on-line с 20.02.06

Арт-блог

06.09.2018, 13:50

Вересень-2018

Знову Вересень приїхав На вечірньому коні І поставив зорі-віхи У небесній вишині. Іскор висипав немало На курний Чумацький шлях, Щоб до ранку не блукала Осінь в зоряних полях. Р.Росіцький

Випадкове фото

Голосування

Що для вас є основним джерелом інформації з історії?

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календар подій

    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Новини регіону

22.03.2024, 13:15

Книга історій "Плач Херсонщини". Художниця створила ілюстрації використовуючи старослов'янські символи

  Художниця з Херсона Валерія Гуран працювала в Естонії та ...
20.03.2024, 23:16

Сквер на проспекті Незалежності в Херсоні назвали на честь Джона Говарда

  У Херсоні завершилось громадське голосування щодо перейменування ...
20.03.2024, 22:51

Присвятила 50 років свого життя театру. Історія Заслуженої артистки України з Херсона Олександри Тарновської

Заслужена артистка України Олександра Тарновська присвятила 50 років ...

Олешківські благодійники

У 2011 виповнюється 150 років із дня народження Віри Іванівни Панкеєвої і 155 – із дня народження її чоловіка Миколи Матвійовича Панкеєва, життя і діяльність яких були тісно пов'язані з Олешками (нинішнім Цюрупинськом). Вони змогли, зовсім не прагнучи цього, назавжди увічнити свої імена в історії невеликого містечка. Із вуст місцевих жителів похилого віку досить часто можна почути фразу: "Час уже збиратися на Панкеєву дачу, на вічний відпочинок." Саме так: "Панкеєво", "Панкеєва дача" і донині називають у народі центральне міське кладовище. У далекі 80-ті роки 19 століття молода Віра Пишьєва, із псковського дворянського роду, навчалася у Петербурзі на медичних курсах для шляхетних дівчат. Саме там відбулося її знайомство зі студентом-"сільськогосподарником" Миколою Панкеєвим, який був старший за Віру на п'ять років. А ще – значно багатший, адже каховські маєтки ( батько Миколи у 1879 році купив Каховку) і значні капітали малознам'янських купців-лісопромисловців Панкеєвих складали дуже кругленьку суму. Проте майнова нерівність не завадила почуттям молодих людей, і вони невдовзі одружилися. Подейкують, що стосунки з батьками у Миколи не склалися (чи то через одруження з "нерівнею", чи то ще через щось – невідомо), і подружжя Панкеєвих переїхало до Олешок, де Микола Матвійович почав служити в міській управі. Проте свій «пай» із панкеєвських капіталів він усе ж отримав. А вже у 1894 році його, як відомого своєю благодійністю повітового земського діяча, обрали міським головою. Допомога ученицям із малозабезпечених родин Алешківської( у тодішньому правописі – Алешки – авт.) жіночої прогімназії, погорільцям Чаплинки, голодуючим Дмитрівки, будівництво лікарняного покою у Ново троїцькому – це лише частина його діяльності, що зробила вагомий внесок у розвиток усього Дніпровського повіту. Те, що він був обраний депутатом 3-ї Державної думи від Таврійської губернії і став членом конституційно-демократичної фракції – теж свідчить про Миколу Матвійовича Панкеєва як про людину неординарну й авторитетну.

Вони були однодумцями у всьому, любили один одного і свого первістка Миколку, який, на жаль, не довго радував батьків, померши від практично невиліковної тоді скарлатини у віці 4-х ( за іншими джерелами – 5-ти років). Згорьовані батьки поховали дитину у склепі на великій, придбаній раніше під дачу ділянці. Звели неподалік кам'яну капличку в стилі неокласицизму, яка збереглася й до сьогодні, і навіть відреставрована. Землю Панкеєви віддали місту – під кладовище. Ось така сумна історія.І хоча потім у сім'ї народилося і виросло шестеро дітей, рана від першої втрати загоювалася дуже важко. Віра Іванівна після смерті сина ще з більшою енергією взялася допомагати людям, намагаючись приглушити власний душевний біль і прагнучи встигнути зробити якомога більше добрих справ. Вона лікувала хворих і приймала пологи (мала освіту акушерки, була справжнім народним лікарем), давала їжу голодним, піклувалася про стражденних і немічних, влаштовувала їх до богадільні, збудованої на власні кошти. Самовіддано працювала сестрою милосердя, виходжуючи поранених під час російсько-японської війни, за що і нагородили її медаллю Червоного Хреста на Олександрівській стрічці. Цією нагородою Віра Іванівна дуже пишалася, і носила її виключно на білому сестринському халаті. Корпус цюрупинської районної лікарні, у якому нині розташовані ЛОР-відділення, терапія та офтальмологія, добре пам'ятає Віру Панкеєву, яка у 1894 році – як голова благодійного товариства при земській управі – опікувалася збором коштів на будівництво й облаштування лікарні, причому чималий внесок зробила сама. За її наполяганням запросили на посаду головного лікаря людину надзвичайної чесності й високої моралі Клонія Ельяшева, який керував лікарнею майже сорок років і похований у лікарняному скверику – на знак поваги й вірного служіння професії. Саме Віра Іванівна допомогла влаштувати в училище бідного хлопця з Чаплинки – майбутнього драматурга Миколу Куліша, і продовжувала опікуватися його долею в подальшому.Так, уже в 1921 році, коли Куліш став головним редактором газети "Дніпровська комуна", Панкеєва деякий час була спонсором газети.

Про ставлення Віри Іванівни до простих людей свідчать спогади Марфи Зінченко, що передаються в сім'ї її нащадків із покоління в покоління. Праправнучка Марфи Сизоївни Тетяна Олексюк розповідає, що коли батьки дівчини померли від тифу, Панкеєва забрала її до себе, дала початкову освіту, виховання й опіку. Коли Марфа зібралася час виходити заміж, Віра Іванівна за свій рахунок влаштувала молодим весілля, виділила ділянку землі і допомогла матеріалами для будівництва власної оселі. І спілкувалася з цією сім'єю до самої смерті. У 1922 році не стало Миколи Матвійовича, а у 1930-му покинула цей світ і Віра Іванівна. Вони спочивають на колишній власній Панкеєвій дачі, і, мабуть, вже ніколи не розлучатимуться з маленьким Миколкою. І лише написи на її надгробку нагадують про події давно минулих днів: "Зачем пережила тебя любовь моя" і "Не препятствуйте младенцам приходить ко мне, ибо таковых есть царство небесное". А ще – зроблене ними добро, яке завжди робить світ кращим, дає надію на майбутнє і достойний зразок для наслідування. Саме такі люди – чесні, добрі й скромні, які не чекають взмін ніяких благ для себе,заслуговують на звання справжніх благодійників. Висловлюємо подяку директору Цюрупинського краєзнавчого музею Світлані Іванівні Хріненко за надані архівні матеріали.

Тетяна Крючкова
"Вгору".- №17 (448).- 28.04.2011.- стр. 12-13
www.vgoru.org/modules.php

Напишіть свій коментар

Введіть число, яке Ви бачите праворуч
Якщо Ви не бачите зображення з числом - змініть настроювання браузера так, щоб відображались картинки та перезагрузіть сторінку.