Формула жіночого щастя
01.07.2003
Народжується на світ дитина. І радіє люд, що Господь дав життя ще одному чудодійному створінню, яке згодом гордо іменуватимуть людиною, особистістю.
І щоб так сталося зі створінням божим, йому важливо знайти себе в житті, пізнати себе, вчитися, працювати — і тоді, можливо, в час першого підведення підсумків життя, що стає в рік остаточного визнання свого шляху, на сорокаріччя, слухати або ж лицемірські підколи, або ж щиросердні оди-привітання.
Я думаю, що кожному із нас приходилось також час від часу замислюватися: хто я є, для чого я у цьому світі, в чому формула щастя?
А як ми, кожен з нас, знаходить собі споріднену душу? За одягом? Його можна придбати, Предметами буття? Проте цього замало. Але коли звучить рідне, не зашмуляне, українське слово, лине українська пісня, спадає усе набуте і бачаться сутність людини, її інтелект, її культура, її приналежність народові українському.
І це в собі переосмислюєш, ставши свідком дійства, яке назавжди залишиться у спогадах, дійства, яке нікого не залишило в стані байдужого спостерігача, дійства на імення «Ювілейний вечір поетеси На-талії Коломієць».
На цьому вечорі ми наче наново відкривали для себе Наталію. У піснях її відчували радості та печалі. Тугу та сміх автора. І немов би доля самої поетеси простелилась перед слухачами у переповненій залі. Немов би в одну мить пройшло повз нас і незаможне дитинство Наталії у мальовничому куточку Голопристанщини в селі Долматівка, і її навчання в Київському топографічному технікумі та праця на Кавказі, і ще навчання в Херсонському педагогічному інституті, і знову праця над самовдосконаленням у царині художнього слова, а найголовніше — її просте жіноче щастя.
А що є складовою жіночого щастя?
Можливо це — кохання чоловіка Дмитра, який завжди поруч. І навіть, якщо він де в полі тяжко працює, то по закінченню роботи обов'язково мчить до коханої, аби допомогти, чи то в господарстві домашньому, а чи, наприклад, повезти Наталію Анатоліївну з рідної Голопристанщини на зустріч з композиторами до Одеси чи Києва, до Херсону чи Харкова, або ж просто знайти хвильку уваги для її поетичних знахідок і слухати, слухати дружину не лише розумом, а і серцем.
А можливо це — мамина любов, у якої «руки її ніжні, усмішка ласкава, серце відігріють в холоди».
А можливо це — любов численних родичів за гостинність та доброзиччя Наталочки. Тож недаремно і на ювілейний вечір з'їхались понад три десятки родичів, щоб засвідчити свою шану. А ще — брати по перу, посадовці, депутати, творчі працівники. Проте ювілейний вечір не був би таким цікавим, якби не було прекрасних виконавців її пісень та композиторів.
А можливо, її щастя закодоване у поки що трьох поетичних збірках, які вийшли в світ під романтичними назвами: «Кошик до зірок», «Я щаслива» та «Відлуння душі».
А можливо, сама любов, любов у всіх ЇЇ проявах і є формулою простого жіночого щастя. Адже, навіть коли біда стала на життєвій дорозі, і Наталочка була вимушена обмежувати себе багато в чому, а насамперед у вільному пересуванні по землі, бо інвалідність її долала, та любов чоловіка, любов мами, дітей, друзів, її любов до життя не дали зламати її волю бути корисною для суспільства.
І нині звучить її слово на концертах і Народної артистки України Раїси Кириченко, і народного артиста України Леоніда Сандуленка, і заслужених артистів України Миколи Свидюка, Олександра Василенка, Наталії Лелеки, Віктора Гурби та ін. Ось такою є Наталія Коломієць — поетеса, мати, дружина, боже створіння, сильна жінка, яка попри всі негаразди, стверджує своїм життям, що щастя поруч нас. І радіє люд, що Господь дав саме таке життя Наталочці, яка вилунює щиросердно:
«Свою пісню несу
Крізь холодні дощі,
Як свічу Прометея невчасну,
Мов цілющу росу,
Як відлуння душі,
Вам дарую я пісню на щастя»
Олег Олексюк
Журнал «Новый фаворит» №2 июль 2003