Майстер скульптури Анатолій Степанович Шаталов
29 квітня виповнилося 95 років від дня народження нашого талановитого земляка Анатолія Степановича Шаталова
Ось як про нього пише друг всього життя письменник Костянтин Кудієвський у романі «Окнами в звезды»: «На центральной площади собирался народ у памятника Ленину. А Калган (головний герой твору. - С.Х.) вспоминал Анатолия Степановича, создавшего для своего родного городка этот памятник: ну кто бы мог до войны подумать, что из озорного паренька, заядлого рыболова, дневавшего и ночевавшего в плавнях, вырастет известный талантливый скульптор? Проживавший в Киеве, он словно незримо присутствовал здесь, среди земляков».
У своїх спогадах про чоловіка Валентина Никифорівна Шаталова згадує характерну сцену. Кожного разу, коли приїздили у м.Цюрупинськ, Анатолій Степанович ішов на берег Конки, сідав на лаву і довго мовчки в задумі дивився на річку, згадуючи своє дитинство.
Від рідних Анатолій Степанович знав, що його прадід був священиком, дід також багато років служив священиком, а пізніше його взяли на роботу в Олешках у приватну земську страхову контору. Його гарна, ніжна, добра дружина Марія Аполлінаріївна (бабуся Анатолія Степановича) любила дітей безмежно і ніжно.
У 1886 році у них з'явилася п'ята дитина - Галина Федорівна Кулинська, мама Анатолія Степановича Шаталова. Сім'я, як згадував скульптор, була патріархальною, яких було багато в провінції, але це була сім'я, яка прагнула того, щоб дати освіту дітям, усвідомлювала значення духовної культури людини. Всі діти вчилися в гімназії, а ще, одержували і домашню освіту.
Бабуся прекрасно володіла французькою мовою, любила музику, гарно співала.
Галина Федорівна закінчила гімназію в Олешках і влаштувалася учителем початкових класів у с. Козачі Лaгepi. Одружилася з Веніаміном Миколайовичем Куликом (братом згодом відомого мовознавця Бориса Миколайовича Кулика, про якого «Вісник Олешшя» писав неодноразово. Веніамін Миколайович загинув на фронтах громадянської, так і не натішившись сином-первістком, а його син так і не пізнав ласки рідного батька).
29 квітня 1919 року у них народився син Анатолій. Толі виповнився всього один рік, коли загинув батько. Мати вимушена була переїхати в Олешки, до своїх батьків.
У 1925 році Галина Федорівна одружилася вдруге, зі Степаном Опанасовичем Шаталовим, який став справжнім батьком для Анатолія. Їх дружба зміцніла, коли Анатолій став дорослою людиною, і багато чого зрозумів у житті. А поки що більше уваги приділялось його меншому братові, Віктору, який народився у 1926-у... У 1928 році Анатолія віддали в Олешківську першу школу. Він був тямучий і моторний хлопчик, любив побавитись з друзями, помірятися силою.
Обставини склались так, що сім'я Шаталових переїхала у Херсон, та Анатолій побажав залишитись у Цюрупинську, а бабуся не заперечувала. Але й Херсон приваблював юнака. Тут він почав займатися у Херсонському аероклубі, який став для нього мало не другою домівкою. А першою таки був Цюрупинськ, де майбутній скульптор дорослішав, глибше осмислював сам себе; Цюрупинськ, де були його справжні й незрадливі друзі - той же Женька Матвеев, Костя Кудієвський - ці потім стали знаменитостями, Женя Птахова (Козинська), Вася Лебедев...
Але було ще одне захоплення, дане природою - малювання. Йому було в кого вчитися: дядько працював художником-декоратором у Херсонському драматичному театрі, куди племінник частенько навідувався.
Та літаки були на першому плані, і коли прийшла пора у 1939 році йти в армію, Шаталову дали направлення служити в одну з льотних частин під Ленінградом, та через помилку писаря (той, заповнюючи документи, помилився лише однією цифрою військової частини), він потрапив на службу в ППО (протиповітряної оборони), але його мрія була літаки і, на щастя, Анатолій Шаталов постійно мав справу з літаками. Під час війни він служив у блокадному Ленінграді при штабі 13-ї повітряної армії. Лейтенант Шаталов був авіадиспетчером, пізніше одержав підвищення - став оперативним черговим за польотами.
Довелося багато літати, адже, щоб. керувати польотами, треба самому добре знати оперативну обстановку.
Хотілося, як і в довоєнній юності, більшого, тому спробував вступити до Серпуховського училища льотчиків-винищувачів, але невдало - підвела математика, до якої душа не лежала.
Там же, в блокадному Ленінграді, у вільний час малював.
У 1946 році вступає у художнє училище ім. Рєпіна на другий курс, Хотів учитися на художньому факультеті, але з дитинства хворів дальтонізмом (не відрізняв відтінки синього і блакитного кольорів), тому був змушений піти на факультет графіки. Спробувавши одного разу ліпити, замислився над скульптурою. Його педагог Леонід Абрамович Мес сам порекомендував Шаталову (а був він на третьому курсі) йти до «Штігліца». Прийняли його в художнє училище імені Штігліца (нині Інститут імені Мухіної) на другий курс.
Училище було з промисловим ухилом - готували скульпторів і архітекторів.
У 1949 році одружився і прожив з дружиною 10 років, народився син Ігор, але справжньої сім'ї не склалося через часті відрядження дружини (вона була балериною) - Анатолій Шаталов залишився сам.
На початку 50-х років XX століття переїздить до Києва. Саме з цим містом пов'язані його успіхи. Згодом познайомився з Валентиною Никифорівною, яку палко покохав. Молода дружина згадувала їхню першу зустріч з Анатолієм Степановичем. На неї подивилися неймовірно блакитні очі, які під темними бровами були величезними і розумними. У свої 40 років він виглядав молодим і енергійним, різниці у віці не відчувалося (Валентині було 18 років). Вона стала найріднішою людиною, подарувала йому доньку Ларису. Дружина в усьому підтримувала свого талановитого чоловіка. Для неї та донечки Анатолій Степанович був найкращим, найріднішим.
Поступово скульптурні роботи Шаталова з'явилися у Москві, Ленінграді, Києві, Делі (столиці Індії), на Херсонщині. У Черкасах і Хмельницькому на центральних площах стоять пам'ятники Богданові Хмельницькому роботи Анатолія Шаталова.
У рідному місті його талановитими руками виготовлені і відкриті пам'ятники Леніну, письменнику-драматургу М.Кулішу, Героям Радянського Союзу І.Бойку та П.Литвинову, Ф.Е.Дзержинському, видатному гумористу Остапу Вишні.
Знаний Анатолій Степанович і в далекому князівстві Ліхтенштейн, де проживав його хороший друг Едуард Олександрович Фальц-Фейн. Скульптурний портрет його бабусі Софії Богданівни ставив у 1994 році в Хорлах Анатолій Степанович, роботи якого експонуються у багатьох музеях колишнього Радянського Союзу і за кордоном.
Багато років прожив скульптор далеко від рідного міста, хоча сюди навідувався часто - серце кликало додому, тому у 80-х роках повернувся в Цюрупинськ, де минуло дитинство і юність, де все, як і раніше, було дорогим і близьким, особливо річки, озера, плавкі.
Був наш Шаталов людиною, повністю захопленою творчістю. Мріяв поставати біля своєї першої школи (тепер гімназія) пам'ятник Тарасу Шевченку, ескіз якого лише й встиг створити: сидить поет на лавці біля альтанки, як І завжди замислений, а поруч схилилася верба. Гарно такі спокійно на душі...
Багато про що мріяв митець. Хотілось би, щоб мрії його збулися, але у травні 1997 року він пішов із життя. Похований на центральному кладовищі м. Цюрупинська.
А ми, його земляки, не зберегли пам'ять про Шаталова, дозволивши чужинцям зруйнувати пам'ятник Леніну, створений талановитим скульптором.
І дуже прикро, що деякі представники старшого покоління раділи від цього вандалізму, ставши таким чином манкуртами, людьми, що не пам'ятають своєї історії, загубивши зв'язок зі своїм корінням, ставши тими, хто байдуже ставиться до своєї національної культури.
А Анатолій Степанович Шаталов і є нашою національною культурою, талант, гордитися та берегти який ми повинні, просто зобов'язані.
Світлана Хріненко,
директор Цюрупинського районного краєзнавчого музею
«Наддніпрянська правда».- №32.- 01.05.2014.- стр.6