування, по суті,- це часто нагадує поетичні філософські новели.
Розмаїття тематики, роздуми про людське життя і час, місце поета і особистості у такому бентежному світі, висока духовність і глибинна орієнтація на духовні і моральні цінності – ось основний критерій поетичного слова цього поета, основна цінність його творчого доробку.
Автор чутливий до віянь часу. Він – мислячий поет, який тонко відчуває і усвідомлює, що одним із універсальних вимірів людини є душа – той інший глибинний і загадковий світ, який не осягається логікою, бо той світ ірраціональний, образний, наповнений емоціями, пристрастями, уявою, фантазією…

Що не вірш – то відкриття, реалістичне осмислення долі людини чи обставин, в яких вона знаходиться, живий відгомін подій, підсилених художньо виваженими деталями, які захоплюють і збуджують уяву. Такі образи тільки підсилюють враження, змушують краще осмислювати царину світу, в якому ми живемо і розуміння свого призначення в ньому.
Я не просто щаслива тим, що відкрила для себе ім’я талановитого поета, а й переконана, що такі книжки вкрай потрібні кожній людині. Вони спонукають до розмислів читача і збагачують кожного духовно.
На останок процитию вірш автора, згаданий вище, і нехай він буде кожному із нас дороговказом у житті:

Вечірня молитва

Нехай не спрагнуть, Боже, мої губи,
язик і горло дай мені спасти,
щоб Словом рятувався я од згуби,
а піснею – від злої самоти.
Пробач мені мої бажання ниці,
жадання превисокі пробуди.
Душі моєї висохлу криницю
наповни студом чистої води.
Нехай всміхнеться мама на іконі.
Нехай погибнуть зрада, сум і зло.
Нехай розвіється «законне беззаконня»,
що, як туман, мене оповило.
Іще прошу про послугу маленьку
(плачу прокляту данину рокам…) –
хай за ніч відболіється серденьку
та відболиться стомленим рукам.
Не дай «ні половини» і ні «чверті» –
даруй усе або нічого на миру.
І не даруй даремного безсмерття!
Прости гріхи, якщо вві сні помру…
Дай, Боже, мені в міру насолоди,
але любові – скільки в світі є.
Не забирай ні Роду, ні Народу.
Нового дня позич в ім’я своє.
Дай віру! Притлуми це голосіння!
Благослови синів іти у синь!
Дай волі, і мені, й синам , у сині!
Страх забери! Амінь…Амінь…Амінь!
(с.103)

Leave a reply

Enter the number you see to the right.
If you don't see the image with the number, change the browser settings and reload the page