on-line с 20.02.06

Арт-блог

13.05.2015, 09:45

May

Random photo

Voting

???

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Calendar

    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

News

01.08.2015, 13:17

Crazzzy Days

13.05.2015, 09:52

den-evropyi-v-hersone---2015

> People > Music > Gurba Victor Tikhonovich > Victor Gurba: song as fate


Віктор Гурба: пісня як доля

Кажуть, що долю не вибирають, вона сама вирішує, для кого бути щасливою або нещасною, а кому стати – ніякою... Для Заслуженого артиста України Віктора Тихоновича Гурби вона стала щедрою: обдарувала сильним виразним голосом, сценічною зовнішністю, дала можливість (і бажання!) займатися улюбленою справою ось уже 33-й рік поспіль.
У суботу, 1 травня, Віктор Гурба відзначатиме свою вже шістдесяту весну. Свято, яке проходитиме в обласному муздрамтеатрі ім. Миколи Куліша, обіцяє стати подією у культурному житті нашого міста.

“Очі волошкові”, “Черемшина”, “Ясени”, “Два кольори”, “Ой ти, дівчино...” Який українець не знає цих пісень – таких рідних, близьких, по-справжньому своїх. А ще класичні арії з опер і оперет, романси, естрадна класика. Лірико-драматичному тенору повного діапазону Віктору Тихоновичу Гурбі підвладні багато пісенних жанрів, а це означає, що першого травня він порадує своїх давніх шанувальників і, безперечно, знайде нових.

Віктор Тихонович розповів “Вгору” про свій життєвий і творчий шлях, поділився спогадами, планами, роздумами і, звичайно ж, заспівав, продемонструвавши чудовий голос.
А майже шістдесят років тому, у 1950, саме перед святом Першотравня, мати майбутнього тенора разом із чоловіком поїхала з міста Курахова Донецької області, де мешкала сім’я,у село до батьків. І ось саме у святковий день народився синочок, якого важко було назвати малесеньким, адже важило дитинча...5 кілограмів і ще й 200 грамів! Коли зараз дивишся на стрункого, підтягнутого, спортивного співака, то в це важко повірити, але факт залишається фактом. Коли ж постало питання про те, як назвати сина, батьки довго не знали, на якому імені зупинитися. “Думали, гадали,– говорить Віктор Тихонович,– аж поки з-під столу не почувся голос мого чотирирічного дядька: “ А назвіть Вітьою”. Так і порішили, лише невдовзі з’ясувавши, що 1 травня вшановується пам’ять святого мученика Віктора, тож тут доля “вустами дитини” дала підказку.

Не заспівати хлопець просто не міг, адже всі у сім ї співали. А коли заводили пісню дід Федір із братом, то у хаті гасли каганці від сили їхніх голосів. Пісні були довгі, “на тридцять два куплети”, згадує співак. Він співав разом із рідними, ще дитячим дискантом підспівував Зикіній, Гмирі, Кондратюку, Гнатюку, Магомаєву, пісні яких любив слухати по радіо. А коли батьки придбали телевізор “Рекорд”, то під час перерви,з 15 до 16 години, коли “крутили” музику й пісні, запам’ятовував мелодію і слова уподобаної пісні, бо мав дуже хорошу пам’ять. Потім у школі розучував з учителем музики і – співав. Віктор був сором’язливим хлопцем, але бажання співати перемогло – співочу “кар’єру” почав із виступів у шкільній самодіяльності, де заспівав популярну пісню “Ой ви очі волошкові”, а вже з 16 років – у самодіяльності рідного міста.

Коли з Донецького музичного училища приїхав прослуховувати молодь відомий викладач Борис Ілліч Константинов, він одразу звернув увагу на Вітю: “Лірико-драматичний тенор, але сирий, як чорнозем. В армію, хлопче, а потім – співати.” Служба розпочалася з “жорсткої науки” у школі сержантів, а потім був військовий ансамбль пісні і танцю, у складі якого Гурба об’ їздив Росію, Білорусію, Кавказ. Врахувавши заслуги талановитого юнака і його бажання вчитися співу, командування дозволило йому у винятковому порядку за кілька місяців до закінчення терміну служби вступити до Вінницького музучилища, і він майже півроку одночасно був і військовослужбовцем, і студентом (із гуртожитком і стипендією). Мабуть, і тут не обійшлося без руки долі, що вела його до призначення. Через рік перевівся на музичний факультет Вінницького педінституту, за два роки навчання в якому багато гастролював Україною у складі студентського хору, а вінницькі хори завжди славилися своїми голосами.

Згодом Віктор переводиться вже до Донецької консерваторії, яку й закінчує у 1977 році, отримавши спеціальність “Сольний спів. Викладач.” Під час розподілу між Полтавою, Житомиром і Херсоном обрав саме наше місто. Тут отримав квартиру від тролейбусного депо і розпочав самостійне життя. Три роки пропрацював у Херсонській філармонії солістом, виступав і на сценах, і на польових станах. Під час одного з таких виступів перед механізаторами йому почала підспівувати ластівка, гніздечко якої знаходилося під наметом, де виступали артисти. Чи то була просто близька їй тональність, чи, може, сама доля дала черговий знак? А у 1979 році молодий співак отримує запрошення до Центрального Ансамблю пісні й танцю групи радянських військ у Німеччині. Це цікава сторінка його біографії: за шість років Віктор Тихонович об’їздив з концертами уздовж і впоперек практично всю країну – така можливість у ті ( та й у ці) часи не кожному випадала.

Згодом, уже після повернення до філармонії, він побував ще у багатьох країнах світу, але Німеччина залишилася найулюбленішою й найближчою. “Я – Тілець, – говорить співак, – і люблю, щоб усе було “рівненько, чистенько і акуратненько. А там – саме так, у всьому”. На питання, чи не виникало бажання, надивившись на закордонне життя, залишитися там назавжди, Віктор Тихонович, не вагаючись, відповідає: “Ніколи, а відповідь – у народній пісні: “Тут моє кохання, тут моє коріння, тут моєї долі вічне джерело”. Там, у Німеччині, на одному з концертів він співав німецькою мовою народну пісню “На прекрасном лугу”. Після виступу до нього підійшла дуже старенька жінка і мовчки погладила долонею його обличчя. По щоках у неї текли сльози, а співак відчув від її руки справжнє материнське тепло. Що нагадала старенькій німкені та пісня – невідомо, але почуття не потребує перекладу...

Ансамбль багато гастролював, брав участь у Гала-концертах країн Варшавського договору, був нагороджений премією Ленінського комсомолу, мистецькими преміями НДР та товариства радянсько-німецької дружби. І, що теж дуже важливо, дав можливість заробити на будівництво кооперативу молодій сім’ї з дитиною – синочком Тихоном.
Після Німеччини Віктор повертається до філармонії і працює там до 2002 року, коли його запросили викладати на щойно відкритий факультет культури й мистецтв Херсонського університету. І нині він – доцент кафедри вокалу та хорових дисциплін цього закладу. Але завжди з теплотою згадує часи роботи у філармонії, колег, підтримує з ними дружні і творчі стосунки. До речі, вони теж візьмуть участь у ювілейному концерті митця.

Протягом 20 років Віктор Тихонович співпрацює з ансамблем народних інструментів “Коло” і союз цей творчий і міцний, бо багато спільного знаходять митці, несучи глядачеві перлини народного мистецтва. З хвилюванням згадує співак свою роботу і в класичній опереті (“Циган-прем’єр”, “Сильва” та інших) в муздрамтеатрі ім.Миколи Куліша, коли чудові постановки цих вистав здійснював неперевершений Володимир Бегма, а партнеркою була Заслужена артистка України Генріетта Пташник. І знову – знаковий дарунок долі: звання Заслуженого артиста України він отримав на Святвечір, 6 січня 1995 року. Кращого подарунка для артиста годі й бажати!

Віктора Тихоновича часто запрошують до журі музичних конкурсів і фестивалів, але найбільше враження справляє на нього дитячий конкурс “Таланти багатодітної родини”, який проходить в Артеку. Він вважає, що ці діти творять справжні дива своїми недитячими талантами і вміннями, яких навчило їх не завжди легке життя.

Як викладачеві, Гурбі теж є, ким пишатися. Його гордість – молоді співаки Олексій Пономарьов та Олег Олійник, вони достойно представляють свого вчителя на конкурсах вокалістів. Його люблять студенти, називаючи “Людина-пісня”, бо не може втриматися, щоб увесь час не наспівувати. Доля подарувала йому зустрічі з видатними особистостями нашого часу, серед яких – Анатолій Солов’яненко. Вони не тільки зустрічалися, але й співали дуетом. У херсонського поета Валерія Кулика є вірш “Сонет”, присвячений цій події.

Коли на схилах сонячних Дніпра
Весна в піснях та слові вирувала,
Гурба із Солов’яненком співали –
Як ми їх зустрічали “на ура!”

“Я щасливий, – говорить співак, – що мав гарних батьків, людяні стосунки в сім’ї, у мене було затишне, дуже щасливе дитинство, ніхто мене не мучив музикою, усе прийшло саме. Я завжди пам’ятаю, як моя мама казала: “Якщо можеш зробити людині добро – роби, якщо не можеш – не роби зла”, і намагаюся дотримуватися цього заповіту. Вважаю, що, незважаючи на вік, нічого не втратив від дитинства – все одно продовжую вірити людям, стараюся бути відвертим і щирим. Дуже люблю ходити пішки – це дає можливість зосередитися, зібратися з думками, пофілософствувати, з гумором сприйняти якісь непорозуміння. Моє життєве кредо незмінне, лише дата інша: “Краще 60 років горіти, ніж 100 – тліти!” Я щасливий, що маю хорошу сім’ю, а син – це взагалі найкраще, що я зробив у своєму житті. Не заздрю, приймаю життя таким, яким його дала доля, і вдячний їй за все. Першого травня я роблю подарунок собі, бо що може бути краще за зустріч із слухачами в чудову пору весни, коли співають солов’ї, усе буяє й цвіте. Тому мені дуже хочеться, щоб таке свято було на душі у кожного, хто прийде на мій концерт.”

Тетяна Крючкова
“Вгору”.- №16 (395).- 22.04.2010.- стр.16-17

1. 10.05.2010 19:19
Шанувальники

В ту пору, як співали солов’ї,

Коли весь світ навкруги пробудився,

В день свята миру й праці навесні

Талановитий хлопець народився.

Назвали його Віктором, в цей день

Святого Віктора в народі шанували.

Малечею він ріс серед пісень,

Адже в його сім’ї усі співали.

В добрі та злагоді цей хлопець підростав,

Минали дні та плинули роки,

І вже у школі він співочий успіх мав,

Артистом став від шкільної дошки.

Одного дня відомий викладач

На наше щастя Віктора примітив.

Поставив перед ним кілька задач:

Спочатку армія, а згодом спів йому намітив.

І доля впевнено його вела

Життєвими пісенними шляхами,

Рідку можливість у той час дала

Гастролювати закордонними містами.

Париж, Берлін, Варшава, та…Херсон,

Такий чудовий, рідний та затишний.

І хоч та подорож була мов дивний сон,

Але ж коріння з України вийшло!

Вже тридцять років глядачам Гурба

Дарує свій талант і щиру душу,

І там, де він, не має прав журба,

«Людина-пісня», його звуть, сказати мушу.

Співак від Бога, справжній соловей!

Без пісні він не може жити!

Здобув повагу й шану у людей,

Заслуженого треба заслужити!

Сьогодні, в цей святковий урочистий час

Ми, Ваші шанувальники вокалу,

Вітаємо від серця з Ювілеєм Вас,

Та підіймаємо за Тенора бокали!

Нехай здоров’я Ваше, наче скеля буде,

Добром і щастям повниться життя,

Удача й успіх Вас ніколи не забудуть,

В коханні й мирі хай панує майбуття!

Бажаємо Вам творчих, довгих літ,

Вогню натхнення й оплесків без міри,

Щоб був високим і тривалим Ваш політ,

Серед прекрасних звуків чарівної ліри!

Leave a reply

Enter the number you see to the right.
If you don't see the image with the number, change the browser settings and reload the page