Херсонський відлюдник української поезії: до 75-річчя з дня народження Анатолія Бахути
Без переляку і без ввічливості
Заходять люди в двері вічності.
Заходять і не повертаються.
А світ стоїть і не хитається.
Анатолій Павлович Бахута - один з найплідніших українських поетів післявоєнного періоду, чиє буття і творчість нерозривно пов'язані з херсонським краєм. За життя він не видав жодної книги, хоч написав кілька тисяч віршів та кілька великих поем. Олег Гунько у своїй праці «Невідомий Анатолій Бахута» так писав про долю митця: «Припускаю: якби Анатолій Павлович у ті часи жив у столиці, його б спіткала доля поетів та журналістів Василя Стуса, Валерія Марченка, Юрія Литвина, Олекси Тихого та інших дисидентів, яких згноїли в радянських таборах. Чи художниці Алли Горської, безжально вбитої кадебістами. Адже через виняткову принциповість, запальний характер і вічний потяг до пошуку правди він опинився б серед незгодних. Але Бахуту врятувало те, що він жив у провінції:
«Живу не в світі, а в глуші,
Де миле все мені до сліз,
Де буйство розуму й душі -
Такий же злочин, які скрізь»
(«Глушина»).
Народився майбутній поет ясного серпневого дня в Києві, в сім'ї робітників річкового флоту. Дитячі роки маленького Анатолія пройшли в с. Калузі, Миколаївської області та в Новій Каховці на Херсонщині.
Пізніше була робота на будівництві Дніпродзержинської ГЕС і на зведенні Новокриворізького збагачувального комбінату, на Новолховському електромашинобудівному заводі. З 1970 року Анатолій Павлович відкриває для себе нову сферу діяльності: працює кореспондентом газети «Нова Каховка», відповідальним секретарем районної газети «Зоря комунізму».
Вірші писав з дитинства. Друкувався у тодішніх українських журналах і газетах, його твори звучали на республіканському радіо. 1970 року він уклав і подав до київських видавництв рукописи трьох поетичних книг - «Дань», «Сталеві бризки» і «Ми - діти людей» (антивоєнна поема). Але отримав відмови.
Відтак настали довгі роки провінційного забуття. Поет писав здебільшого «у стіл».
Його вважали диваком, відлюдьком, непрактичним, не від світу цього. Він не одружився, не мав дітей. Поховавши батьків, жив самотньо у маленькій хатинці на околиці міста.
Тільки після смерті поета його архів став відомий друзям і послідовникам. Почалися публікації в місцевій пресі. 1992 року в його хатині відкрито меморіальний музей. 1994 року добірка віршів Анатолія Бахути була надрукована у збірнику поезії і прози новокаховських авторів «Передчуття».
2002 року, до 50-річчя Нової Каховки, вийшов поетичний збірник «Красуне вічність», який відкривався творами Бахути. У 2004 році, до 65-річчя з дня народження поета, нарешті була видана книга його вибраних творів «Дань».
Новокаховчани дбайливо бережуть пам'ять про талановитого земляка. Зусиллями його послідовників та ентузіастів у будинку, де він жив, з 1992 року діє літературно-меморіальний музей. Школі N2, в якій вчився А.Бахута, присвоєно його ім'я. Щороку в навчальних закладах та бібліотеках проводяться літературні читання, конкурси юних поетів, художників, читців, композиторів. На його вірші написані кілька пісень.
За підтримки міської влади та меценатів посмертно видані книги Анатолія Бахути «Дань» (2004), «Вибрані твори» (2010). Було здано до друку збірку поетичних мініатюр «Сталеві бризки», що нещо-давно з'явилася на світ.
Руслана Мітюхіна
«Наддніпрянська правда плюс».- №3 (14).- 01.2014.- стр.24
