Стародавні знахідки в Херсоні та губернії
13.09.2007
Здавна люди довіряють землі свої багатства, не знаходячи іншого способу збереження в неспокійні, криваві часи Скарби Таври.
Згодом, через багато причин і обставин, власники не завжди мали можливість скористатися своїми скарбами. Минали роки, змінювалися покоління, зароджувалися і зникали цілі народи, і лише забуті скарби терпляче чекали свого часу. Часом і зараз ні-ні та й майне хвилююче уми повідомлення про цінну знахідку… Численні племена, які з давніх-давен жили на херсонській землі, залишили наступним поколінням яскраві сліди свого перебування.
Самотні степові кам'яні статуї, зруйновані часом стародавні городища, безліч скіфських і сарматських курганів давно приваблювали шукачів скарбів. Крім пам'ятників глибокої давнини в усній народній творчості збереглися легенди про вільну козацьку старовину, про величезні мажари (вози з високими бортами) і льохи (підвали), повні золота і срібла, закопані десь у безмежних степах Таврії. Легенди обростали «подробицями»: планами, схемами, «точними списками» захованих скарбів, таємними змовами, що відкривають скарби тощо. Шарлатани, користуючись загальною пристрастю до пошуків скарбів, наживалися продажем відомостей про скарби. У період місцевої золотої лихоманки скарби копали майже всі. Дилетантські розкопки курганів у пошуках золота знищили найцінніший історичний матеріал, тим самим позбавивши назавжди дослідників-істориків знань про культуру древніх народів.
«Кажуть, що під кам'яною бабою або близько заритий скарб, тому шукачі скарбів не раз її турбували і навіть відбили голову, але нічого зробити не змогли. Камінь той велетенський розмірів і важить до 200 пудів. Інші "химери" зіпсовані, селяни відбивають від них шматки для господарських робіт», – повідомляла херсонська преса на початку ХХ століття.
"Золота лихоманка".
Під тиском вчених міністерство внутрішніх справ царської Росії прийняло і оприлюднило в 1866, 1883 і 1884 роках ряд циркулярів щодо стародавніх об'єктів: «У жодному виді не допускати шукання скарбів і неминучого від цього руйнування пам'яток давнини».
Новий циркуляр МВС від 11 березня 1889 року закріпив виняткове право провадження розкопок на казенних землях за Імперською археологічною комісією. Землі приватних власників цього закону не підпадали. Згідно зі статтею № 430 «Зводу законів Російської Імперії» «скарб, схований у землі скарб належить власнику землі і без його дозволу не лише приватною особою, а й місцевим начальством шукаємо бути не може». Цей циркуляр звільняв власників землі від дозволів Археологічної комісії та допускав передачу права розкопок з його землях іншій особі.
Все ж таки, незважаючи на заходи, вжиті зі збереження стародавніх цінностей, шукачів скарбів не спадало. Збереглася згадка про якогось пана П., добре відомого в Херсоні шукача скарбів, який подав документи про те, що і його батько, і дід, і прадід завжди займалися пошуками скарбів. Ось тільки ці чотири покоління шукачів скарбів так нічого і не знайшли, зате напевно знищили багато цінного історичного матеріалу.
У Херсонській губернії наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття існували цілі артілі селян, які в період зимового безробіття йшли у степ на розкопку стародавніх курганів. Чоловіче населення сіл Сасівка та Засілля, підбурюване чаклунами та ворожками, залишило свої сім'ї та жило у степу в куренях, невтомно розкопуючи неіснуючий скарб. Коли забракло сил продовжувати самим, найняли робітників. Тільки втручання поліції позбавило селян від божевілля. Найчастіше артілі та одинокі шукачі скарбів залишалися ні з чим. Немає жодного достовірного факту у тому, що чиїсь пошуки увінчалися великим успіхом. Зазвичай усі знайдені скарби мали випадковий характер. Так, наприклад, у яру неподалік села Антонівка навесні 1893 року тала вода вимила безліч срібних монет часу правління Катерини II.
Часто під час городніх і земляних робіт у Бериславі знаходили невеликі скарби старих польських, татарських та російських монет. Біля Бізюкова монастиря було знайдено золоту ольвійську монету, а в селі Козацьке – монету римської імператриці Луцили. У Понятівці під час будівництва поміщицького будинку на глибині в аршин (71 сантиметр) знайшли горщик із 600 ольвійськими монетами. Поблизу Тягінки здавна знаходили римські монети імператора Марка Аврелія (161-180 роки нашої ери). У маєтку Дудчино Херсонського повіту на полі випадково виявили скарб вагою 1 пуд і 1 фунт, що складався з мідних монет, карбованих останніми роками царювання Єлизавети Петрівни (1758–1762).
На початку березня 1896 року неподалік Рожнових хуторів (зараз ці хутори з'єдналися з приміським селищем Степанівка) селяни розрили курган. Знайдені у похованні золоті предмети продали на переплавку. На місце хижацьких розкопок виїхав засновник Херсонського археологічного музею Віктор Гошкевич. Оглядаючи розритий курган, він знайшов кілька золотих предметів та невелику статуетку. Все це він передав до петербурзького «Ермітажу», де знахідки справили сенсацію.
На початку ХIХ століття на околицях Херсона, на Карантинному острові, було знайдено скарб, що складався з монет боспорського царя Раскуполіса VII. З 1886 року ватажок дворянства Херсонського повіту Скадовський проводив систематичні розкопки у своєму маєтку Білозерка. Він розкопав та дослідив 90 курганів.
Стародавні знахідки.
Вистачало цікавих історичних знахідок і у Херсоні. По Успенському провулку якось знайшли мідні візантійські монети імператора Анастасія I (491-518 роки нашої ери).
На Військовому форштадті виявили поховання кіммерійської доби. Ще на Військовому форштадті було зроблено іншу цікаву знахідку. За повідомленням херсонської газети «ЮГъ», 1901 року на Млинах проти будинку Кирпи рівняли незручний для проїзду бугор. «У центрі кургану на глибині аршина наткнулися на людський череп, поруч – ганчірка з монетами, що зовсім зотліла. До місця знахідки викликали віце-губернатора князя Урусова, хранителя херсонського археологічного музею Гошкевича та поліцмейстера Богомольця. З 12 монет 11 виявилися срібними турецькими 1187 по магометанському літочисленні (1773 від Р.Х.) і одна - Катерининський мідний п'ятак 1778 року. Поховання відноситься до перших років життя нашого міста, коли в цій околиці ходили російські та турецькі гроші. Тут знайшли ще 7 черепів. Очевидно, це полонені турки-будівельники Херсона, які тоді помирали від згубної лихоманки та антисанітарного змісту полонених. Інше місце поховання будівельників Херсона знайдено минулого року біля огорожі дисциплінарного батальйону. Там лежали росіяни в полотняних сорочках із хрестиками на грудях».
Недалеко від цього місця, поблизу заводу Білека (район елеватора), трохи раніше землекопи виявили два скелети, серед кісток яких виявили мідний хрестик, що окислився. Знахідку віднесли до часу заснування Херсона, коли на цьому місці стояв «Покровський» шинок, який славився своєю репутацією «брудного кубла». Бійки та вбивства серед темних особистостей, які відвідували шинок, були частим явищем. Вертеп закрили після вбивства його власників, а похмурий будинок зберігся до початку ХХ століття. Міські легенди говорили, що іноді ночами крізь щілини закритих віконних віконниць пробивається тьмяний вогник свічки, але ніхто з міських обивателів так і не наважився темної ночі заглянути в таємничі вікна.
Під час будівництва портової залізничної гілки було виявлено поховання, що стосуються початку будівництва міста. Вік поховань визначили досить точно за монетами, виявленими поруч із кістяками.
26 жовтня 1901 року робітник на Привізному ринку знайшов на невеликій глибині мідні п'ятаки 1758-1783 років. Було зроблено знахідки біля чавуноливарного заводу Вадона (золота монета імператора Траяна), в садибі Пукалова на Богородицькій вулиці (нині – вулиця Червонофлотська) знайдено уламок кам'яного молотка. Поблизу сучасної будівлі залізничного вокзалу в 1898 році було виявлено стародавнє поховання не молодше VI століття до нашої ери, в якому, крім останків, знаходилися золоті та бронзові прикраси та статуетки. Аналогічне поховання з дорогоцінними предметами та жіночими прикрасами знайшли у районі Млинів.
На рубежі століть херсонські обивателі з вуст в уста передавали легенди про незліченні скарби, закопані на території старого міста. Були розповіді про золоту карету імператриці Катерини II, захованої десь у підземних ходах під містом, про бочки із золотом, закопані в підвалах «Старих різанинок» (торгове місце в районі вулиці Суворова), про запорізький «скарб», заритий десь у районі Млинів.
Але, мабуть, найцікавіша історія з пошуком скарбу у Херсоні сталася 1893 року. На березі Дніпровського лиману біля села Рибальче один із місцевих селян знайшов невелику аптечну бульбашку з запискою: «Я, раб Божий Михайло, перш ніж відійти в царство вічності, бажаю все своє майно, передати тобі, що знайшов. Піди до Херсона, на розі Воронцовської (нині вулиця Комунарів. – Прим. ред.) та Ердельєвської (вулиця Комсомольська. – Прим. ред.), проти будинку Левіна стоїть ліхтар, якщо йти з берега, зарито 9000 рублів сріблом. Візьми та володій ними та пом'яни душу раба Михайла». Записка була передана херсонському губернатору, за розпорядженням якого на перехресті вулиць почалися серйозні розкопки. Перекопали багато землі, але скарбу так і не знайшли. Можливо, це були «жарти» місцевих веселунів, яких чимало було і тоді в Херсонській губернії.
Шарлатани, жартівники та...
1912 року місцевій поліції через інформаторів стало відомо, що в одне із сіл Херсонського повіту для зустрічі з колекціонером-покупцем приїжджає група шарлатанів із «великим старовинним скарбом». Херсонський повітовий справник Глибовський особисто керував операцією із затримання. Було заарештовано трьох продавців, які збували довірливому покупцю 988 «золотих» (що виявилися 2-копійковими монетами), 2000 «срібних рублів», 2 «золотих з дорогоцінним камінням» хреста і таку ж «золоту» вазу. «Клад» шарлатани оцінили у 3500 рублів! Величезні на той час гроші. До речі, недоступний більшості жителів царської Росії новий автомобіль марки «Форд» коштував 1912 року близько 3000 рублів.
Наприкінці ХIХ століття у Старошведській колонії на березі Дніпра селяни знайшли глибоку, у 29 сажнів (1 сажень – 2,14 метра. – прим. авт.), печеру. На стіні проступав подряпаний напис: «Тут неодмінно закопано 4 мільйони турецьких лір. Копати убік на цьому місці. Писав запорожець козак». Наївні селяни звернулися по дозвіл до губернатора. Губернатор призначив розслідування. Виявилося, цю печеру в 1885 році вирив з товаришами поселенець Петро Альберт, він же і подряпав цей напис. Мабуть, це був єдиний випадок, коли поліція змогла встановити особу «жартівника».
Збереглися відомості про знайдені в губернії всілякі таємничі знаки: зображення бочки на крутій скелі, хрести, вказівні стрілки на зруйнованих стінах старовинних будівель, на думку місцевого населення, явно вказували на приховані скарби. Ось тільки багато поколінь шукачів скарбів так нічого і не змогли знайти у зазначених знаками місцях. Місцеві чаклуни та ворожки, а також торговці таємними картами та «точними списками скарбів» завжди знаходили цьому правильне пояснення: або скарбу не вийшов термін, або копано без пересторог.
Олександр ЗАХАРОВ
Гривня, 2007-09-13 (стор. 8)
