on-line с 20.02.06

Арт-блог

13.05.2015, 09:45

May

Random photo

Voting

???

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Calendar

    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

News

01.08.2015, 13:17

Crazzzy Days

13.05.2015, 09:52

den-evropyi-v-hersone---2015

> Topics > CULTURE > The cossacks and folk-lore

Козацтво і фольклор

Феномен козацтва (особливо запорозького) в уяві українця завжди асоціюється з такими морально-естетичними поняттями, як воля, героїзм, честь, вірність, справедливість, патріотизм і самопожертва в ім'я добробуту батьківщини. Тому цілком закономірним, логічно вмотивованим с тісний зв'язок цього феномену з народною уснопоетичною творчістю (фольклором). Із методологічної й пізнавальної точок зору важливо розрізняти власне козацький фольклор (народні уснопоетичні твори, складені самими козаками) і фольклор про козаків (народні уснопоетичні твори, що виникали поза козацьким середовищем).


Про власне козацький фольклор дають підстави говорити свідчення сучасників і дослідників козаччини. Так, наприклад, польські письменники і вчені 16-17 ст. С. Сарницький, Б. Папроцький, Петрицький та Морштин у своїх писаннях про Україну відзначають, що серед козаків були досить поширені історичні пісні та думи, які вони складали самі й вельми майстерно виконували під акомпанемент кобзи. Д. Яворницький твердить також: «Бувши високими поцінувачами пісень, дум і рідної музики, запорожці любили послухати своїх боянів, сліпців-кобзарів, нерідко самі складали пісні та думи й самі бралися за кобзи...». Щоб визначити належність уснопоетичного твору до власне козацького фольклору, слід враховувати два головні моменти: час виникнення і першого запису цього твору (якщо є такі дані) та тематику й сюжетно-версифікаційні його особливості. Перевага другого моменту для доказовості більш очевидна, оскільки така структурно-семантична ознака фольклорного тексту, як точність і деталізація опису події (подій), може беззаперечно вказувати на те, що автором твору про цю подію (ці події) є її (їх) учасник, очевидець. Беручи до уваги сказане, до власне козацького українського фольклору можна з певністю віднести історично-героїчні думи 15-17 ст., переважну більшість історичних пісень 15-18 ст., окремі давні ліричні пісні, легенди й перекази, а також цілу низку прислів'їв та приказок. Найхарактернішу частину усно-епічного надбання козаків (запорозьких і реєстрових) становлять думи. Вони виникли в кінці 15 ст.

Сам термін «дума» як визначення жанру народних творів уперше фіксується в хроніці згадуваного С. Сарницького, датованій 1506. Перший їх запис датується кінцем 17 ст., а перша їх збірка опублікована в 1819 М. Цертелєвим у Петербурзі під назвою «Опыт собрания старинных малороссийских песней». Історично-героїчні думи козацького походження поділяються на три цикли : 1) думи 15-16 ст.; 2) думи середини 17 ст.; 3) думи 18 ст. До дум 1-го циклу належать «Козак Голота» (запис кіпця 17 ст.), «Отаман Матяш старий», «Федір безрідний, бездольний», «Три брати самарські», «Іван Богуславець», «Самійло Кішка», «Івась Коновченко, Вдовиченко», «Олексій Попович», «Втеча трьох братів із города Азова, з турецької неволі», «Розмова Дніпра з Дунаєм» (запис 1805), «Смерть козака в долині Кодимі», «Плач невольника в турецькій неволі» (запис 1832), «Маруся Богуславка», «Невольники на каторзі» (запис середини 19 ст.), «Сокіл і соколя» (запис 70-х рр. 19 ст.). Героями цих творів виступають покозачені злидарі - борці за соціальну справедливість - і прості запорожці та їх ватажки, що потрапили в бусурманську неволю. Самі ж твори яскраво відбивають початковий період козаччини, причини та обставини її виникнення.


Другий цикл складають думи «Іван Богун», «Про Сулиму, Павлюка та про Яцька Остряницю» (запис 1928), «Хмельницький І Барабаш», «Богдан Хмельницький І Василь молдавський», «Смерть Хмельницького» {запис 1814), «Корсунська перемога» (запис 1849), «Вдова Івана Сірка і Сірченки» (запис 1805). Вони присвячені подвигам видатних козацьких проводирів періоду Визвольної війни укра¬їнського народу середини 17 ст., а також долі їх родичів та близьких. Думи «Козак-нетяга Хвесько Ганжа Андибер» (запис 1853), «Козацьке життя» (запис 40-х рр. 19 ст,), «Проводи козака» (запис 1805) становлять третій цикл. Від дум 1-го й 2-го циклів названі твори відрізняються тим, що в них, крім героїко-романтичного мотиву, сильно звучить мотив соціально-побутовий. Це й природно, бо у 18 ст. українське козацтво під дією внутрішніх і зовнішніх чинників зазнало глибоких соціальних змін, які врешті призвели до його занепаду.


Тематично й художньо-стилістично до козацьких дум близькі численні Історичні пісні козацького походження. Вони поділяються в хронологічному плані на такі ж цикли, як і думи.
Пісні першого циклу оплакують долю України, яка зазнає грабіжницьких нападів кримськотатарської орди («Зажурилась Україна, бо нічим прожити», «За річкою вогні горять», «Із-за гори, гори, з темненького лісу»), розповідають про муки козаків-певільників («В Туреччині та й на брамі кам'яній») та героїчну смерть їхніх ватажків («В Цареграді на риночку»), прославляють молодиків за бажання потрапити на Січ і стати на захист рідної землі («Туман поле покриває», «Не жур мене, стара нене»). В історичних козацьких піснях другого циклу опоетизовано визвольну боротьбу 1648-54 та змагання за волю Вітчизни видатних учасників цієї боротьби: Б. Хмельницького («Чи не той то хміль», «Ой Богдане, батьку Хмелю», «Ой послав Бог Хмельницького»), М. Кривоноса («Не дивуйтеся, добрії люди», «Ой усе лужком та все бережком» ), Д. Нечая («Ой з-за гори високої»), Н. Морозенка («Ой Морозе, Морозенку, ти славний козаче»). До цього ж циклу належать пісні про Жванецьку облогу («Ой з города з Немирова») та про Берестецьку битву («Висипали козаченьки з високої гори»).


З історичних пісень третього циклу постають образи І. Мазепи («Ой пише, пише та гетьман Мазепа»), С. Палія («Годі, коню, в стайні спати»), І. Ґонти («Да стояв, стояв сотник Гонта», «Виїхав Гонта та з Умані»), М. Залізняка («Максим козак Залізняк»), М. Швачки («Ой виїхав із Гуманя козаченько Швачка»), С. Чалого («ОЙ був в Січі старий козак»). Пісні цього ж циклу передають тугу з приводу національної трагедії українського народу - зруйнування царським військом Запорозької Січі («Ой з-за гори, з-за лиману», «Ой не жалуйте ви, славні запорожці», «Ой полети, галко, ой полети, чорна», «Ой тепер наші славні запорожці», «Та славне ж було Запорожжя», «Пішло наше славне Запорожжя», «Ой Боже наш милостивий», «Чорна хмара наступає, дрібен дощик з неба»). Для козацької уснопоетичної творчості не чужими були й ліричні пісні. В цьому переконує пісня «Про козака і Кулину», записана у 1625 (варіант назви - «Пісня про козака Плахту»). У козаків, зокрема запорожців, була багата фантазія, вони вміли майстерно розповідати про власні пригоди, про різні події та про різних людей. Д. Яворницький пише, що вони «нерідко самі розпускали про свою силу та непереможність неймовірні оповідання й змушували вірити в те інших». Особливо любили братчики переказувати про своїх богатирів і характерників. Усе це, безумовно, сприяло виникненню в середовищі січового й реєстрового товариства таких фольклорних жанрів, як легенда та переказ.

Не чим іншим, як плодом козацької творчості, можна вважати легенди «Хмельницький і Барабаш», «Герць Хмельницького», а також перекази «Ян Потоцький попав у полон», «Про запорожців та царицю Катерину», «Як запорожці пішли із Січі до турка», «Запорожці за Дунаєм». Є відомості про те, що Б. Хмельницький, приймаючи в жовтні 1655 послів польського короля Яна II Казимира, розповів їм легенду про вужа і невдячного господаря. Цим гетьман виразно натякнув на непримиренність його війська та шляхетської Речі Посполитої. Цілком можливо, що використана українським державним діячем легенда виникла й побутувала в його козацькому оточенні. Образність, дотепність, влучність висловів із козацького мовлення породжували прислів'я й приказки. Такі, скажімо, прислів'я, як «Висипався Хміль із міха та показав ляхам лиха» (про Б. Хмельницького) або «Іван носить плахту, а Настя булаву» (про І. Скоропадського, яким керувала його дружина) могли з'явитися тільки в козацьких колах. Немає сумніву щодо козацького походження й цілого ряду інших (записаних здебільшого в 17-18 ст.) паремій, хоча б оцих: «Були ляхам Жовті Води, буде ще й Пилява», «До булави треба й голови», «Од Богдана до Івана не було гетьмана», «Славний козак Максим Залізняк - славнішеє Запорожжя», «Гляди, козаче, щоб татари сидячого не взяли», «Де байрак, там і козак», «Козак журби не має», «Козацькому роду нема переводу», «Терпи, козаче, отаманом будеш», «Наш Луг - батько, Січ - мати: от де треба помирати», «Хто любить піч, тому ворог Січ», «Краще живий хорунжий, ніж мертвий сотник». У фольклорі про козаків найпоширенішими жанрами є легенди та перекази.

Ті чи ті історії з елементами фантастики й художнього вимислу, пов'язані з козаччиною, побутують майже в кожному населеному пункті сучасної України, а також на Кубані, на Дону та в деяких інших регіонах. Особливо часто їх можна почути на теренах колишнього Запорожжя (Дніпропетровська, Запорізька, Херсонська, Кіровоградська, Миколаївська, Донецька області). Не випадково саме тут протягом 19-20 ст. збирачі фольклору зафіксували цих творів найбільше (записи О. Стороженка, І. Срезневського, О. Афанасьєва-Чужбинського, Я. Новицького, І. Манжури, Д. Яворницького, Г. Данилевського, Яра Славутича, М. Киценка та ін.). Подібно до дум та історичних пісень, що виникли в козацькому середовищі, легенди й перекази новішого часу, присвячені козацькій тематиці, поділяються на цикли: 1) історико-героїчні легенди та перекази; 2) топонімічні легенди та перекази; 3) соціально-побутові легенди та перекази. Серед історико-героїчних легенд і переказів, записаних, як правило, від нащадків запорожців, домінують твори про боротьбу козаків із хансько-татарськими, турецькими, польськими і московськими завойовниками, а також твори про життя й подвиги Б. Хмельницького, Н. Морозенка, М. Кривоноса, С. Палія, І. Сірка, П. Калнишевського та інших козацьких ватажків («Як козаки взяли Азов», «Про козака Щербія», «П'ятницькі хрести», «Подвиги Семена Палія», «Великий воїн», «Його жахались вороги», «Як Сірко переміг татар» і т. п). У всіх цих творах дуже виразно звучить патріотична ідея.


Такі легенди й перекази, як «Річка Чортомлик», «Річка Кінська», «Озеро Лебедеве», «Тарасове Гульбище», «Урочище Сірківка», «Острів Лантухівський», «Урочище Сагайдаче», «Думна скеля», «Баштові дуби», «Селище Кривий Ріг» та подібні, належать до топонімічного циклу. В них ті чи ті сучасні географічні назви тлумачаться у зв'язку з подіями періоду козаччини, у зв'язку з іменами запорожців та їх отаманів. Соціально-побутові легенди й перекази 19-20 ст., які пов'язані з козацькою тематикою, розповідають про походження запорожців, їх побут, звичаї, характерство і про їх стосунки з іншими соціальними верствами та іноземцями. За приклади таких творів можуть правити: «Запорожці - із маленьких дітей», «Люди браві і чепурні», «Козацькі жарти», «Запорозька вдача», «Як запорожці ману напускали», «Як запорожці прізвища давали», «Як запорожці голодну кутю проганяли», «Козацький обід», «Як запорожець провідував жінку», «Як запорожці перехитрили Потьомкіна» і т. п. Справжніми перлинами українського фольклору є ліричні пісні про козацьку долю, про козацьких матерів і дружин, про козацьке кохання («Ой мандрував молодий козак», «Гомін, гомін по діброві», «Ішли козаченьки, ішли з України», «Стрів козак дівчину», «Ой, дівчина козака любила», «Козак од'їжджає, дівчинонька плаче», «Запорожець, мамцю, запорожець», «Там, де Ятрань круто в'ється», «Козаченьку, куди йдеш?», «Ішов козак через байрак».

Такі пісні творилися зазвичай людьми, близькими до козаків, здебільшого їх родичами та коханими. Дехто з цих людей тепер відомий. Йдеться, зокрема, про українського поета і філософа 18 ст. Семена Климовського та легендарну поетесу з Полтавщини Марію (Марусю) Чурай (17 ст.). Перший - автор знаної у всьому світі пісні «їхав козак за Дунай», яку обробив Л. Бетховен; друга ж залишила нащадкам шедевр української піснетворчості - «Засвіт встали козаченьки» (або «Засвистали козаченьки»).
Лише зрідка козаки виступають героями українських народних казок. Це, мабуть, пояснюється тим, що в післякозацьку добу казка як жанр українського фольклору вже майже перестала творитися, а також тим, що для казкового зображення якихось подій чи якихось людей потрібне значне часове дистанціювання казкаря від цих подій або цих людей. Казками про козаків можна назвати хіба що такі народні твори, як «Про запорожців та царицю Катерину» і «Як запорожці висватали наймита» (хоча за своїми художньо-стилістичними ознаками названі твори є скоріше легендами, аніж казками).


Історична пам'ять про козаччину стимулює виникнення в україномовному середовищі різного роду фразеологічних сполучень, зокрема прислів'їв і приказок на зразок: «Життя собаче, зате слава козача», «Зовсім козак, та чуб не так», «Козак не без долі, дівка не без щастя», «Козак хороший, та не має грошей», «Козацька миля довга», «Піч - річ бабська, а пляшка - козацька», «То не козак, що боїться собак», «Якби хліб та одежа, їв би козак лежа». Прикметною рисою прислів'їв і приказок на козацьку тему, але створених не козаками, є ухил їх морально-філософської семантики у бік побутовізму.
Козацький фольклор і фольклор про козацтво становлять вагому частину духовного, культурного і художньо-естетичного надбання українців.

Літ.: Яворницький Д. І. Історія запорозьких козаків. - Т. 1. -К., 1990. - С. 236-238;
Житецкий П. Мисли о народних малорусских думах. - К., 1893;
Сумцов Н. Опыт исторического изучения малорусских пословиц. - Харьков, 1896;
Колесса Ф. Українські народні думи. - Львів, 1920;
Гоголь М. В. Про малоросійські пісні // Твори в 3-х томах. - Т. III. - К., 1952. - С. 393-400;
Грушевська К. Українські народні думи. - К., 1927;
Українські народні думи та історичні пісні. - К., 1955;
Історичні пісні. - К., 1961;
Кирдан Б. П. Украинские народные думы. - М., 1962;
Українські народні пісні: Пісні суспільно-побутові. - К., 1967;
Українські народні казки. - Львів, 1970;
Франко І. Студії над українськими народними піснями // Зібрання творів у 50 т. - Т. 42. - К„ 1984. - С. 7-491; Т. 43. - К., 1986. - С. 7-193;
Легенди та перекази. - К., 1985;
Прислів'я та приказки. Взаємини між людьми. - К., 1991;
Січова скарбниця: Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини. - Запоріжжя, 2000.


В. А. Чабаненко

Джерело: Українське козацтво: Мала енциклопедія. - Київ: Генеза; Запоріжжя: Прем'єр, 2002. - 568 с.

 

Легенди:

Leave a reply

Enter the number you see to the right.
If you don't see the image with the number, change the browser settings and reload the page