on-line с 20.02.06

Арт-блог

13.05.2015, 09:45

May

Random photo

Voting

???

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Calendar

    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

News

01.08.2015, 13:17

Crazzzy Days

13.05.2015, 09:52

den-evropyi-v-hersone---2015

> People > Visual art > Osadchiy Vladimir Il`ich > Володимир Осадчий: «Художник не може бути байдужим»

 

Володимир Осадчий: «Художник не може бути байдужим»

Минулої середи, 3 серпня, у виставковому залі Спілки художників Херсонщини урочисто відкрилася персональна виставка відомого херсонського митця Володимира Осадчого. За словами голови херсонської Спілки художників Володимира Чуприни, персональна виставка – це подвиг, і Осадчий його здійснив, представивши 130 картин олією, написаних в останні роки. Переважають пейзажі, на яких природа постає перед нами в улюблені пори року художника – осінь і зиму.

Будь-що, створене талановитою людиною, завжди має свої неповторні риси, притаманні лише їй. Так само і полотна Володимира Осадчого одразу "чіпляють" теплотою і позитивом, який вони щедро випромінюють. На них хочеться дивитися знову і знову, пробуджуючи у пам'яті терпкі запахи осіннього листя або неймовірно свіжі – ясного морозного дня і сліпучого снігу. А ще багато стогів і маленьких стіжків, виписаних ретельно і з любов'ю. "Вони асоціюються у мене з дитинством, селом, чистотою, говорить Володимир Ілліч, – Тоді все здавалося близьким, знайомим, зрозумілим, а ти сам відчував себе сильним і захищеним водночас. Одним словом – ностальгія."

Він з дитинства дуже любив ліпити, подобалося, як з-під пальців з'являлися чоловічки, тваринки, іграшки, посуд. А ще – розмальовувати вугіллям під'їзди будинків, за що частенько отримував "на горіхи" від батька-військового. Потім була ізостудія при Палаці піонерів, керівник якої – професійний скульптор – багато уваги приділяв ще й малюнку і композиції. І свій вибір Володимир зробив на користь малярства. Невдовзі батько, який відмінно закінчив Військово-політичну школу ГУЛАГу (головного управління таборів) і мав право сам визначати місце майбутньої служби, обрав місто Нижній Тагіл на Уралі. Сім'я оселилася в Росії, і там Володя після 9-го класу подав документи до Уральського училища ужиткового мистецтва.

Екзамен зі спеціальності він здав на "відмінно", створивши композицію на тему "праця": у напіввідчинені двері сараю видно двох зварювальників за роботою, а два освітлення – зовнішнє і внутрішнє створювали цікавий ефект. А от диктант з російської написав на одиницю і збирався вже забирати документи й повертатися до 10-го класу. Проте юнакові запропонували півроку відвідувати заняття в училищі вільним слухачем, а тим часом "підігнати" російську. Лише на четвертому курсі якась комісія з'ясувала, що керівництво не мало права зараховувати його на навчання з таким низьким балом, проте талановитого хлопця відстояла завідувачка навчальною частиною. "Ми готуємо художників, а не філологів," – заявила вона.

Роки навчання Осадчий згадує з ностальгією: багато творчості, відкриття улюблених імпресіоністів, російських класиків живопису, спілкування з друзями-однодумцями, виїзди до колгоспів "на картоплю".Художник згадує, як одного разу, сховавшись подалі від набридлої вже картоплі, він із захопленням гарячково писав етюд. Уся увага була поглинута малюванням, як раптом мало не під вухом хтось голосно скрикнув. Від несподіванки юнак впустив пензлі й геть розгубився. Це була сільська парочка, а дівчина просто знетямилася від захоплення, що побачила справжнього художника, і почала розпитувати його, але ревнивий кавалер швиденько повів її геть." Ми, – згадує Володимир Ілліч, – ходили на танці до сільського клубу, уявіть собі: усі в чоботях, холодно, бобінний магнітофон, пронизливі погляди місцевих на приїжджих студентів. Та взагалі було весело – ліс, гітара, вогнище, а головне – молодість і повна голова планів на майбутнє." Від тих часів залишилося безліч етюдів, які й донині часто стають картинами з російськими пейзажами "з глибинки." Тут і осінні берізки, і чудові зимові пейзажі з невеличкими хатинками та церковками, велична і трохи сувора краса великого лісу.

Під час переддипломної практики Володимир отримує повістку до армії, проте доля в особі знайомої дівчини, мати якої працювала у військкоматі, усміхнулася йому. А перед цим було урочисті проводи, явка на призовний пункт, відсутність прізвища "Осадчий" у списках, і роздратовані слова офіцера:" Пішов геть звідси зі своїм дипломом!" Повернувшись до Херсона, де вже жили батьки, Володя вирішив влаштуватися на 2-3 місяці, що залишилися від відстрочки, на завод напівпровідників художником-оформлювачем, тим більш на дуже пристойну як на той час зарплатню у 180 карбованців. Проте випадкова зустріч з відомим самодіяльним художником Павлом Стороженком змінила плани юнака. Стороженко, переглянувши роботи молодого художника, написав записку Володимиру Чуприні, який очолював тоді художньо-виробничі майстерні, і той взяв Осадчого на роботу.

У 1973 році юнак повернувся зі служби у Збройних Силах і продовжив займатися улюбленою справою. Згодом відкрилася його перша персональна виставка акварелі у Львові (так тоді було заведено, що художники мали виставлятися не лише у рідному місті). Володимир Ілліч і нині пишається, що вона була розташована поруч із виставкою відомого українського митця Миколи Петровича Глущенка. Адже це – надзвичайно почесно. Його акварельні роботи користуються успіхом, а у 1987 році акварель "Стоги" увійшла до альбому "Сучасна акварель України". У 1987 Володимир Ілліч став членом Спілки художників України, а у 1990-му відкрилася персональна виставка у рідному Херсоні, на якій були представлені, в основному, акварелі.

На останній часів СРСР Всесоюзній виставці акварелістів у Москві (куди потрапляли лише найкращі роботи) були виставлені дві його акварелі на Буковинські сюжети, доля яких невідома, оскільки Союз невдовзі розпався. Повернути ж їх художнику так ніхто й не поспішив. Вже у незалежній Україні, в 1992 році, на Шевченківській виставці "Мальовнича Україна" Міністерство культури закупило його полотно "Вечірнє молоко." На столі, у глечику, стоїть тепле вечірнє молоко, яке пахне травами і лісом, що видніється вдалині – щира, безхитрісна, але така умиротворююча картина. У 2006 Міністерство знову придбало його роботу "Місток до лісорубів", а вісім акварелей перебувають у власності херсонського Художнього музею ім.О.Шовкуненка.

На картинах Володимира Осадчого оживають куточки наших лісів, парків, плавнів, лиманів – усього того, що близьке і знайоме жителям Херсонщини. І кожна пора року оживає на них, залита особливим світлом. "Останній сніг на Дніпрі" – сірий, бляклий, туманний, танучий. А "Дніпровські плавні" – теплий вечір, захід сонця, вода, що мерехтить різними кольорами.
Проте художнику рано підбивати підсумки, він працює щоденно, поринаючи у захоплюючий світ творчості, яка має особливість поглинати людину усю, повністю, без останку. Але вона здатна не лише забирати, а й віддавати – радістю інших, їхніми сяючими очима, що впізнають у створеному художником полотні щось своє, рідне, особисте. Кілька років тому я подарувала своєму чоловікові пейзаж Володимира Осадчого "Містки на Дніпрі", і він побачив на ній найщасливішу пору свого дитинства. Це – улюблена його картина, яка завжди викликає у дуже дорослого чоловіка майже дитячу посмішку.

А ще творчість може лікувати і повертати митця до життя: Володимир Ілліч пересвідчився у цьому особисто. Протягом п'яти років він тяжко хворів, був навіть на інвалідності, але до життя його повернули... фарби. "Це найсильніший наркотик і задоволення, – говорить Осадчий, – вони здатні творити чудо. У мене така особливість характеру, що в усе, чим захоплююсь, поринаю з головою, тож хворобі там просто не залишається місця."
"Пейзаж – дійсно мій улюблений жанр, – продовжує митець, – пишу його з етюдів, з натури, по пам'яті. Проте намагаюся ніколи не писати натуру "один в один", навмисно дещо перебільшую ефекти, знаходжу нові художні образи."

Цікаві роботи Володимира Осадчого, написані у стилі імпресіоністичної "мозаїки" – яскраві, вражаючі і разом із тим дуже своєрідні, не схожі ні на які інші. І серед них – знову-таки улюблені осінні, втім, як і не менш особливий "Весняний сад".
Володимир Ілліч вважає, що художник не може бути байдужим, повинен мати власне бачення, намагатися зберегти свою самобутність і ні в якому разі не опускатися до написання кон'юнктурного, "потрібного" лише заради грошей. "У мене викликають захоплення люди на кшталт Георгія Петрова – надзвичайно щирі у житті й у творчості, які за будь-яких обставин залишаються самі собою. А більш за все не люблю, коли людина, яка нічого собою не являє, намагається вдавати із себе щось значуще."

"Сучасний ритм життя мене дещо втомлює, тому люблю тишу й усамітнення. А що бачимо щодня? Будинки, палаци, облицювання, двометрові паркани. За ними від людей можна сховатися, а від Бога – ніколи..."
"Якось відомий художник Віктор Шаталін зауважив: "Митцю не варто багато працювати в один день, достатньо 2-3 годин, інакше губиться чистота сприйняття." Я намагаюся так і робити: потроху, але щодня. Головне для мене – якомога довше залишатися працездатним, адже це – саме життя."
Хочеться побажати Володимиру Іллічу довгого творчого життя, а ще – достойних умов для праці, адже його маленька майстерня нині перебуває в аварійному стані, а шкідливі випари загрожують у першу чергу здоров'ю художника, а також можуть зашкодити його полотнам.

Тетяна Крючкова
"Вгору".- №32 (463).- 11.08.2011.- стр.13

 

Leave a reply

Enter the number you see to the right.
If you don't see the image with the number, change the browser settings and reload the page