on-line с 20.02.06

Арт-блог

06.09.2018, 13:50

Вересень-2018

Знову Вересень приїхав На вечірньому коні І поставив зорі-віхи У небесній вишині. Іскор висипав немало На курний Чумацький шлях, Щоб до ранку не блукала Осінь в зоряних полях. Р.Росіцький

Випадкове фото

Голосування

Що для вас є основним джерелом інформації з історії?

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календар подій

 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031   

Новини регіону

10.10.2024, 23:47

У Білозерці встановили скульптурну композицію “Незламні” на честь визволення від російських окупантів

У Білозерці встановили скульптурну композицію “Незламні” ...
10.10.2024, 23:41

Українська сатирична комедія «Редакція» — у кіно з 28 листопада!

А разом з датою довгоочікуваного українського кінопрокату представляємо ...
09.10.2024, 23:29

У Херсонській області зруйновано російськими обстрілами 43 проценти закладів культури

Станом на кінець вересня 2024 року збитків зазнали 2 тисячі 93 заклади ...
> Персоналії > Література > Кабанов Олександр

 

Кабанов Олександр

Олександр Кабанов - народився 10-го жовтня 1968 року в Херсоні.

У 1992 році закінчив факультет журналістики Київського Державного Університету ім. Т.Г. Шевченко.

Живе і працює в Києві. Автор п'яти книг віршів: «Тимчасова прописка» (1989 р.), «Час риб» (1994 р.), що літають, «Ластівка» (2002 р.), «Айловьюга» (2003 р.), «Щуролов» (2005 р.).

Численні журнальні публікації: «Новий світ», «Аріон», «Зміна», «Веселка», «Мережева поезія», «Хрещатик», «Інтерпоезія», «Новий берег», «День і Ніч» і ін.

Лауреат міжнародної літературної премії ім. Князя Юрія Долгорукого (2005) і редакційної премії журналу «Новий світ» (2005). Редактор журналу "ШО".

 

Мы все — одни. И нам еще не скоро
усталый снег полозьями елозить.
Колокола Успенского собора
облизывают губы на морозе.
Тишайший день, а нам еще не светит
впрягать собак и мчаться до оврага.
Вселенские, детдомовские дети,
Мы — все одни. Мы все — одна ватага.
О санки, нежно смазанные жиром
домашних птиц, украденных
                                               в Сочельник!
Позволь прижаться льготным
                                                пассажиром
к твоей спине, сопливый соплеменник!
Овраг — мне друг, но истина — в валюте
свалявшейся, насиженной метели.
Мы одиноки потому, что в люди
другие звери выйти не успели.
Колокола, небесные подранки,
лакают облака. Еще не скоро —
на плечи брать зареванные санки
и приходить к Успенскому собору.

                    МОЛИТВА
Незабываемый привкус вранья:
этот напиток вкрутую заварен.
Господи, если не веришь в меня, —
я благодарен Тебе, благодарен.

И перекрестишь — перечеркнешь:
лишь не отдай на заклание Зверю.
Даже за то, что Ты, Господи, врешь, —
я Тебе верю, я Тебе верю.

Вот и открылась земная юдоль,
вот и любовь отреклась от любови...
Господи, кто это рядом с Тобой —
хмурит свои первобытные брови?

Вольную волю душе обещать,
ей не прикажешь: «На выход. С вещами!»
Господи, как же Ты можешь прощать, —
Если мы сами себя не прощаем?

                       ***

На подушечках пальцев моих
ты усни, белобрысая музыка.
Там, в чертогах небесных, затих
керосиновый храп «кукурузника».

Над тобою склонилась душа
покорителя или союзника?
Вся в цветах и слезах — хороша!
но — о чем ты молчишь, моя музыка?

Засыпают рояли в кустах:
каждый пахнет какао и кладбищем.
Пусть приснится любовь черепах —
самым белым, нетронутым клавишам..

Как верлибр и «.. .твою мать» —
сквер вечерний вот-вот обесточится...
Ты усни, потому что играть
этот реквием больше не хочется...

                   ***

Широкоскулая степь.
Желтизна бубенцова.
Старый фольксваген,
заглохший в Аскании-Нова, —
Братец Аленушка.
Автопортрет Васнецова.
Блеет козленочек (с волчьим билетом).
Хреново...

Мне отпускает холодное пиво кофейня,
пахнет зерном перемолотым Зина,
хозяйка.
А за окном
безлошадная спит таратайка,
там, где стояла усадьба
барона Фальц-Фейна.

Даже в провинции —
не обойтись без мокрушки:
Ливень такой, что вселенная —
моль на мольберте!

И страусиные перья
торчат из подушки,
как заповедные мысли
о жизни и смерти.

                    МОСТЫ
                          1

Лишенный глухоты и слепоты,
я шепотом выращивал мосты —
меж двух отчизн, которым я не нужен.
Поэзия — ордынский мой ярлык,
мой колокол, мой вырванный язык;
на чьей земле я буду обнаружен?

В какое поколение меня
швырнет литературная возня?
Да будет разум светел и спокоен.
Я изучаю смысл родимых сфер:
пусть зрение мое — в один Гомер,
пускай мой слух —
                      всего в один Бетховен.

                               2
Слюною ласточки и чирканьем стрижа
над головой содержится душа
и следует за мною неотступно.
И сон тягуч, колхиден. И назло
Мне простыня — галерное весло:
тяну к себе, осваиваю тупо.
С чужих хлебов и Родина — преступна;
над нею пешеходные мосты
врастают в землю с птичьей высоты!
Душа моя, тебе не хватит духа:
темным-темно, и музыка — взашей,
но в этом положении вещей
есть ностальгия зрения и слуха!

Статті

21.07.2011 Олександр Кабанов: «Я русский поэт, гражданин Украины»
21.01.2011 Олександр Кабанов. Бетмен Сагайдачний. Кримсько-херсонський епос
17.03.2009 Олександр Кабанов: «Поети—менеджери середньої ланки, що пишуть чудові вірші»
01.04.2007 Олександр Кабанов: Я завжди Херсонець
01.11.2006 А "ШО"? (У)матовий журнал!
16.10.2006 «Будь-якій справі потрібна розкрутка» або рецепти від Олександра Кабанова

Напишіть свій коментар

Введіть число, яке Ви бачите праворуч
Якщо Ви не бачите зображення з числом - змініть настроювання браузера так, щоб відображались картинки та перезагрузіть сторінку.