Особливості художнього життя півдня України
22.01.2000
Особливістю масової міської архітектури степової та причорноморської частини України були прості та об'ємні споруди із дуже елементарною зовнішньою пластикою. Катеринослав, Херсон, Єлизаветград, Одеса, Сімферополь, Севастополь, Умань, Ізмаїл та багато інших міст Півдня росли бурхливо та безупинно. Потрібно було швидко збудувати фабрики та мануфактури, надати житло сотням тисяч ремісників і робітників, розташувати гарнізони армії, яка охороняла країну від все ще агресивної Османської імперії. Для зубожілих селян український Південь став місцем паломництва у пошуках заробітку.
У цій ситуації житлове будівництво у містах, що виникали на рівнинній місцевості, провадилося під урядовим наглядом. Міста забудовувалися переважно спорудами "казармовий архітектури", породженої поспішним заселенням південних українських земель та розвитком промисловості та торгівлі. До забудовників ставилися певні вимоги, насамперед використовувати типові проєкти буквально у всьому, включаючи огорожу, браму, підсобні приміщення, об'єкти малої архітектури. У 1809-1813 роках були видані гравіровані альбоми збірок рекомендованих типових проєктів фасадів "обивательських" споруд, брам та огорож, опрацьовані архітекторами В. Стасовим, Л. Рускою, В. Гесте та розіслані в губернські креслярні для керівництва.
Неможливість виявити свій підхід в архітектурній творчості мала згубні наслідки для мистецтва класицизму в цілому. Криза цього стилістичного напрямку найраніше дала про себе знати не в старих, а в нових містах Півдня. Суворий регламент щодо забудови населених пунктів та навмисне насадження "типового" підточували ідею творчого початку, без якого архітектура втрачала свою поетичну метафору "скам'янілої музики". Вся розмаїтість засобів пластичного трактування фасадів звелася до рустованих стін цокольних поверхів, а іноді й усіх фасадів. Спрощувалися і схематизувалися профілі карнизів, а біля дверних і віконних прорізів лиштви і будь-які прикраси опускалися зовсім.
Ще негативніші результати мали бюрократичний підхід до планування міст південної частини України. 1765 року закладено Єлисаветград, 1778 – Херсон, 1779 – Маріуполь, 1783 – Олександрівськ, 1776 – Катеринослав, 1787 – Миколаїв, 1794 – Одесу. Хоча в їхньому плануванні брали участь архітектори високого професійного рівня, як, наприклад, Іван Старов (1744-1808), , новобудов Кременчука, не говорячи вже про менш істотні помилки.
Але, незважаючи на всі бюрократичні намагання вкласти архітектурний творчий процес у прокрустове ложе мертвої схеми, міста Півдня України прикрасились у першій половині ХІХ ст. окремими пам'ятниками архітектури, які нейтралізували занепадницькі тенденції пізнього класицизму. Усі найцікавіші знахідки виявилися там, де враховувався ландшафт, де акцентувалися не самі по собі подробиці фасадного декору, а бралися до уваги цілість пропорцій, об'ємів, ліній у їхній сукупності з природним оточенням. Інакше кажучи, лише структура ансамблю зарекомендувала собі надійним критерієм цінності в архітектурній творчості.
Класицистичний вигляд набув і Херсон, звернутий до Дніпра, забудований одно-двоповерховими житловими, військовими та громадськими спорудами, між якими утворено просторі майдани та парки.
Спорудженню Херсона приділялося велике значення, тому до цієї роботи були залучені відомі архітектори та інженери. За кілька років було розроблено регулярний план міста.
Центром була Фортеця. На схід від неї розташувався військовий форштадт, на захід - "Купецьке місто" або "Грецьке передмістя". На північ - "обивательські будівлі", ще північніше - провіантські мельниці, а біля північно-західної частини - місто за балкою або Забалкою. Вулиці вдоль Дніпра та розташовані перпендикулярно йому утворювали прямі квартали. По лінії берега вулиці прокладені террасами, так були враховані природні умови місцевості. Архітектурно-планувальна композиція Херсона, з незначними змінами, залишилася і до нашого часу.
Фортеця, площею близько 11 га, була розташована поруч із руїнами раніше збудованого укріплення "Олександр Шанц". Це був комплекс військово-фортифікаційних, громадських та культових споруд. До оборонної системи входили високі насипні вали, бастіони, равеліни, хрещаті підземні мінні галереї, рів, колодязь, Московські та Очаківські ворота з підйомними мостами.
До нашого часу збереглися Московські та Очаківські врата, які представляють типовий зразок оборонної архітектури класицизму. Ці споруди з місцевого сірувато-коричневого каміння нагадують античні тріумфальні арки. Вони прямокутні у плані зі скрізними склепінчастими проїздами, їх стіни прикрашені пілястрами, антаблементом з метопами та тригліфами, архівольтом із замковим каменем.
На території Фортеці були споруджені Арсенал, палац князя Потьомкіна, Катерининський собор та дзвіниця, монетний двір, казарми, адміністративні та житлові споруди. З тих годин залишилися лише Арсенал, Катерининський собор та дзвіниця. У подальших публікаціях ми звернемося до інших культурних надбань та розкриємо особливості художнього життя Півдня України.
М. Левченко, декан факультету
культури та мистецтва, завідувач кафедри
української культури та театрального мистецтва,
кандидат педагогічних наук, доцент
«Вік. Час, події, люди» №3 (9) 22 01 2000
