Голограма: союз скла та лазера
09.11.2006
Досить часто митці докоряють своїх учнів, а то й один одного: «Та ось у картинці обсягу не вистачає». Так само і у фотографів, ні малюнок, ні фотографія не дають людині повною мірою насолодитися обсягом зображення. Голографія – ось майбутнє, стверджують деякі. Її і порівнювати не варто із фотографією: навіщо зрівнювати бомбу з петардою?
З І листопада у Херсонському художньому музеї експонується виставка здобутків світової голографії. Вона підготовлена фізиками Державного оптичного інституту в Санкт-Петербурзі та представляє приватну колекцію відбивних голограм харків'янина Олександра Ганзія.
Частина демонстрованих голограм - об'ємні витвори мистецтва - копії скульптур з Ермітажу («Амур і Психея», «Венера»), ікон, що ніколи не експонувалися («Христос Спаситель», «Мадонна», «Богоматір Корсунська»). Тут також є творчі роботи – портрети та асоціативні композиції. При розгляді голограми створюється враження, що бачимо крізь прозоре скло реально існуючі предмети, які можна розглянути під різними кутами. Враження об'ємності довершують відблиски, тіні, фактура, адже голограма відображає таку саму світлову хвилю, як і реальний об'єкт.
У залі, відведеному «під голограми», панує особлива атмосфера: напівтемрява і ряди штативів з темними пластинами змушують думати про алхімію та філософське каміння. Але тут співробітник музею включає підсвічування - і на пластинах з'являються зображення, зроблені за допомогою лазерного обладнання методом сканування... Оскільки голографічна інформація відрізняється великою ємністю та компактністю, на одній і тій же фотопластинці можна записати безліч різних голограм.
Сильне враження справляє дворакурсна голограма «Оборотень», на якій обличчя жінки під іншим кутом представляється монстром, або «Подруги» - дві дівчинки, які незрозуміло яким чином втиснулися під скло - то одна здасться з телефоном у руці, то інша, в окулярах, з кісками. Серед експонатів – голограми російських, англійських та американських авторів. Власне, різні школи голографічного мистецтва можна виділити візуально – вони відрізняються кольором та вибором сюжетів.
Голограма як технологія, що переходить у мистецтво, представляє поки що досить рідкісне явище. Першим художником, який використовував властивості голограм, був Сальвадор Далі. В1972 він створює три композиції, які були показані в галереї Недлер (Нью-Йорк). З середини 70-х ведуться розробки систем голографічного кінематографа. Адже все починалося в 40-х роках, як низка експериментів зі збільшення роздільної здатності електронного мікроскопа, за що основоположник голографії Д. Габор був удостоєний Нобелівської премії.
На початку 90-х з приходом на телеекран американських мультфільмів, створених на основі коміксів, можна чітко виділити один мультсеріал під назвою «Голограми». Колишніх піонерів захоплювало навіть одне це слово. Але «крутили» мультик пізно вночі, і хлопці, мабуть, так до кінця і не впізнали нічого про голограму. Тому тепер і не водять своїх дітей у музеї просвітлюватись, а лише на дискотеки відпускають.
Цілком можливо, що незабаром стане модним замовити свій портрет не мальовничий, а голографічний. Ціна цього задоволення – 200-300 доларів. Замовний портрет у маститого художника дешевший і не буває, а тут – науково-образотворче диво можна повісити у вітальні та показувати друзям та знайомим. Але на відміну від живопису, здатного прикрасити обличчя і тіло натури, голограма не приховує нічого. Це ж найбільш точна копія, так що доведеться дивитися на себе в натуральному вигляді і без будь-якої редагування у Photoshop'e.
ЖАННА ВОЗБРАННА
Газета "Погляд".- 2006.- 9 листопада
