Скіфський обладунок
01.06.2004
Дехто думає, що немає такого слова обладунок. І справді, у більшості скіфських воїнів його не було. А якщо до повсякденного костюма додавалася захисне озброєння, то воно було найрізноманітнішим. Від найпростіших безрукавок зі шкіри великої рогатої худоби, взятої зі спинної частини, де вона міцніша, до розвиненого залізного обладунку, що включає шолом, щит, панцир, набедренники, поножі та кінський обладунок — рятуючи коня, рятуєш вершника. Існував також рідкісний тип - панцир із лляної тканини в кілька шарів склеєної риб'ячим клеєм - легкий, міцний і рухливий. Але це грецький вплив, а переважно ж користувалися власними оригінальними конструкціями, поштовх до створення яких скіфи отримали під час своїх передньоазіатських походів.
Власне скіфськими вважаються лускаті шоломи, щити з лускатим і полосчастим покриттям, захисні пояси та смугасті поножі. У панцирях же, вдало поєднуючи східний і західний вплив, скіфи в різноманітності конструкцій досягли віртуозності, хоча у виготовленні для них була характерна недбалість, але без шкоди для бойових якостей. Шкіряна основа панцира покривалася або великими металевими пластинами у шиї та грудей, або дрібними лусочками по всій поверхні або в найуразливіших частинах. В одному панцирі зазвичай змішувалися бронзові та залізні лусочки. На Полтавщині вживалися і кістяні, які за формою та розмірами не відрізнялися від металевих. І дуже рідко частина залізних лусочок покривалася тонкими листками золота. Бронзові ж ретельно полірувались, оскільки у складі доспішної бронзи було багато цинку, їх часто приймали за золоті, як і, як і наконечники стріл.
Взагалі ж панцирі були індивідуальними і у виготовленні, і носінні. Воїн-вершник міг для більшої рухливості в бою надіти лише нижню частину обладунку — широкий бойовий пояс, черевник, набедренники та поножі (нижню частину тіла доводилося посилено захищати при сутичці з пішим противником), а замість верхньої частини обладунку повісити на плече або за спину щит . Якщо ж воїн-вершник думав битися і поспішаючи, то разом з основною верхньою частиною панцира одягав якийсь із елементів нижньої частини або їхню комбінацію — бойові штани, що поєднують у собі набедренники і поножі. Пояс був єдиним пристосуванням для носіння наступального озброєння - меча, цибулі, сокири, а також оселя для їхнього заточування і навіть чаші.
Майстри-зброярі приділяли велику увагу обробці поясів. Окрім іншого, вони повинні були бути окрасою одягу. Для цього на них навішували бронзові литі бляхи, виконані у звіриному стилі, так само, як і на панцир, і на щит. Пояс міг бути і спеціально захисним, шириною до 20 сантиметрів, з нашитими внахлест металевими пластинами. Взагалі ж лускате покриття виявилося настільки вдалим винаходом, що набірні панцирі як самостійний вид обладунку залишалися на озброєнні воїнів аж до середньовіччя на величезній території Євразії від Японії до Скандинавії. І навіть перші кольчуги були комбінацією кольчужного плетіння і панцирного набору.
Цікавою є історія розвитку панцира без рукавів, але з оплечками, ідея якого запозичена у греків. Спочатку він виготовлявся зі шкіри, пізніше - точно зберігаючи форму, замінювали лише матеріал - проклеєна лляна тканина, лускате покриття, кольчужне плетіння, залізні пластини. Скіфи запозичували в греків як ідеї, а й самі зброю — здобуті у бою чи куплені в грецьких колоніях: Ольвії, Херсонесі, Боспорі, Пантікапеї. Скіфська знать користувалася грецькими шоломами та поножами-кнемідами, які були досить дорогими і у разі пошкодження при ремонті перероблялися. Біля підніжжя могли обрізатися коліна або доклепуватися боки, а біля шоломів суцільні нащічники та потиличник замінювалися лускатими. Характерно скіфськими були повністю лускаті шоломи. Купол стародавніх скіфських шоломів відливався з бронзи так само, як казан для їжі, і мав товщину до 3,5 мм. А товщина грецьких бронзових шоломів загалом 1,2 мм. Так що лускатий варіант був найбільш оптимальним за вагою та захисними якостями.
У скіфський час і наступальна, і оборонна зброя досягла високого ступеня досконалості. Озброєння племен Північного Причорномор'я жодною мірою не поступалося зброї Греції та Стародавнього Сходу, а окремі види навіть перевершували його. І хоча сармати, що вторглися в III столітті до нашої ери в степу Північного Причорномор'я і принесли з собою своєрідну тактику ведення бою, припинили скіфське панування, але створений ще в скіфську епоху весь основний комплекс захисного і наступального озброєння, зазнавши деяких змін, продовжував існувати і у сарматський час.
Андрій Лопушинський науковий співробітник Херсонського краєзнавчого музею
Журнал "Новий фаворит" червень 2004 р.
