Олешківську Січ захистити може лише правда
Як ми повідомляли, за ініціативою народного депутата України Олексія Журавка Верховна Рада прийняла постанову про відзначення 300-ліття заснування Олешківської Січі на державному рівні. Одна із цілей цього державного заходу - повернути із небуття сторінку української історії.
Слід відзначити, що на місцевому рівні Олешківська Січ і як символ держави того часу, і як культурне явище вивчалась майже 30 років. Темі Січі присвячено десятки публікацій у пресі, а два роки тому у київському Видавничому центрі «Просвіта» вийшов краєзнавчий нарис «Край південний - ОЛЕШШЯ», де таке явище, як Олешківська Січ також не обійдена увагою. Два десятки літ тому за ініціативи місцевого історика Василя Бойка, під керівництвом доктора історичних наук Дмитра Телєгіна протягом двох сезонів (1991 -1992 рр.) велись розкопки городища Січі.
1993 року у Києві вийшла монографія «Археологічні дослідження пам'яток Українського козацтва», один із розділів якої носить назву «Археологічні дослідження на Олешківській Січі». На цьому, в принципі, було поставлено наукову крапку, оскільки для подальшої роботи над долею Січі викопного матеріалу достатньо, а виявити щось нове у цьому плані практично неможливо. Лишається працювати із тим, що вже задокументовано. Ну, і пошук писемних документів, якщо вони існують у природі.
Разом з тим 16 червня до Цюрупинська прибула «нова історико-краєзнавча експедиція НСКУ (національної спілки краєзнавців України) для Олешківської Січі. А підсумком роботи науковців та краєзнавців було проведення «круглого столу» під назвою «Олешківська Січ: історичні та сучасні інтерпретації». У роботі зібрання, за задумом організаторів від НСКУ, мали взяти участь представники обласної інспекції з охорони пам'яток історії та культури, управління освіти і науки ОДА, наукові співробітники обласного краєзнавчого музею. Запрошені й представники козацької громади. Участь місцевих істориків та дослідників не передбачалась. Але взяти участь у роботі «круглого столу» їм дозволили. І організатори почули багато з того, про що досі не знали й не чули.
"Ой, Олешки,
будемо довго вас знати,
І той лихий день і ту лиху годину
Будемо довго,
Як тяжку личину, споминати".
Ці рядки з козацької думи нагадав на «круглому столі» журналіст і один з упорядників краєзнавчого нарису «Край південний - ОЛЕШШЯ» Петро Прядка. Оскільки мова піде про Олешківську Січ - передумови її виникнення та причини знищення - то в застосуванні до неї, в її вивченні й осмисленні саме доречна і тема «круглого столу», і зміст сказаного місцевим журналістом. Бо сама по собі історія передостанньої, сьомої за числом, Січі містить не стільки героїчні, скільки трагічні сторінки козаччини.
Науковий інтернет-портал НСКУ описує Олешківську Січ як «славну історію». Адже саме тут, як пише далі портал, «було створено «Конституцію прав і свобод Запорозького війська», знану як «Конституцію Пилипа Орлика». І далі: «Насправді - першу в світі конституцію». (Між іншим, у 1505 році польським сеймом була прийнята Радомська конституція. Найстарішою їз нині діючих конституцій світу є Основний Закон Сан Марино, який був прийнятий у 1600 році, при тому, що ґрунтувався він на міському статуті, прийнятому іще у 1300 році. Джерело: Вікіпедія). Ми, може б, і гордилися тим, що Пилип Орлик писав Конституцію саме тут, в Олешках, але для підтвердження цієї версії потрібні наукові висновки, які б спростували вже доведене. «Українська народна рада вважає, що в цей визначний для нації день справжні патріоти України повинні приклонити коліно до землі, на якій знайшов свій спочинок великий гетьман Іван Мазепа, де на скликаній раді було обрано гетьманом Пилипа Орлика та створено ним першу українську Конституцію», - зазначив 5 квітня 2010 року лідер Української громади Києва Сергій Рудик. (Йдеться про місто Бендери, ПМР, де документ і було створено й підписано. Бо як може писатися серйозний документ там, де ті, хто отаборився тут (на Січі), як описують історики Афанасьєв-Чужбинський, Кащенко та Яворницький, більше займалися розборками та міжусобицями козацької старшини, ніж, як комусь хочеться, державотворенням та захистом України? Та й сама слава війська Запорозького на момент існування Олешківської Січі вже закочувалась. Пилип Орлик мав на меті своїм документом повернути її, але прийшли нові часи.
Саме до неупереджено-го вивчення історії Олешківської Січі закликали учасників «круглого столу», по суті, дві людини. Це історик за фахом й організатор перших розкопок Січі Василь Бойко - на місці передбачуваного її розміщення, де також побували учасники експедиції, та журналіст Петро Прядка - на «круглому столі» у ЦКД. Історія Січі - це не прогулянка по історії, це серйозна робота.
Наведемо слова П.Прядки. Зокрема, він сказав: «У 1990 році вчитель історії В.Я.Бойко разом зі своїми учнями провів пробні розкопки. Через рік долучились професійні археологи на чолі з доктором історичних наук Дмитром Телєгіним. Копали чотири сезони. І таки вирвали їз небуття Олешківську Січ! Ось говорять: у Афанасьєва-Чужбинського не можна знайти місце її розташування. І у Дмитра Яворницького точного місця не позначено. То де ж була козацька січ? А поселення тут було. Редакція «Вісника Олешшя» десь із середини 80-х років усе по крихтах збирала, що стосується історії Цюрупинська. І, звичайно ж, перегорнули масу літератури, щоб якимось чином порівняти те, що в різних авторів по-різному тлумачиться.
Усі документи і архіви Олешківської Січі (а Кость Гордієнко - це сподвижник Івана Мазепи, і ви знаєте, як це сприймається, зокрема, в Росії) знищені. Якщо ми будемо героїзувати Олешківську Січ, то цим ми образимо козаків, що тут 300 літ тому отаборилися. Я навів слова із козацької думи, як їм тут жилося, а з пісні, як мовиться, слів не викинеш. Не варто говорити, що це героїка. Це була велика і ще раз велика трагедія українського козацтва.
Чому про Олешківську Січ залишилось так мало пам'яток? Дуже мало, Тому, що вона була не просто покинута, як інші Січі, а спалена, знищена дотла. Причому, такими ж козаками, які прийшли з-під Самари (річка на нинішній Дніпропетровщині). Вони спустилися на 40 байдаках і провели свою «роботу».
Що ж так не сподобалось опонентам Петра Прядки та Василя Бойка? Те, що козаки фактично знищили останнє пристановище своїх побратимів? Чи нагадування про те, що «саме козаки Пилипа Орлика разом з Костем Гордієнком і чамбули орди татарської пішли «воювати Україну»? Але ж це факт: козаки, які пізніше отаборилися на Олешші, виступали на боці Мазепи і шведів. Що ж тут неправда?
Хочеться, щоб козацька історія була добрим уроком нам сьогоднішнім, які не до кінця усвідомили велику біду, яку несе розбрат між українцями. Насторожує наполегливість у намаганнях підфарбувати історію донедавна в червоне, а нині жовто-блакитне.
Місцеві козаки, які прийшли до Дзвону, забули виставити поруч з іншими стягами ще один - малинового кольору, з півмісяцем на полотнищі. Певно, аби не псувати загальну картину державотворення. Але ж служили турку, бусурману! Так склалися історичні обставини. Вдавалися до братовбивчої війни. Жалкувати треба, а не гордитися! Від гостей можна приховати, а від історії?
«Це правда історична, може комусь не подобатись. Але ми вже один раз спіткнулися об це. Викинули. Та маятник гойднеться в інший бік. Я не берусь судити. Але захистити Олешківську Січ може лише правда», - сказав Петро Прядка.
Олешківську Січ слід розглядати лише в історичному контексті, і ні в якому разі не політичному. На жаль, такий приклад уже маємо. Саме попередницю Олешківської, Кам'янську Січ, «оранжеві» політики використали для просування свої політичних поглядів, внаслідок чого підмінено саму історичну суть і достовірність. І тоді ми побачимо, що в ній більше трагічного, ніж героїчного. Але така правда. І вона зовсім не принижує роль і значення в історії української козаччини та суспільно-культурному житті сучасної України - Олешківської Січі, 300-річчя з дня заснування якої усі ми відзначатимемо нинішнього року. Ніякої «іншої логіки», навіть української ідеї (а таку «логіку» намагалися демонструвати деякі учасники «круглого столу» в Цюрупинську), - крім історичної правди - тут не може бути. До цього закликали історик Василь Бойко і журналіст Петро Прядка, які не є членами такої поважної організації, як НСКУ. Зате вони найближче стоять до історичної правди про Олешківську Січ, яку по крихтах збирають.
А якщо відходити від історичної правди, то треба задати запитання: кому і навіщо це потрібно? Історії - не потрібно. Інам - теж.
НАША ДОВІДКА. «Конституція Пилипа Орлика» - це договір гетьмана Війська Запорозького Пилипа Орлика зі старшиною та козацтвом Війська (від усієї старшини та козацтва документ підписав кошовий отаман Кость Гордієнко). Укладений 1710 року у Бендерах. Тому має іще назву «Бендерська Конституція». Договір визначав права і обов'язки усіх членів Війська. Затверджений шведським королем Карпом XII. Написаний латинською і староукраїнською мовами. Складається з преамбули та 16 статей. Чинності не набув, оскільки був написаний в умовах вигнання.
Повна назва документа - «Договір та Встановлення прав і вольностей Війська Запорозького та всього вільного народу Малоросійського між Ясновельможним гетьманом Пилипом Орликом та між Генеральною старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорозьким, що за давнім звичаєм і за військовими правилами схвалені обома сторонами вільним голосуванням і скріплені найяснішим гетьманом урочистою присягою».
Сучасна поширена назва походить від скороченої латинської назви — Pasta et Constitutiones legum libertatumque exercitus zaporoviensis (Пакти і Конституція прав і вольностей Війська Запорозького).
Анатолій ПОЛУФАКІН.
Наддніпрянська правда. - №49 (22209). -24.06.2011. -стр.3