Вкрали більше, ніж було озвучено. Велике інтерв’ю з директоркою Херсонського музею Аліною Доценко

Колаж: Суспільне Культура

До річниці повномасштабного вторгнення Суспільне Культура публікує велику розмову з директоркою Херсонського художнього музею Аліною Доценко.

Про те, як директорка Херсонського художнього музею Аліна Доценко намагалася врятувати музей від російських окупантів, можна було б зняти пригодницький фільм. Упродовж пів року музейні співробітники, що залишалися в місті, не допускали російську владу до рідкісної колекції. Окрім того, росіяни завершили вивозити роботи до Криму за сім днів до того, як у місто увійшли українські війська. Цей драматичний сюжет розгортався на тлі зруйнованого ремонтом музею — реставрація будівлі розпочалася наприкінці 2021 року і так і не була завершена до повномасштабного вторгнення. Другий і перший поверхи, за словами самої ж директорки, нагадували руїну.

У медіа повідомляють, що з Херсонського музею вивезли близько 10 тисяч робіт, але директорка запевняє, що ця цифра є більшою. Точну кількість вона планує оголосити найближчим часом після завершення перевірки. Історію з крадіжкою мистецтва з Херсона вже назвали найбільш гучною справою — подібного не було навіть за часів Другої світової війни.

Журналіст Суспільне Культура Олексій Мацкевич поговорив з Аліною Доценко про рік музею — ремонт, окупацію та повернення додому.

Про музей до окупації

На початку я маю розказати передісторію. У жовтні 2021 року в нашому музеї почалися ремонтно-реставраційні роботи, якими опікувався департамент розвитку територій Херсонської обласної державної адміністрації. Ще до початку цих великих робіт потрібно було обов’язково вивезти в тимчасове приміщення, яке охоронялося, мало належний температурно-вологовий режим та інші необхідні умови зберігання такої цінної колекції. Наші звернення щодо цих питань залишилися без відповіді. Сам музей таку величезну дорогу роботу не здатен виконати своїми силами, щоб звільнити приміщення експозиційних залів на другому та третьому поверхах, з яких підрядник планував розпочати роботу.

Ми своїми силами знесли колекцію у фондосховище, яке розташоване на першому цокольному поверсі. Щільно упакували всю величезну колекцію від будівельного пилу і бруду. Пакувальний матеріал, як і вантажний, для перенесення дуже важких великих картин в цінних рамах, рояль — ми все проплачували за власний кошт. У 2021 році тендер, який проводив вищезгаданий департамент, виграли одеські підрядники. Їхнє портфоліо викликало у нас сумніви. Проєкт на той час був застарілий, за п’ять років було багато змін у державно-будівельних нормах. Разом з головним архітектором області Григорієм Ходіним та директором експертизи Олександром Холіним ми багато разів за 2021 рік зверталися до ОДА. Намагалися домогтися корегування проєкту.

Проводилися наради в ОДА, на яких не велись протоколи і було повне ігнорування наших аргументів не починати роботу. Департамент керував усім, а саме договорами з підрядниками, архітекторами, він був повним розпорядником коштів по тендеру. Не дивлячись на те, що музей відсторонили, я багато разів зупиняла роботу, тому що бачила, що ведеться не реставрація, а руйнування пам’ятки архітектури, особливо на фасадах. Нам було зрозуміло, що компанія, яка виграла тендер, була далека від реставрації.

Про евакуацію та окупацію

Я мешкаю біля Антонівського мосту і у 15 кілометрах від музею. Коли вночі 24 лютого я почула вибухи, одразу подзвонила нашій охоронній поліції, і на питання, що коїться, мені відповіли, що розпочався наступ з боку Криму і що російські війни вже поблизу Генічеська та Олешок. На Антонівському мосту невдовзі почалися запеклі бої. Я намагалася поїхати до музею ще до ранку, однак водій відмовлявся їхати й жодна служба таксі не відповідала. Над моїм дахом дуже низько літали літаки, чиї, я не знала.

Я намагалася зібрати колектив, особливо тих, хто жив поблизу музею або мав особистий транспорт. Крім документів та печатки, треба було зачинити майже сто вікон великого розміру, які підрядник зруйнував під час ремонту. Виявилося, що наш підрядник з ремонтно-реставраційних робіт втік зранку 24 лютого.

Усі майже 14 тисяч творів уже були запаковані на першому поверсі, ще відтоді, коли ми розпочали ремонт. Декілька днів ми підпирали рами вікон будівельною цеглою, камінням, залізними та дерев'яними брусами. До вікон треба було пройти по брусу, залишками зруйнованих перекриттів. Через кілька днів я попросила кошти членів опікунської ради. Нам змогли відправити гроші на заварювання вікон.

2 березня до нашого музею увірвалися озброєні люди, хотіли робити там блокпост на верхніх поверхах. Погрожуючи пострілами, змусили відкрити внутрішні двері, забрали у нас ключі та пішли оглядати приміщення. Блокпост на верхніх поверхах їм не вдалося зробити. Вони побудували його біля музею.

Розуміючи, що в колективі музею можуть опинитися потенційні зрадники, я сказала колективу, що розірвала договір з поліцією, яка охороняла музей, та найняла цивільних сторожів. Однак те, що це не сторожа, а все ще були українські поліцейські, знали всього дві людини. Так у музеї був організований партизанський загін, який тримав оборону.

Окупантам, які намагалися потрапити до фондів, розповідали версію, що директорка ще до початку ремонту все вивезла та опечатала приміщення, тож там порожньо.

Мені запропонували співпрацю з окупаційною владою 4 травня. За мою відмову мене запросили до комендатури зранку 5 травня. Уже знаючи, чим може мені обернутися це запрошення, зранку 5 травня я вирішила поїхати з міста до Києва. Після мого виїзду з Херсона довірені співробітники — головна зберігачка музею Ганна Скрипка та Ігор Русол, а також охоронці, — не допускали до колекції окупантів, повторюючи, що колекція відсутня.

Уже потім херсонські колаборанти збиралися довкола музею. Серед них виявилися і наші співробітники, зокрема завідувачка експозиційним відділом Кольцова. Ми знали про її проросійські погляди, хоч вона останній рік поводила себе досить тихо. Перед тим, у 2021 році, ми звільнили з роботи головну зберігачку фондів Жиліну за її проросійські погляди. Ми думали, що вона покинула місто та переїхала до Краснодара, а виявилося, що вона залишилася у Херсоні. Це саме вона  вкрала всі дані фондів собі на домашній комп'ютер.

19 липня до музею прийшли озброєні люди, зокрема троє представилися співробітниками ФСБ, троє — поліцейськими. За ними прийшла так звана нова директорка музею Десятова та музейна колаборантка Кольцова. Вони забрали у Ганни Скрипки ключі від фондів та відкрили сховища. У Скрипки забрали телефон, документи, посадили в машину і поїхали до її дому на обшук. Мабуть, шукали накопичувальні диски з даними. Коли Херсон окупували, ми з Ганною Скрипкою перенесли всю інформацію з наших комп'ютерів на накопичувачі носії та сховали, а з комп'ютерів видалили.

Ще до 19 липня музей охороняла українська поліція. Однак у той день Десятова замінила охорону на своїх людей. Саме тоді виявилося, що наша звільнена за проросійські погляди співробітниця Жиліна мала всі дані на власному домашньому комп'ютері — так вони і розпочали працювати в музеї.

Нашу колекцію з музею вивозили з 31 жовтня по 4 листопада. Робили це буряти, майже 50 чоловіків та жінок. Тоді ще приїхав вивозити музейні експонати директор Краєзнавчого музею Тавриди м. Сімферополя (Кримський республіканський краєзнавчий музей) Андрій Мальгін та його заступник Шкейда. Спочатку вони щось пакували у ганчірки, а потім валом валили до великих фургонів без номерів, які ми згодом побачили на відео біля входу до Краєзнавчого музею Тавриди м. Сімферополя.

Роботи закінчили вивозити до 4 листопада, але вже 11 листопада у місто зайшла наша армія. Між цими датами різниця у сім діб!

Про роботи, які вкрали та які залишили у музеї

Серед вкрадених робіт — портрет Пітер Лелі (Пітер Ван дер Фас), "Дама з собачкою". Ніхто не вірить нам, що ця робота зберігалася у нашій колекції. Це один із найкращих портретистів британського двору. Цей портрет завжди був у постійній експозиції. Серед того, що вивезли, — також роботи Айвазовського, Врубеля, Пимоненка, Шовкуненка, Яблонської, Глущенка, Серебрякової. У нас були ікони Шибанова, які також вивезли, але залишилися алтарні врата. У нас було дуже різноманітне мистецтво, окрім українського, були роботи з Франції, Німеччини, Китаю, Японії, Італії, Голландії, Бельгії. Цікаво, що декоративно-прикладне мистецтво Японії залишилося. Зокрема дві великі вази ХІХ — початку ХХ століття, зроблені у техніці сіпо; ще дві вази з фаянсу, а також ляльки та статуетки.

Про вкрадені роботи Скрипка мені довго нічого не казала. Так звану "евакуацію робіт" патріотичні херсонці знімали на мобільні телефони, їздили довкола музею на машинах та знімали те, що відбувалося. Біля музею стояли великі фури без номерів, але з різнокольоровими знаками. Потім ці машини ми побачили на фотографіях, зроблених біля краєзнавчого музею Сімферополя. Там пересічні люди не боялися озброєних і документували це собі на телефони. Знімали, як заносять роботи до музею, як розкладають на підлозі під стінами. Саме тому ми зараз можемо ідентифікувати наші роботи. Навіть коли вони стоять "спиною", ми бачимо інвентарні номери та наші етикетки. На деяких фото та відео видно й самі роботи.

Загалом хочу сказати, що я в захваті від роботи журналістів. Один з прикладів — іспанська журналістка Пілар, яка зробила два інтерв'ю з Мальгіним. Якось вона зателефонувала мені та розповідала про ці розмови, говорила, що він був наляканий і схвильований. Вона робила статтю про Херсонський музей ще у Херсоні. Загалом вийшло десь двісті інтерв'ю. Журналісти "Крим. Реалії" та Радіо Свобода зібрали для мене матеріал для Гаазького суду. У нас є всі докази того, щоб повернути наше мистецтво назад.

Цікаво, що Мальгін зізнався, що вивіз 10 тисяч робіт, але коли ми зайшли до музею одразу після саперів, то побачили, що вкрали значно більше. Скоро плануємо назвати точну кількість.

Але те, що вони не забрали, — це величезний портрет Леніна, який вони порвали і тягали всюди, бо він великий, а також тяжку і велику мармурову скульптуру Леніна (я б її розбила, якби вона не значилася у наших фондах!). Вони не забрали і надто важкі скульптури: граніт, мармур і бронзу.

Окрім того, залишився гобелен херсонської художниці Ольги Бринцевої, яка подарувала нам його у 2021 році. Він також великий, майже 3 на 2 метри з половиною, і він називається "Різдво". Ця робота стояла у блакитному чохлі за решітками під блакитою стінкою — можливо, так і заховалося. Ми виставили цю роботу на Різдво.

Про відновлення музею

У перші кілька тижнів відновленої роботи у листопаді у нас не було світла і не було інтернету, та й досі подеколи немає. На початку не було і комп'ютерів, бо все вивезли. Але майже з перших днів почала надходити допомога. Нам надали ноутбуки, генератори, павербанки, одяг. Нам допомагали колеги та посольства Латвії, Польщі, Німеччини, Нідерландів тощо. Останні надали нам грант у розмірі майже 200 тисяч євро — так ми закрили всі зруйновані вікна, що вилетіли після прильоту 31 листопада.

Про повернення до Херсона

Під час своїх перших інтерв'ю я не могла говорити взагалі — завжди плакала. Ви знаєте, є робота, а є життя. Але для мене моя робота була моїм життям. Я отримала за неї копійки. Ну який же у нас обласний бюджет на музей? А тепер музей зруйнований.

Станом на 24 лютого 2022 року в нас було майже 14 тисяч робіт — і всі роботи цінні. Ми ніколи не робили ні звання людям, не збирали колекцію заради чисельності, щоб підняти собі категорію чи зарплатню. Ми працювали через цінності.

Спочатку до фондів не заходили і мені показували кабінет та приміщення по телефону. Але я не знала, що коїлося у фондах. Коли вперше зайшла до музейних фондів за спинами саперів, у мене було відчуття, ніби мене вбили, але не до кінця.

Про можливі продажі та чорний ринок

Якось моя колега сказала в інтерв’ю, що ці роботи на чорному ринку не зможуть продати через їхні інвентарні номери. Росіяни зможуть, тому що для них немає нічого забороненого.

Джерело