Джарилгач: острів спасіння чи протиріч?
Острів. Почався мій черговий, тридцятий сезон спілкування-співпраці з Джарилгачем. Завтра вкотре йдемо морем на цей загадковий острів-косу, територію державного підприємства «Скадовське дослідне ЛМГ», щоб провести плановий облік чисельності острівної мисливської фауни. Щоразу перед зустріччю з ним знову і знову (особливо у цей перековерканий вірусом рік) бентежило якесь незрозуміле відчуття: майже рік не ступала там моя нога. Як же ти, Острове, тримаєшся у такий тяжкий час?
Згідно Вікіпедії, про безіменний острів поблизу материка згадували ще колись давно-давно античні історики та географи Пліній, Геродот, а також Птоломей.
Сучасна назва - Джарилгач, стала відомою відносно недавно: вперше у атласі Імперії (видання 1792 року) на карті Таврійської губернії. Пізніше Джарилгач (Каркінітський) вказується як острів, і, одночасно - як затока, у 1900 р., у «Енциклопедичному словнику Ф. А. Брокгауза та І. А. Ефрона». Автори радянських енциклопедій 1931 та 1952-го років Джарилгач не згадують.
Однозначне трактування походження його назви відсутнє. Хоча письменник з міста Скадовська О. М. Лиховид пише, що відомий кримський історик В. Бушков у своїх працях (1997, 2003 рр. ) та дисертації (1997 р.) вважає, що переклад слова «Yarilagac» має кілька версій. За однією він складається з двох слів - «тріскатись» та «дерево». За іншою, «уагіlраз» походить від кримськотатарської назви «уагіlраю» - «помилування», «рятунок», «визволення». Я не спец з тюркської топономії, але мені особисто симпатичне саме таке трактування назви: багаторічний контакт з особливою аурою острова багато разів милував, рятував та визволяв мої тіло і душу у тяжкі життєві часи.
Це зараз, у наші дні, попасти на Джарилгач просто: купуй квиток на пароплав, 40 хвилин - і ти на знаменитому острові! Жодної перепони, навіть згадки, що ти потрапляєш на південний кордон держави! 30 років тому, коли я вперше намагався потрапити на цю прикордонну територію, спочатку зареєструвався у прикордонників, документально обгрунтував мету поїздки і лише через певний термін часу перевірки мені видали пропуск-допуск на прикордонну територію. Двічі на добу на єгерський кордон до нас заходив з контролем прикордонний наряд із службовим Мухтаром і перевіряв, «а чи не майнув ще цей науковець десь на Турцію?».
Тоді на острові я зустрів чистенький, без жодної смітинки, 50-кілометровий піщаний пляж, і - жодної людини, окрім єгеря - пана Жука! Ви б побачили минулорічний літній сезон 2020-го! «Жах» - найніжніше слово, що могло б описати це літнє стовпотворіння: незліченна маса неорганізованих відпочивальників, які вирвались з тенет цивілізації та жахів Covid-19 на ВОЛЮ, до ТЕПЛОГО МОРЯ. Прикордонного моря.
За три десятки років на острові було всяке: цікаве, дивне, веселе, сумне, тяжке, хороше... Але завжди - особливе. І більшість з цього «всякого» - вперше у моєму житті. Та чомусь у пам’яті найцупкіше зберігся той давній жовтневий вечір та ніч, коли острів затопило чорноморськими хвилями (старожили кажуть, що таке іноді трапляється). Тоді кілька діб поспіль поривами дув стабільно сильний «южак» (місцева назва сильного південного вітру), що змінився на південно-західний, згодом - західний вітер десь з півдня Піренеїв чи Сахари. Зв’язок з материком зник. На всяк випадок ми приладнали високу драбину на горище кордону і спорудили там з брезенту та ковдр притулок. Час від часу виїжджали з єгерем піщаною дорогою назустріч солоним хвилям, що рухалися до єгерського кордону і з моря, і з лиману. Фіксували, як швидко прибуває вода.
Спочатку повністю затопило мисливський будиночок на березі моря. Згодом кордон перетворився на останній острів на острові. А вода потихеньку прибувала і досягла верху фундаментної відмостки будівлі кордону. Але найбільше запам’яталася сила вітру. Вже здуло два шиферних листи з хліву і почало поривами періодично піднімати дах майстерні. Ледь встигли закріпити його тросами до «якорів» - «Лендровера» та «УАЗа» без коліс. Південне, підвітряне вікно майстерні було закладене цеглою. І раптом я побачив щось незрозуміле: верхні цеглини час від часу почали зникати, злітати з підвіконня у слюсарню. Що за чортівня? Я протер запорошені піском очі і зрозумів: важкі цеглини час від часу здуваються поривами вітру!
30 років співпраці ДП «СФ Укр-НДІЛГА» зі Скадовським дослідним лісомисливським господарством. Співробітники сектора мисливствознавства Степового філіалу були свідками процесу становлення унікальних фауністичних та рослинних комплексів, які не мають аналогів в Україні (коса Бірючий острів відрізняється, бо вона, на відміну від Джарилгача, має свою специфіку природних умов, а також систему господарювання). Ми були свідками процесу «ризикованої» інтродукції, на наших очах на острові формувалася популяція оленя асканійського, започатковувалися та розвивалися популяції лані та муфлона, стабілізувалася міграційна фаза життєдіяльності багатьох видів перелітних птахів, що перетворило видатну природну систему Джарилгача на природну перлину півдня України.
Ігор Шейгас
Закінчення буде
Джерело інформації: «Вісник Олешшя».- №№ 67-68 (11749-50).- 26.08.2021.- стр.7
