Трохи про духовний стриптиз
У Херсоні 10-13 лютого вже втретє відбувся Локальний театральний фестиваль “Лютий/ Февраль” під назвою Мейерхольд у Мейєрхольда. Фестиваль, за твердженням його організаторів, “є продуктом театральної взаємодії – центра і провінції, Заходу і Сходу, професійного й аматорського, класичного й новаторського, полі- й моно- театрального і “сусідніх” видів мистецтв.”
Програма чотирьох днів складалася з багатьох заходів. Тут були і семінари з техніки verbatim, численні акторські тренінги, читки свіжих п’єс, диспути, відео, концерт, круглий стіл і, звичайно ж, вистави театрів зі Львова, Москви, Одеси, Херсона.
Серед спектаклів, які викликали інтерес публіки, були херсонський вербатім “Я пам’ятаю, як Ленін помер…” режисерів Андрія Мая і Миколи Гоманюка із херсонського Центру ім. Вс.Мейєрхольда.
Це вже друга вистава після “Гойдалки”, у якій використані спогади реальних херсонців. Адже вербатім – це техніка створення вистави, яка передбачає відмову від літературної п’єси. Матеріалом служить інтерв’ю з представниками певної соціальної групи. Вони, власне, і складають канву видовища. Оцією життєвістю і справжністю й сильна херсонська вистава, яка повертає нас до свідоцтв людей, що були свідками тих давніх подій. Часом навіть моторошно стає від реальності почутого…
Відчуття справжнього духовного стриптизу виникає під час перегляду вистави “Падіння” за твором Альбера Камю ( режисер Т.Яшинскас із Литви, який здійснив постановку у Москві). Сповідь “судді на покаянні” про жахливі наслідки власного марнославства вражає кожного глядача (до речі, вони знаходились просто на сцені) своєю відвертістю, а згодом – і неприкритим цинізмом. Виконавець головної ролі Василь Шемякінський зумів своєю грою викликати цілу гаму почуттів: від співчуття до ненависті. І “вивертання” героєм душі зовсім не означає розкаяння у ганебних вчинках, навпаки – він утверджує цинізм, зводячи його у квадрат.
Правда про те, що устами циніка глаголить істина, що пекло – всередині кожного з нас, примушувала здригатися й самого автора “Падіння”, який не міг працювати в останні роки життя, так і не поборовши цю оману. Терзання тривожної думки не покидає і після закінчення вистави, адже марнославство часом буває таке властиве всім нам...
З кожним роком фестиваль “Лютий/ Февраль” завойовує усе більше і більше шанувальників, пропонує щоразу цікавіші проекти й обіцяє стати справжньою театральною “родзинкою” нашого міста.
Тетяна Крючкова
“Вгору”.- №7 (438).- 17.02.2011.- стр.17
