on-line с 20.02.06

Арт-блог

06.09.2018, 13:50

Вересень-2018

Знову Вересень приїхав На вечірньому коні І поставив зорі-віхи У небесній вишині. Іскор висипав немало На курний Чумацький шлях, Щоб до ранку не блукала Осінь в зоряних полях. Р.Росіцький

Випадкове фото

Голосування

Що для вас є основним джерелом інформації з історії?

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календар подій

    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Новини регіону

22.03.2024, 13:15

Книга історій "Плач Херсонщини". Художниця створила ілюстрації використовуючи старослов'янські символи

  Художниця з Херсона Валерія Гуран працювала в Естонії та ...
20.03.2024, 23:16

Сквер на проспекті Незалежності в Херсоні назвали на честь Джона Говарда

  У Херсоні завершилось громадське голосування щодо перейменування ...
20.03.2024, 22:51

Присвятила 50 років свого життя театру. Історія Заслуженої артистки України з Херсона Олександри Тарновської

Заслужена артистка України Олександра Тарновська присвятила 50 років ...
> Теми > Кіно > З історії херсонського кіно > Кіно Віктора Бикодира


Кіно Віктора Бикодира

Ім'я заслуженого працівника культури України, члена Спілки кінематографістів Віктора Бикодира добре відоме в культурно-мистецьких колах на теренах рідної Херсонщини. Він член оргкомітету (з 2006 року) та неодноразовий лауреат міжнародного фестивалю «Кінокімерія». Пропонуємо читачам інтерв'ю з ним.

- Вікторе Миколайовичу, як би Ви самі відрекомендувалися нашим читачам?
- Понад 25 років я викладав у Херсонському училищі культури, займався театральною й телевізійною режисурою. Тепер - вільна творча людина. По вінця занурився у чарівний дивосвіт аматорського кіно, захоплення яким досить влучно незабутній Олександр Довженко назвав мистецтвом одержимих.

- Цікаво, хто посіяв у Вашу юну душу зерна любові до культури та духовності безцінних народних скарбів?
- Народився я і провів дитячі та юнацькі роки, розпочав трудове життя у Бериславі. Наша сім'я мешкала над крутим кам'янистим схилом Дніпра, де колись височіли стіни неприступної фортеці Казікермен. Мої батьки були освіченими, культурними людьми. Вони й долучили мене до прекрасного. Мати - Софія Іванівна - працювала у школі вчителькою української мови і літератури, тато - Микола Юрійович - був режисером місцевого народного театру. Він закінчив студію Київського театру ім. Івана Франка, якою керував знаменитий корифей Амбросій Бучма. Йому вдалося створити у Бериславі одразу два колективи - український і російський театри. А драматичний колектив одним з перших в Україні одержав звання народного.

Зрозуміло, що перші кроки на сцені, ще дошкільням, зробив я у виставах свого батька: «Весілля в Малинівці», «Циганка Аза», «Сорочинський ярмарок»...
У 1971 році, опісля закінчення Херсонського культурно-освітнього училища, я знову повернувся у цей чудовий творчий колектив. Працюючи режисером, ми створили постановку вистав: Анатолія Арбузова - «Мій бідний Марат», Михайла Светлова - «20 лет спустя», Миколи Яіцького - «Робин Гуд - лесной разбойник». Успішно у нас працював також ляльковий театр. Згодом, через життєві обставини, довелося переїхати до Каховки.

- Кажуть, що цей період був найнасиченішим у Вашому творчому становленні. Старше покоління пригадує, як з молодецьким запалом, наснагою Ви організовували яскраві, захоплюючі, видовищні театралізовані свята, присвячені знаменним датам, біля меморіалу «Вічний вогонь», монумента «Легендарна Тачанка», на стадіоні «Авангард».
- Дякую за хорошу пам'ять. Дійсно, Каховка давала великі творчі можливості. Можна без перебільшення сказати, що легендарне місто на Дніпрі у ті роки було для мене географічним центром нашої області, але Каховка стала й культурним центром Херсонщини.

На ниві культури трудилося багато справжніх народних самородків, які щедро дарували людям свій талант: Іван Литвиненко, Володимир Пуляєв, Микола Манченко, заслужений працівник культури Олександр Величко, Віра Бикодир, Валентина Довженко, Ольга Шилова, Людмила Артющенко, Валентина Салько. Володимир Крючков став заслуженим артистом України, нині працює у Симферополі. Світлана Шубіна - актриса Дніпропетровського театру юного глядача.

- Чим запам'яталося творче життя у Херсоні?
- Окрім викладання режисури, сценарної та акторської майстерності майбутнім культпрацівникам у стінах училища культури здійснив постановку понад 40 театральних вистав. З-поміж них - «Отак загинув Гуска», Миколи Куліша, «Портрет макета», Фелікса Дюрематта, «Безталанна», Карпенка-Карого та інші. Чималий доробок - у масовій режисурі. Це і «День української словесності» у Голій Пристані, свято до 60-річчя профтехосвіти Херсонщини на стадіоні «Енергія» у Новій Каховці, театралізовані видовища до дня народження Херсона, гала-концерт зірок української та російської естради, міжнародне літературно-художнє Шевченківське свято. Разом з режисерською групою було здійснено постановку звітних концертів Херсонської області самодіяльних і професійних митців у м. Києві, на сцені Палацу «Україна».

- Коли Ви захопилися аматорським кіно?
- Кінолюбительські «університети» я пройшов ще у шкільні роки, відвідуючи гурток у Бериславському районному будинку культури. Під керівництвом свого вчителя кінокамерою «Кварц» мені вдалося відзняти перші документальні кадри, які зберігаються у домашньому архіві як пам'ять про безтурботне далеке дитинство, людей і події рідного наддніпрянського краю.

- Де Ви по-справжньому зайнялися кіносправою?
- У Каховці, там в 1970-1980-х роках плідно працювали кіностудія «Каховка-фільм», фотоклуб «Тронка», які мали звання народних колективів. Добру незгасну пам'ять залишили про себе першопроходці, творці кіно й фотолітопису Олександр Катюха та Олександр Десна. У селах Червоний Перекоп і Чорнянка, на заводі електрозварювального устаткування активно діяли самодіяльні кіностудії. Каховчани щиро вдячні досвідченим, талановитим кінолюбителям Борису Щербині, Сергію Усу та Олександру Глущенку, котрі, попри різноманітні труднощі, продовжують створювати літопис каховського краю, беруть активну участь у конкурсах, фестивалях. Завдяки інтернету їхню кінопродукцію з задоволенням сприймають не лише в Україні, а й у США, Німеччині, Ізраїлі, про що свідчать численні відгуки.

- Як нині почувається самодіяльне кіно на Херсонщині?
- Хочу з радістю повідомити читачам «Нового дня» про відродження кінолюбительствау нашій області. Окрім каховчан, за цю справу серйозно взялися у Херсоні. Молоді ентузіасти Устин Данчук, Олександр Юдін, Леонід Єжуров збирають кінолюбителів, створюють студії, організовують цікаві творчі марафони. Хочеться сподіватися на активну дієву підтримку обласного управління культури, громадських організацій.

- Вікторе Миколайовичу, розкажіть про міжнародний кінофестиваль «Кінокімерія».
- Приємно відзначити, що цей фестиваль народився і щорічно проводиться на Херсонщині вже увосьме. Його метою є відродження українського самодіяльного кіно. До нас приїздять незалежні й непрофесійні кінолюбителі з багатьох іноземних країн. «Кінокімерія» вступила до Всесвітньої організації кінолюбителів UNICA, яка діє під егідою ЮНЕСКО.

- Чи мають аматори нашої області нагороди цієї престижної організації?
- Так, у Швейцарії, де проходили асамблея і конкурс, мою стрічку «Світоч степу» було відзначено дипломом UNICA. Потім ще був мій успіх у Люксембурзі. Позаминулого року чудовий фільм «Камінь» Андрія і Марини Богунів з Великоолександрівського району здобув найвищу нагороду - золоту медаль.

Для мене знову вдалим був 2013 рік. Стрічку «Дивись і пам'ятай», зроблену у співавторстві з Олександром Єлагіним, відзначено золотою медаллю «Кїнокімерії». Потім ця робота отримала нагороди на фестивалях: республіканському професійних фільмів «Літопис» та «Білі ночі» (Санкт-Петербург).

- Про що мріється Вам, Вікторе Миколайовичу?
- Хочу завершити монтаж ігрового фільму про реконструкцію Запорізької Січі. Разом з моїм земляком з Каховки московським кінорежисером Валерієм Федосовим закінчуємо роботу над історичною кінозамальовкою про перебування наприкінці далекого 1914 року російського царя Миколи II у заповіднику «Асканія-Нова». У ній розповідається про перемовини царя з впливовим сімейством Фальц-Фейнів.

А ще - думаю про суто сімейне. Мій онук Ігор, який є лауреатом різних фотоконкурсів, бажає вступити на навчання до столичного університету ім. Карпенка-Карого, який я свого часу закінчив.

- Хай мрії здійснюються.
- Я в це вірю.

Володимир Менисенко
«Новий день».- №25 (5124).- 19.06.2014.- стр.15

Напишіть свій коментар

Введіть число, яке Ви бачите праворуч
Якщо Ви не бачите зображення з числом - змініть настроювання браузера так, щоб відображались картинки та перезагрузіть сторінку.