on-line с 20.02.06

Арт-блог

06.09.2018, 13:50

Вересень-2018

Знову Вересень приїхав На вечірньому коні І поставив зорі-віхи У небесній вишині. Іскор висипав немало На курний Чумацький шлях, Щоб до ранку не блукала Осінь в зоряних полях. Р.Росіцький

Випадкове фото

Голосування

Що для вас є основним джерелом інформації з історії?

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календар подій

    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Новини регіону

22.03.2024, 13:15

Книга історій "Плач Херсонщини". Художниця створила ілюстрації використовуючи старослов'янські символи

  Художниця з Херсона Валерія Гуран працювала в Естонії та ...
20.03.2024, 23:16

Сквер на проспекті Незалежності в Херсоні назвали на честь Джона Говарда

  У Херсоні завершилось громадське голосування щодо перейменування ...
20.03.2024, 22:51

Присвятила 50 років свого життя театру. Історія Заслуженої артистки України з Херсона Олександри Тарновської

Заслужена артистка України Олександра Тарновська присвятила 50 років ...
> Теми > Візуальне мистецтво > Фотомистецтво Таврії > «Наш Альперт у космосі!»

 

«Наш Альперт у космосі!»

Таку новину повідомив мені колега квітневого дня 1979 року. І це був не жарт. Газета «Правда» вперше передала на космічний корабель телезображення першої сторінки. На ній було вміщено панорамне фото Алеана Альперта про сівбу у Білозерському районі. Факт красномовний, логічний. Фотокореспондент «Ленінського прапора» Алеан Альперт вийшов на космічну орбіту фотожурналістики. Під час зустрічі він розповів:

- Перша газета - як перша любов. «Ленінський прапор» відродився у 1967 році. Пам'ятаєш, нас було небагато. Спершу це редактор Юрій Голобородько, Володимир Глигач, Лада Федоровська, Олена Любомська, Петро і Таїсія Волинці, Ганна Мазур. Згодом прийшли Іван Григурко, Сергій Корзун, Валерій Руденко, Анатолій Жупина, Любов Русалкіна, Володимир Ракович... Нашим редакційним водієм тоді був Іван Драмін. Це тямущі, ініціативні працівники, патріоти газети. Вона виходила тричі на тиждень тиражем 55 тисяч. Ми старалися, тож і нерідко ставили «фітілі» обласній партійній газеті: першими розповідали про вагомі події.

- Алеане, ти відразу зарекомендував себе фахівцем у фотосправі. Як це сталося?
- Я був учнем фотографа, освоїв лабораторні процеси. За день міг надрукувати вручну 500-600 фотографій, відглянцювати їх на склі, робив ретуш, мав секрети розчинів для проявлення плівок і паперу. Взірцем для мене є фотознімки батька Олександра Григоровича, засновника фотодинастії Альпертів.

Алеан пригадав, як створювалися окремі знакові фотографії.
Спогад перший. «Якось 1970 року Сергій Корзун підказав тему: «У віддаленому селі Петрівці Генічеського району діє дитяча балетна студія». Я поїхав робити фоторепортаж. Керувала студією Надя Белова, випускниця Ставропольського культосвітнього училища. У залі для занять були станки, дівчачі костюми з марлі. Знімав я кілька годин, начебто мети досяг. І раптом побачив цікаву картинку: студійці оточили Надю. Я відразу зрозумів, що бачу майбутній центровий кадр. Ставлю стіл на стіл, а зверху - стілець і лізу... У «ЛП» дали сторінку, фото надрукували республіканська газета «Радянська Україна» і «Правда». Через три тижні зателефонував Наді Бєловій. Вона розповіла, що їй пише вся країна, фахівці будинків культури запрошують на роботу. Якийсь грузин вимагав: «Кидай оце все. Я приїду до тебе. Поїдемо в Грузію». Чоловік ревнував: «Де цей Альперт, я відірву йому голову». А голова колгоспу «Пам'ять Ілліча» обіцяв скупати у коньяці».

- Алеане, яким правилом ти керуєшся під час фотозйомок?
- Мій батько нагадував тим, кого фотографував, крилатий лозунг 1930-х: «Країна повинна знати своїх героїв». Я теж прагнув, щоб читачі газет знали кращих сучасників в обличчя. Фотографував рядових і керівників, вчителів і космонавтів, героїв праці і війни... Якби зібрати їх в одному томі, то фотоепопеєю пишалася б Херсонщина.

Спогад другий. «Якось у фотолабораторії пролунав телефонний дзвінок від директора комбайнового заводу Бориса Миронова: «Алеане Олександровичу, у Миколаєві стоїть крейсер «Ленінград». Було б непогано поїхати туди і дати фото у першу газету країни «Правду». - В гості до військових моряків їде делегація комбайнобудівників з подарунками, самодіяльними артистами. Ми і вас зараховуємо до складу.

Біля пірса стояв військовий красень-корабель. Біля трапу - люди у військовій формі і цивільні. Я зрозумів, що мене з фотоапаратурою і світильниками на засекречений крейсер ніколи не пустять. Негайно попросив самодіяльних артистів оточити мене. На дно їх рундуків поскладав апаратуру і закидав українськими костюмами. На кораблі зібрав апаратуру, прихопив примірники «Правди» з своїми фотознімками і з'явився, як матрос Железняк, у кают-компанії. Всі заніміли. Сцена з «Ревізора» тьмяніє. Командир крейсера запитав: «Як Ви потрапили на корабель?» - «Як усі інтелігенти, по трапу». Це підтвердили і цивільні. «Для кого збираєтеся знімати?». Я дістав посвідчення редакції «ЛП», примірники «Правди» і сказав: «Для «Правди». - «Що вам потрібно?» - «Мені потрібні червонофлотці по формі № 3». Дівчата в українських костюмах витанцьовували на палубі, а навколо них зібралися моряки. Я знайшов морський дзвін з написом «Ленінград - колиска революції», моряків-херсонців сфотографував з комбайнобудівниками...». Це був тріумф. «Правда» під фотознімком зробила текстівку «На крейсері побувала делегація комбайнобудівників». Це було те, чого вимагав час.

Через деякий час знову зателефонував Борис Миронов: «Алеане Олександровичу, що ти наробив, дорогенький? На крейсері повний розвал. Командира крейсера призначили заступником командира ескадри, замполіт і комсорг пішли на підвищення». Це зробила газета «Правда».

- Алеане, тебе можна назвати щасливчиком. Одна з твоїх фотографій поклала початок створенню у країні загонів юних інспекторів руху ДАІ.
- У 1970 році дізнався, що працівник ДАІ лейтенант міліції Микола Корчагін створив і опікується загоном ЮІР. Коли я побував у загоні, побачив, що для переконливості і оригінальності фотознімка дітям потрібна форма. Коли її пошили, я вивів дітей на вулицю і зробив знімки. Їх надрукували «ЛП» і «Правда». Так розпочався рух у країні зі створення загонів ЮІР, який зародився у Херсоні.

Спогад третій. «Я часто їздив у відрядження з Анатолієм Жупиною, завідуючим відділу спортивної І оборонно-масової роботи. Редакція «ЛП» щороку вручала вимпел кращому комсомольському екіпажу танка військової частини під Миколаєвом. Нас знали, але чомусь траплялися перепони. Коли я просив начальника танкодрому готувати танки для зйомок, він відмахувався: «У мене немає пального. А цей кореспондент вже дістав мене». Хоч все завжди вирішувалося найкращим чином.

Того разу я взяв дружину Світлану і малого сина Ігоря. Хлопчик лазив на танку. Раптом почувся шум — приїхав перший заступник командуючого Одеського військового округу. За мить ми сховали дружину і сина. «Хто такі?» - поцікавилися високі чини, Я поспішив показати «розумні папери» редакції «ЛП» і обкому комсомолу. Анатолій Жупина, котрого я знав як талановитого журналіста, повівся, як хитромудрий Одіссей: «Ми привезли перехідний вимпел кращому комсомольському екіпажу серед танкістів». Через хвилину-другу потекла розмова, як у богів на Олімпі. Я їм подарував фотознімки космонавтів Віталія Жолобова і Бориса Волинова.

Раніше на танкодром я приїздив з Іваном Григурком. Коли він повіз фотографії цензорам в Одесу, один з полковників вигукнув: «Як він зняв панораму танкової атаки». «А що таке?» - поцікавився Іван. - «Класно зняв. У нього американська система шикування танків». Звідки я знав, що там за пагорбом. Я просто фотогенічно поставив танки».
Алеан Альперт створив власний неповторний фотосет, у центрі якого крупним планом людина. Він — майстер світлопису, ловець миттєвостей, прекрасний режисер постановочних знімків. Його фото легко вирізнити з першого погляду. Кажуть, що копія завжди поступається оригіналу. Цього не скажеш про Алеана. Він знімає майстерно, з любов'ю, показує велич людини, піднімає її над світом. І досягає мети як на чорно-білих, так і на кольорових знімках. Його фотографії, крім пізнавального, естетичного чи соціального значення, мають і емоційний вплив. У нього є фоторобота «Колос Таврії»: на долоні трудівника лежить колосок. Цей знімок обійшов всю країну, відзначений міжнародним дипломом, тривалий час був на видному місці у кабінеті Президента України.

«Правда» 1985 року надрукувала фото Алеана Альперта з короткою текстівкою: «Ці дівчата вчаться у Херсонському морехідному училищі Міністерства рибного господарства СРСР». Листоноші після цього щодня приносили в училище по 500-600 листів. Багато хто хотів вчитися саме тут. Хлопець з Вологди написав: «Мені сподобалася дівчина у групі. Я не можу ні на що сподіватися. Я - інвалід першої групи. Але її світлий образ допомагає мені жити". Воїни-десантники з Афганістану писали: «У вас тільняшки - і у нас тільняшки...».
Алеан Альперт нерідко дарує знімки тим, кого фотографує, на пам'ять. На вічну. Фотографії, як і рукописи, не горять.

Анатолій Яценко,
член Національної спілки журналістів України.
Сергей Яновский
«Новий день».- №12 (4902).- 18.03.2010.- стр.3

Напишіть свій коментар

Введіть число, яке Ви бачите праворуч
Якщо Ви не бачите зображення з числом - змініть настроювання браузера так, щоб відображались картинки та перезагрузіть сторінку.