Вікінги повернулися з походу зі здобиччю
Напевно, кожному з нас хоч раз хотілося втекти з сучасного галасливого світу в давні часи, де люди жили не кваплячись, у єднанні з природою і сподівалися не на інноваційні технології, а на власні розум та силу
Здійснити цю мрію в реальність вдається членам херсонського музею живої історії «Олешшя». Люди, захоплені загальною ідеєю, вивчають подробиці побуту, особливості озброєння, звичаї як наших предків-слов'ян, а й інших племен давнини. Наприклад, легендарних вікінгів-варягів. Ці знання та вміння дали можливість «Олешшю» з 20 по 28 вересня брати участь в експериментальному фестивалі-поході «З варягів у греки. Нєман-2014». Подолавши на своєму човні «Фрея» всі труднощі, включаючи негоду та митницю, хоробрий екіпаж українських вікінгів отримав перший приз фестивалю. Тепер цей старовинний кований флюгер прикрашає "Фрею" - інший схожий зберігається в Історичному музеї Осло (столиця Норвегії).
За задумом організаторів – білоруського музею живої історії «Понеманське городище», три точні копії середньовічних суден з екіпажами з України, Білорусі, Росії мали пройти маршрут Березівка – Мости – Гродно (200 км). Росіян з походу виключили, білоруська тура наскочила на корч і пробила днище, а українці «захопили» Гродно – одне з найдавніших та найкрасивіших міст Європи. Там у рамках історичного фестивалю понад три тисячі туристів змогли долучитися до побуту Середньовіччя, взяти участь в іграх та змаганнях. І, звичайно, повболівати за загони вікінгів, що показово билися між собою. І значна частина білоруських уболівальників підтримувала українську команду, наголосив наш «головнокомандувач» Олексій Білецький. До речі, до її складу з 10 осіб, крім чотирьох херсонців, входять також представники Одеси, Чернівців та Дніпропетровська.
Взагалі похід приніс багато вражень, і не тому, що це були 9 днів екстриму без сучасних речей. До містечка Березівка, початку водної подорожі, їхали сухопутним транспортом. Причому жартують «олешківці», сучасну туру не можна будувати більше за розмірами, ніж вантажна фура. А митні документи на неї, хоч і оформлені згідно із нинішнім законодавством, викликали у білоруських прикордонників чимало замішання. 21 вересня «Фреї» якраз виповнювалося два роки (з дня побудови), і коли іменинницю на руках виносили з вантажівки, всі мимовільні свідки незвичайного видовища зааплодували. Та й взагалі, каже співзасновник «Олешшя» Павло Білецький, білоруси з великою увагою поставилися до херсонської команди і вважали за свій обов'язок дружно кричати «Слава Україні!».
Але сама подорож річкою зовсім не була легкою прогулянкою. Німан старослов'янською означає «дурна річка» і назва ця цілком виправдовує. Звивисте русло з безліччю мілин, а на дні - корчі та стовбури дерев, чиї корені підмила вода. «Ми зрозуміли, - каже Олексій Білецький, - звідки пішли легенди про річкові чудовиська: коли тура наскакує на таке дерево, створюється повне враження, що її на своїй спині здіймає якийсь монстр із глибин». Неодноразово, незважаючи на те, що температура повітря була градусів 10, а води - і того менше, доводилося веслярам зістрибувати у воду і стягувати судно з мілини. Від серйозних аварій оберігала, напевно, «чуйка слов'янська», припустив Олексій, на що дівчата з музею «Олеш'є» з жаром заперечили – це обереги свою справу зробили! Так що найбільшою неприємністю стала, мабуть, втрата якоря - мотузка не витримала натиску течії.
Втім, це віднесли до жертвопринесення річці. А ось білорусам не пощастило – їхній кораблик налетів на корч, довелося терміново вибиратися на берег, благо до нього було близько. Ще кілька днів члени екіпажу наздоганяли свої речі, що попливли річкою, - що за дерево зачепилося, що до плавень прибило. А срібний амулет на берег винесло – як він не втопився, незрозуміло. Ночували в наметах – полотнище перекидали через списи на схрещених веслах. До речі, хоч це не перший човновий похід, кажуть хлопці, щоразу вони навчаються чогось нового: наприклад, багатофункціональності речей за їхнього мінімуму. Адже багато в туру не зануриш, от і доводиться винаходити - за умовами ніяких сучасних пристроїв бути не повинно, навіть запальничок чи ліхтариків. А коли вранці виходиш з намету на траву, вкриту інеєм, зігрітися біля вогнища хочеться швидше.
Натомість природа Білорусі наших вікінгів вразила. Дрімучі ліси в барвистому осінньому оздобленні, вікові дуби в 4-6 чоловічих обхватах - знаменитий херсонський дуб не з кожним зрівняється! «Олешківці» жартома запевняють, що знайшли місце, де Шишкін писав своїх ведмежат на галявині. Гриби та ягоди поповнювали раціон, яскраві мухомори та мох тішили очі. Ведмедів, звичайно, не зустріли, зате лебедів там так багато, як у нас качок чи гусей. На окрему розповідь заслуговує власне історичний фестиваль, який проходив у Гродно. Почали його з постановочної битви: наші вікінги на місто нападали, а місцеві нібито обороняли. Наші, як завжди, перемогли - і почали обійматися з «поваленими», багато з яких давні знайомі та друзі «олешківців», об'єднані спільним інтересом до історичної реконструкції.
Організатори очікували, що фестиваль привабить тисячу-півтори глядачів, а прийшло близько трьох тисяч людей! Тож замість конкурсів між собою білоруські та українські вікінги взялися допомагати друзям: підказували, якими масовими іграми можна захопити туристів. Наприклад, із трьох метрів треба було так кинути поліно, щоб воно увігнало вертикально в землю цвях. А для цього, по-перше, підняти і підкинути важку цурку, а по-друге, впасти вона повинна строго вертикально, інакше цвях просто звалить. Але й самі взяли участь у конкурсах. Зокрема, у музичному. Щоправда, оскільки музикантів, що «бризнять», у загоні не виявилося, то взялися музично барабанити по мисках і казанках, запевняючи всіх, що справа вікінгів - веслувати, а не грати. Втім, усі були задоволені.
Говорять, що Гродно - єдине в Білорусі місто, не розбомблене під час Другої світової. Тому в ньому із Середньовіччя збереглася величезна кількість костелів - на їх тлі історична реконструкція боїв на мечах та стрільби з луків виглядала дуже органічно. Але найнебезпечнішим, визнають вікінги, виявилося нашестя на турі... туристів, особливо дітей. Адже споруда ця особлива, там не можна наступати, куди заманеться, а 32 дитини на борту – це просто жах! А якщо серйозно, було на що подивитися всім і кожному, і білоруські ЗМІ висвітлювали цю подію дуже широко. Фестиваль відшумів, приз виграно, вікінги повернулися до цивілізованого способу життя (втім, залишивши бороди, відпущені спеціально до походу). І вже готують плани на майбутній рік. Наприклад, через протоку Золоті Ворота пройти у Стамбул-Царгород. І їх анітрохи не бентежить, що за легендою поява в тих воротах варязьких човнів із щитами по бортах віщує швидкий кінець світу...
Ольга Ляшок
«Гривна-СВ».- № 42 (674).- 17.10.2014.- стор.17
