on-line с 20.02.06

Арт-блог

13.05.2015, 09:45

May

Random photo

Voting

???

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Calendar

    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

News

01.08.2015, 13:17

Crazzzy Days

13.05.2015, 09:52

den-evropyi-v-hersone---2015

> People > Visual art > Takaeva Venera Gubaydulevna > “Творчість — то велике щастя”

 

“Творчість — то велике щастя”

Роботи Венери Такаєвої вражають своєю умиротвореністю і водночас яскравістю колориту, серед них є затишно-домашні й піднесено-урочисті, з цілою гаммою настроїв і відтінків. Вони емоційні самі по собі і викликають у вас цілу бурю позитиву. Погодьтеся, що у наш час це дуже важливо.

Майбутня художниця народилася в столиці Башкирії Уфі. Батько, за освітою інженер-економіст, працював у Наркоматі легкої промисловості, мати – співробітник райкому партії.
Вони приділяли велику увагу освіті своїх тоді ще двох дочок (це вже після Вітчизняної війни народиться ще одна дівчинка), вважали, що уроки – найважливіше для них. І тому досить філософськи ставилися до захоплення Венери малюванням, а вірніше – перемальовуванням гарненьких актрис із листівок. Виходило дуже схоже, тому бабуся увесь час підсміювалась над нею, кажучи: “Ти що, хочеш бути схожою на Василя Антоновича?” “А цей самий Василь Антонович був наш сусід-художник, – говорить Венера Губайдулівна, – і його матово-темний нечищений самовар викликав шок у нашої бабусі – прихильниці абсолютного порядку. Я пам’ятаю, як одного разу натурщиці взяли й начистили той самовар до блиску. Василь Антонович страшенно розсердився на дівчат, які зіпсували йому таку колоритну річ, і довго бурчав на них.”

Коли розпочалася Велика Вітчизняна, батьки одразу написали заяви з проханням відправити їх на фронт, забрали одного батька, а дівчатка залишилися з мамою і бабусею. То були дуже важкі часи, коли на військовий атестат батька (900 рублів) можна було придбати лише трохи більше, ніж три хлібини за комерційною ціною. А щоденних 300 грамів за картками було так мало…
На щастя, батько повернувся з війни і того ж року завербувався на Північ (на Колиму) –працювати гірничим інженером. Звичайно ж, він забрав з собою сім’ю. І вже звідти, після закінчення сьомого класу, Венера поїхала до Москви і вступила до 4 класу відділення живопису художньої школи при Академії Художеств СРСР.

Роки навчання там вона згадує з теплотою: “Школа була розташована у відомому Лаврушинському провулку, а просто навпроти – знаменита Третьяковська галерея. Для будь-якого любителя живопису, а тим більш – майбутнього художника це словосполучення звучить чарівною музикою. А у нас же був вільний вхід, за студентським квитком. Це було справжнє чудо: у будь-який час достатньо перебігти на той бік вулиці й опинитися у казці. Я годинами могла простоювати перед полотнами Брюллова, Іванова, Тропініна, Врубеля, милуючись ними і намагаючись зрозуміти таємниці таланту митців.” До речі, саме у Третьяковській галереї Венера познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком – талановитим українським художником і цікавою людиною Костянтином Івановичем Московченком.

Проте згодом, коли треба було отримувати атестат про середню освіту, вона знову повертається до Уфи і в 1953 році закінчує художнє відділення Музичного училища за спеціальністю: художник, викладач живопису.
Невдовзі Венера Губайдулівна виходить заміж за Костянтина Московченка і переїздить до чоловіка у Херсон. Потім було досить довге поневіряння по приватних квартирах, а на той час вони вже мали маленьку доньку, якій дали поетичне ім’я Гюзель. “ Це був жах! – згадує художниця. – На вулиці Леніна ми жили у крихітній мазаній літній кухні, у якій стояла дуже велика для такого приміщення піч і солдатське ліжко. Донечка спала у своїй ванночці, а їли ми на етюднику, бо більше було просто ніде. Я пам’ятаю, як ми з Костею писали оголену натуру: чоловік стояв перед етюдником, поряд із розпеченою плитою, з нього градом лився піт, капав на плиту і шкварчав. А я в цей час розташувалася між ніжками етюдника і малювала й собі.

Взагалі, я вважаю, якщо людина хоче щось робити – вона це робить, незважаючи ні на які сторонні обставини. Ми ж були молоді, повні сил і бажання творити, і ніщо не могло нам завадити. І Костянтин завжди був для мене дуже авторитетним, я безмежно поважала і поважаю його як художника. Ми обидва виховані на реалістичних традиціях живопису, і дотримувалися думки, що традиції, які прийшли до нас із віків, треба берегти, і потрібно вміти робити це. Я хотіла бути лише хорошим професіоналом, і, як не дивно, ніколи не прагнула стати першою, найкращою.”

Одного разу вона везла поїздом до Києва три власні акварелі на виставку, і розговорилася з випадковою попутницею. Та закидала її запитаннями: “А раптом не приймуть роботи? А що коли картини навпроти будуть кращими за ваші? Що відчуватимете?” І Такаєва абсолютно щиро відповіла цікавій дамочці: “Буду щаслива і горда з того, що мої акварелі – поряд із таким чудовим художником.” У цій відповіді – вона вся: скромна, тактовна і водночас дуже вибаглива до себе і своєї творчості.

Венера Губайдулівна – визнаний майстер портрета. Вона створила дійсно безцінний літопис людських характерів і доль. У її галереї облич переважають жіночі: такі різні, кожен із власним характером, усмішкою, долею. Але всіх їх об єднує одне – не викликаюча жодних сумнівів симпатія автора до своїх “моделей”. Серед них і добре відомі у нашому місті люди, і ті, чиї обличчя привернули увагу художниці своєю нестандартністю, харизматичністю просто на вулиці (так було з кореянкою Лілею Тен).Про кожну жінку, зображену на полотні, Венера Такаєва може розповідати багато, і для кожної знаходить тільки хороші слова.

“Я досить довго “входжу” в роботу, – говорить вона, – а своїх героїнь під час написання портрета завжди прошу думати про щось приємне, адже тоді через очі людини дивиться сама душа.” Якось вона написала портрет свого колеги художника Віктора Бондаря з сяючими променистими очима. І так ті очі сяяли, що дружина пожартувала-приревнувала: “Чому це ти так сяяв? Повішу портрет над ліжком, щоб лише на мене так дивився!”

Яскравий, розкішний портрет Заслуженої артистки України співачки Наталії Лелеко у червоному платті – справжній парадний портрет прими з “живим” натхненним обличчям. А “Елеонора Орестівна” для Такаєвої – втілення сімейного затишку і доброти. Відома у Херсоні лікарка, вона зібрала матеріали про усю свою велику рідню і написала книгу про їх долі, видала книгу віршів батька, що був в’язнем Бухенвальда, і власних поезій. “Дуже цікава особистість Елеонора Орестівна, з нею завжди цікаво спілкуватися, і вона має дар об’єднувати навколо себе людей”, – зауважує Венера Губайдулівна. Про портрет академіка Євдокії Голобородько художниця каже: “Подивіться – вона ж ніби графиня: і постава, і манери.”

Особливе місце у творчості художниці займають портрети дітей. Першою моделлю стала маленька донечка Гюзель, яку зі щирим захопленням писали обоє батьків. А ще діти сусідів, знайомих і незнайомих людей. Ці полотна пронизані теплотою, затишком і любов’ю. У них – оте назавжди втрачене дорослими відчуття захищеності і безпосередності, яке так гріє нам душу спогадами про власне дитинство. “Я дуже ціную те, що оточує людину в звичайному , буденному житті, оті побутові деталі, з яких і складається картина людського життя. Адже в душі кожного живе потяг до теплого дому, а усі подвиги звершуються заради простого людського щастя,” – вважає Венера Губайдулівна.

Про троянди Такаєвої можна писати поему: ніжна напівпрозора акварель створює просто фантастичний ефект. Ці полотна притягують до себе здалеку і – не відпускають, змушуючи знов і знов вдивлятися в неповторне “обличчя” кожної квітки. Вони вражають глядача свіжістю колориту, непідробною шляхетністю, ніжною грацією.

Венера Такаєва – художник самобутній і глибокий, із власним поглядом на життя. У її творчості органічно поєднуються романтизм і реалізм, лірика і філософія. Вона вільно користується засобами імпресіонізму, зображуючи повітря і світло, не боїться сміливих сполучень кольорів. Проте її палітра швидше витончена, ніж виклично-яскрава.
Та головне – це любов до всього сущого, до цього світу й життя – саме цим насичені полотна Венери Такаєвої. Вони несуть людям щиру радість, примушують задуматися про вічну красу буття, налаштовують на позитивний лад.

Тетяна Крючкова
“Вгору”.- №44 (423).- 04.11.2010.- стр.16-17
 

Leave a reply

Enter the number you see to the right.
If you don't see the image with the number, change the browser settings and reload the page