Як охороняли пам'ятки
Відомо, що не хлібом єдиним живе людина. Отож, навіть більшовики у часи безупинного розгортання боротьби з так званими «куркулями», знайшли сили і час на охорону пам'яток історії та археології. Звісно, вказівка ця йшла із столиць, а на місцях її лише дублювали і намагалися виконати. Так, 3 жовтня 1929 року Херсонський Округовий Виконавчий Комітет видав «Обов'язкову постанову» за №33 «Про охорону пам'яток культури та про археологічні розкопки», яку тоді ж видрукувала місцева преса.
У передмові слушно зазначалося, що на Херсонщині є багато могил (курганів) могильників (стародавніх цвинтарів) та городищ (місць оселення людности за старих часів) (особливості правопису документу збережені). Але люди, йшлося далі, через несвідомість, під час оранки, перевалу землі, якихось інших робіт, знайшовши старовинні речі, поховання або взагалі скупчення каміння, не лише не ставлять до відома органи влади, а розбирають каміння (городища), а знайдені речі псують або продають».
Обурений таким станом речей, Окрвиконком в особі замісника його голови Макаріва та секретаря Данілича заборонив без дозволу «вибирати каміння», «розкопувати могили (кургани) з господарчою метою, копати в них ями (скотомогильники, склепи колодязі та інше) або розкопувати їх, кучугури й інші місця з метою розшуку (кладів) скарбів», «руйнувати чи міняти сучасний стан городищ» у межах, визначених чомусь Наркоматом, себто міністерством, освіти.
Усім жителям, які виявили скупчення каміння у землі, зобов'язувалося припинити будь-яку роботу на цьому місці і негайно повідомити про знахідку Херсонський археологічний музей та, звісно, органи влади. Очікувалося, що подальші розкопки вестимуть особи, «що мають дозвіл Укр. науки». Також зобов'язувалися сільські ради, райвиконкоми, міліція негайно повідомляти той самий музей «про всі заяви, що їм подано з приводу знахідок, а також про всі випадки порушення цієї обов'язкової постанови та вживати заходів щодо охорони вищезазначених пам'яток культури від руйнування надалі або розчищення».
Встановлювалися й заходи покарання щодо порушників цієї постанови. Так, приватних осіб притягували до відповідальності в адміністративному порядку до штрафу у сумі до 100 карбованців або до примусових робіт аж до цілого місяця чи навіть арешту до двох тижнів, а посадових осіб (тоді вживався термін «урядові особи») мали «тягнути» до відповідальності «в дисциплінарному порядку».
Принагідно нагадаю міри покарання за порушення правил охорони і використання пам'яток історії і культури, встановлені Кодексом України про адміністративні правопорушення на день сьогоднішній: попередження або накладення штрафу від 3 до 7 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а щодо посадових осіб - попередження або штраф від 5 до 8 цих мінімумів. Неоподатковуваний мінімум досі становить 17 гривень. От і рахуйте! Набагато жорсткіше виписані покарання у Кримінальному кодексі України стосовно знищення - руйнування або пошкодження об'єктів культурної спадщини та самовільне проведення пошукових робіт на археологічні пам'ятки. Не вдаючись у подробиці ст. 288 ККУ, зазначимо, що у залежності від тяжкості вчиненого, злочинцю «світить» від 100 неоподатковуваних мінімумів до 5 років ув'язнення, а коли таке вчинила службова особа з використанням службового становища - то й до 8 років позбавлення волі.
Щоправда, попри викриті останнім часом у різних областях держави численні випадки пограбування і нищення пам'яток історії і культури, навіть Національного значення, попри розголос у засобах масової інформації, щось про покарання високопосадовців якось не чутно. А об'єкти культурної спадщини, між тим, безупинно зникають. І на Херсонщині, зокрема.
Гейко С.
Наддніпрянська правда.-22.02.2008
