Особливості художнього життя півдня України
22.01.2000
Особливістю масової міської архітектури степової та причорноморської частини України були прості і об'ємні споруди із вкрай елементарною зовнішньою пластикою. Катеринослав, Херсон, Єлизаветград, Одеса, Сімферополь, Севастополь, Умань, Ізмаїл та багато інших міст Півдня росли бурхливо і невпинно. Потрібно було швидко збудувати фабрики й мануфактури, надати житло сотням тисяч ремісників і робітників, розташувати гарнізони армії, яка охороняла країну від слабіючої, але все ще агресивної Османської імперії. Для зубожілих селян український Південь став місцем паломництва в пошуках заробітку.
У цій ситуації житлове будівництво в містах, що виникали на рівнинній місцевості, провадилося під урядовим наглядом. Міста забудовувалися переважно спорудами "казарменої архітектури", породженої поспішним заселенням південних українських земель та розвитком промисловості й торгівлі. До забудовників ставилися певні вимоги, насамперед використовувати типові проекти буквально в усьому, включаючи огорожу, браму, підсобні приміщення, об'єкти малої архітектури. У 1809-1813 роках були видані гравіровані альбоми збірок рекомендованих типових проектів фасадів "обивательських" споруд, брам і огорож, опрацьовані архітекторами В. Стасовим, Л. Руска, В. Гесте і розіслані в губернські креслярні для керівництва.
Неможливість виявити власний підхід в архітектурній творчості мала згубні наслідки для мистецтва класицизму в цілому. Криза цього стилістичного напрямку найраніше дала про себе знати не в старих, а в нових містах Півдня. Суворий регламент щодо забудови населених пунктів і навмисне насадження "типового" підточували ідею творчого начала, без якого архітектура втрачала свою поетичну метафору "скам'янілої музики". Уся розмаїтість засобів пластичного трактування фасадів звелася до рустованих стін цокольних поверхів, а іноді й усіх фасадів. Спрощувалися і схематизувалися профілі карнизів, а біля дверних і віконних отворів наличники і будь-які прикраси опускалися зовсім.
Ще негативніші наслідки мав бюрократичний підхід до планування міст південної частини України. 1765 року закладено Єлисаветград, 1778 - Херсон, 1779 - Маріуполь, 1783 - Олександрівськ, 1776 — Катеринослав, 1787 — Миколаїв, 1794 — Одесу. Хоча в їхньому плануванні брали участь архітектори високого професійного рівня, як, наприклад, Іван Старов (1744-1808), волюнтаристичне нав'язування й накладання урядовцями його проектів на будь-яку місцевість — без попередніх досліджень, без урахування конкретних умов рельєфу, рослинності і клімату, — призвели до таких разючих прорахунків, як невірний вибір місць для розташування Катеринослава, Херсона, новобудов Кременчука, не кажучи вже про менш істотні помилки.
Але, незважаючи на всі бюрократичні намагання вкласти архітектурний творчий процес в прокрустове ложе мертвої схеми, міста Півдня України прикрасилися в першій половині XIX ст. окремими пам'ятниками зодчества, які нейтралізували занепадницькі тенденції пізнього класицизму. Усі найцікавіші знахідки виявилися там, де враховувався ландшафт, де акцентувалися не самі по собі подробиці фасадного декору, а бралися до уваги цілість пропорцій, об'ємів, ліній в їхній сукупності з природним оточенням. Інакше кажучи, тільки структура ансамблю зарекомендувала себе надійним критерієм цінності в архітектурній творчості.
Класицистичного вигляду набув і Херсон, звернутий до Дніпра, забудований одно-двоповерховими житловими, військовими й громадськими спорудами, між якими утворено просторі майдани та парки.
Спорудженню Херсона приділялося велике значення, тому до цієї роботи були залучені відомі архітектори та інженери. За декілька років був розроблений регулярний план міста.
Центром була Фортеця. На схід від неї розташувався військовий форштадт, на захід — "Купецьке місто" або "Грецьке передмістя". На північ — "обивательські будівлі", ще північніше — провіантські млини, а у північно-західній частині — місто за балкою або Забалка. Вулиці вздовж Дніпра та розташовані перпендикулярно йому утворювали прямі квартали. По лінії берега вулиці прокладені терасами, так були враховані природні умови місцевості. Архітектурно-планувальна композиція Херсона, з незначними змінами, залишилась і до нашого часу.
Фортеця, площею близько 11 га, була розташована поруч з руїнами раніше спорудженого укріплення "Олександр Шанц". Це був комплекс військово-фортифікаційних, громадських та культових споруд. До оборонної системи входили високі насипні вали, бастіони, равеліни, хрещаті підземні мінні галереї, рів, колодязь, Московська та Очаківська брами з підйомними мостами.
До нашого часу збереглися Московська та Очаківська брами, які представляють типовий зразок оборонної архітектури класицизму. Ці споруди з місцевого сірувато-коричневого каменю нагадують античні тріумфальні арки. Вони прямокутні у плані з наскрізними склепінчастими проїздами, їхні стіни прикрашені пілястрами, антаблементом з метопами та тригліфами, архівольтом із замковим каменем.
На території Фортеці були споруджені Арсенал, палац князя Потьомкіна, Катерининський собор та дзвіниця, монетний двір, казарми, адміністративні та житлові споруди. З тих часів залишилися лише Арсенал, Катерининський собор та дзвіниця. У подальших публікаціях ми звернемося до інших культурних надбань і розкриємо особливості художнього життя Півдня України.
М. Левченко, декан факультету
культури і мистецтва, завідувач кафедри
української культури і театрального мистецтва,
кандидат педагогічних наук, доцент
«Вік. Час, події, люди» №3 (9) 22 01 2000
