Херсон. І реформували, і перейменовували...
Кожна кардинальна зміна влади неодмінно тягне за собою, крім всього іншого (нової соціальної, економічної, гуманітарної політики), зміну найменувань. Найменування не тільки у змінах вищих органів влади, місцевих установ - нові назви отримують вулиці, села, міста і, відповідно цілі регіони. Протягом останнього часу цей процес Херсонщину поки обминав; добре це чи погано - тема для окремої розмови, - проте за свою історію, особливо в радянські часи, наш край не був винятком. Невпорядкованість і певна неконтрольованість ходу перейменувань населених пунктів у двадцяті роки минулого століття призвела до того, що радянський уряд видав постанову про перегляд усіх однакових найменувань на території країни. Як зазначала у своєму листі у 1929 році Центральна адміністративно-територіальна комісія УСРР, адресованому місцевим виконкомам, «за останній час від округ надходить багато клопотань про перейменування окремих залюднених пунктів, залізничних станцій тощо. Значну частину складають клопотання, що їх порушено... без будь-яких серйозних підстав» (тогочасна мова і стиль документів збережені). Тут же надавалися роз'яснення, що перейменування географічних назв можна «провадити лише в окремих випадках і в разі крайньої потреби», не допускалося однакових найменувань для кількох населених пунктів у межах однієї адміністративної одиниці, що тоді вже увійшло в практику, і, певна річ, створювало додаткові труднощі. Дуже цікаво був сформульований один з пунктів листа - «право найменуватися ім'ям вождя революції або назвою, що відбивала б революційну епоху, надається лише тим залюдненим пунктам та адмінтериторіяльним одиницям в цілому (сільрада, район), які за своїм минулим або сучасним заслуговують цього». Перекладаючи простою мовою - не підтримували більшовиків, а то й виступали відверто проти нової влади - залишайтеся із старими назвами. Хтозна, можливо саме ця політика дозволила зберегти навіть за часів тотального атеїзму найменування Благовіщенка, Архангельське, Вознесенка, або такі неповторні назви як Чаплинка, Дрімайлівка, Тягинка, Козачі Лагері тощо.
Ось за запропонованою формою відповідь Скадовського райвиконкому, де зазначено, що «за часів революції... перейменована лише одна сільрада, що раніше звалась Олександрівською, а тепер зветься Птахівською на спомин про вбитого червоного партизана т.Птахова». У цьому ж документі (датованому 1929 роком) вказано, що серед населення «назва вкоренилась дуже гарно», що стало підставою і саме село перейменувати з Олександрівки на Птахівку. Наразі можна лише здогадуватися, наскільки чесно написано, що нова назва вкоренилася добре - наведу приклад Олешок, коли у побуті ще кілька десятиліть після перейменування (а Цюрупинськом вони стали у далекому 1928 році) від людей можна було почути традиційну назву. Тоді ж, наприкінці 20-х років було уточнено принцип розподілу населених пунктів за категоріями «місто, селище міського типу, село». Відповідно до роз'яснення тієї ж адміністративно-територіальної комісії, до міст належали «всі округові центри», а також «залюднені пункти, де живе не менш, як 10000 мешканців за умовою, що сільське господарство є основною працею не більш як 25% людности». До селищ міського типу були віднесені населені пункти з кількістю не менш як 3 тис. жителів, або робітничі селища (при заводах, копальнях, залізничних станціях тощо) та дачні поселення (де природні умови «забезпечують розвиток даного селища») з кількістю жителів не менше тисячі; а також курортні селища, в усіх випадках - за умови, що сільським господарством зайнято не більше 49% населення.
Крім того, при згаданому розподілі слід було враховувати «ступінь розвитку торгівлі, промисловості й комунального господарства, число пролетарської людности, темпи й перспективи зросту людности». Погодьтеся, ряд критеріїв досить нечіткі та суперечливі і за ними зробити однозначний вибір можливо не завжди. В усякому разі, відповідно до нього на території тодішнього Херсонського округу були віднесені: «до розряду міст: Херсон; до розряду селищ міського типу: Берислав, Кахівка, Скадівськ, Гола Пристань, Цюрупинськ (Олешки)». Порядок здійснення присвоєння імен, перейменувань адміністративно-територіальних об'єктів, населених пунктів, підприємств та установ, узаконений у 20-30 роки, фактично застосовувався до 60-х років, коли було ухвалено ряд нових законодавчих актів у цій сфері. Перші масові зміни в назвах адміністративно-територіальних одиниць і населених пунктів 20-х років були тільки частиною потужної хвилі перейменувань, які тривали не одне десятиріччя. Якщо додати сюди ж неодноразові адміністративно-територіальні реформи, зміни меж областей, об'єднання та розділення районів, постає загальна картина постійної «оптимізації» управління, пошуку шляхів більш ефективного, на думку тодішніх можновладців, керування величезною державою. Вже не перший рік у сучасній Україні ведуться розмови про необхідність відповідних змін, та найголовніше, якщо розмови перетворяться у реальність, - провести реформи максимально результативно, без необхідності виправлення помилок уже найближчим часом.
Дмитро Ганченко,
співробітник державного архіву області
"Наддніпрянська правда".- №32.- 27.04.2011.- стр. 2
