Він йшов до нас
Велике бачиться на відстані... Що більше минає часу відтоді, як пішов від нас Микола Іванович Братан, то гостріше відчувається, якої великої втрати зазнали ми півроку тому. Цим жалем було пройняте кожне слово, що прозвучало на вечорі, присвяченому пам'яті великого Майстра пера. У переповненій залі обласної бібліотеки Олеся Гончара зібралися не лише представники творчої еліти Херсона. Згадати добрим, вдячним словом знаного земляка, лауреате премії Андрія Малишка, заслуженого діяча мистецтв України приїхали його шанувальники з віддалених куточків Херсонщини і навіть сусідньої області.
Проникливо прозвучали сповнені світлої туги і болю слова Юлії Шовкун з м. Апостолово Дніпропетровської області:
«Не стало наставника, лицаря слова,
Що Таврію Завжди у серці тримав,
Не стало Поета, що нас ніби вчора
Своїми крильми обіймав».
Полишивши всі нагальні осінні клопоти, приїхала на поманальну зустріч Віра Курашина з села Брилівка. Колись давно вона, звичайна сільська трудівниця, випадково натрапила в обласній газеті на вірш Братана і назавжди «захворіла» його проникливою поезією. Бо ж в ній ідеться про такі близькі й зрозумілі кожному хліборобові одвічні речі: любов до рідної землі, налитий сонцем колосок в мозолистих руках тавричанина, про рідну батьківську хату і різьблені ворота.
Усе своє життя Микола Братан дякував долю за те, що вона подарувала йому щастя народитися у «смаглявій Таврії», в Семенівці - невеличкому степовому селі на Бериславщині. Тут з батьківської колиски майбутній письменник, як він часто зізнавався, «увібрав у себе настояний на духм'яних травах вітер, роздолля щедрої таврійської землі і тепло південного сонця». Мов з чистої глибокої криниці, черпав зі своєї маленької батьківщини натхнення для творчості. Сюди завжди повертався подумки і залюбки приїздив на зустрічі з гостинними сільчанами. І своє 75-річчя відзначив у рідних з дитинства стінах, переповненій актовій залі Семенівської школи. Ніби відчуває, що це спілкування з земляками може бути останнім.
Запам'яталася ще одна його ювілейна зустріч, яку він назвав «Я в дорозі до вас» і яка стала його своєрідним завершальним звітом перед херсонцями. У великій залі обласної бібліотеки імені Олеся Гончара Микола Іванович приймав вітання, подарунки, слухав пісні на свої вірші від кращих співаків Херсонщини, ніяковів і весь час повторював: «Досить, досить...». Вшановування заслуг для нього не було головним. Бо Він був завжди у дорозі, поспішав до людей і не любив гаяти час на зупинки заради слави.
Він ніколи не шукав ЇЇ - це вона обрала його, справжнього майстра слова, багатого на талант, любов і щирість, які й зробила письменника відомим не лише на Херсонщині і далеко за її межами. Його знали в багатьох країнах колишнього Союзу. Сам Олесь Гончар писав Братану: «Бачу вас, степовика, з-поміж найдорожчих мені людей». А ще відгукнувся про його нову книгу так: «Блиск, розум, вчувається музика просторів, музика рідного слова»
Микола Іванович був дуже яскравою, колоритною людиною і кожна зустріч з ним полишала незабутнє враження. Слухаючи його сповнені трепетної любові спогади про те, як він маленьким хлопчиком «ходив разом з дідом у степ, розбуджений веселим співом жайворонків, умитий вранішньою росою», відчував мимоволі ніби все це було у твоєму житті. Любов письменника до рідної Таврії була безмежною. За визнанням друзів, дослідників поезії Братана, «в його віршах стільки щемкої щирості, що кожен рядок бере душу в полон і робить з нею щось неймовірне, підносить її до висоти довічних цінностей людського-буття».
Йому було про що звітувати перед життям: полишив після себе гідний заповіт 100 книг,300 пісень, дуже багато влучних і теплих посвят, дзвінких експромтів, які щедро дарував різним людям, і знаним, і просто милим своєму серцю землякам. А ще виховав двох синів, тішився успіхами трьох онуків.
...За кілька годин до того, як зупинилося натруджене серце письменника, він говорив про наступну презентацію нової збірки поезій «Від сонця до сонця». І якби вона відбулася, то він би знову нагадав нам: «Я в дорозі, я йду до вас». Бо жив ради нас, ніс слово, яке пробуджувало наш розум і наповнювало душу найсвітлішими почуттями.
Любов Лагутенко
“Херсонский вестник”.- №38 (1049).- 23.09.2010.- стр.8
