Під куполом - небеса
Одним із наймолодших в Україні розписувачів храмів стала наша землячка Лариса Паук
Після майже тропічного степу з його на диво усміхненими соняшниками і синюватими маревами, потрісканою землею і скіфськими ще запахами різнотрав'я поринаєш в інший світ - незбагненний, закличний, вічний. І огортають тебе у врівноважений супокій, і окрилюють твою душу струми - почуття, словами яких не передати...
Храм Казанської ікони Божої Матері Херсонської єпархії Української Православної Церкви - одне з небагатьох старовинних святилищ, яке більшовицька влада не похопилася зруйнувати вщент. Власне, причина збереження цих стін, цих зводів, цього витвору рук невідомих майстрів прозаїчніша: влада спочатку влаштувала у храмі конюшні, а коли коней не стало, перетворила його на склад, на клуб...
Та люди вірили, що колись смутні часи присилуваного безбожництва пройдуть і храм Казанської ікони Божої Матері знову прийме у своє лоно. І діждалися-таки! Храм, знову переданий парафіянам, викликав у них не стільки сум, як розгубленість: «Країна у занепаді, люди стали біднішими, тож чи під силу відродити сущому поколінню цю Божу обитель?..».
Назустріч людям, що було зневірилися, прийшов голова ТДВ «Іскра», заслужений працівник сільського господарства України, нагороджений у числі інших двома красномовними медалями «Народна шана - за благодійницьку діяльність» Віктор Нагребецький.
- Жити без віри на землі, особливо у нинішні тяжкі часи, не можна. Не поділитися заробленими чесною працею коштами з церквою - гріх великий, - наголошує Віктор Григорович і прочиняє двері храму, про відродження якого, про його акустику і оздоблення оповідає з особливим захопленням: «Велич і краса!».
Позолочені куполи храму видно здалеку, і, здається, якби не ці сяючі золотом бані, то й родила б тарасівська земля (зона ризикованого землеробства!) скупіше... Завше заклопотаний справами виробничими Віктор Нагребецький не забував і про храм, допомагаючи то коштами, то будматеріалами, то технікою. А коли прийшла пора розписувати церкву, почав дошукувати живописця. Та щоб не холодним ремісником був...
І знайшов! Не деінде, а на... малій батьківщині - у Каланчацькому районі. І не маляра-тиражувальника, а випускницю Львівської національної академії мистецтв Ларису Паук.
Особливості розпису храмів Лариса осягала на кафедрі сакрального мистецтва. Проте не гадала, що доведеться їй, вчорашній випускниці вузу, виконувати таке відповідальне і непросте замовлення. Розписувати височенні церковні стіни - це не ікони у майстерні малювати.
- Храм, який я розписую у Тарасівці, - перший у моєму житті, - говорить, втомлено відклавши на кілька хвилин пензлі, Лариса Паук. - Робота ця, за яку я бралася з побоюванням, найскладніша з тих, які коли-небудь довелося виконувати. Тому й тривала - третій рік розписую стіни... Я вдячна викладачеві з композиції нашої львівської академії Василю Бондарчуку, котрий першим долучив мене до цього складного виду мистецтва.
- Мені здалося, Ларисо, що стиль вашого розпису не зовсім традиційний, сказати б канонічний. Чи, може, помиляюся?
- У сакрального розпису є два основних стилі - візантійський і модерн. У нас же тут я використовую український сучасний стиль арт деко. Йому притаманні яскраві насичені кольори. Ікони, як бачите, високі за розміром, що підкреслює велич святих, зображених на них. До них повинні тягнутися душі людей.
- Такого масштабу розпис на Херсонщині, мабуть, перший...
- Напевне. Надихнув мене на розпис у тарасівському храмі Казанської ікони Божої Матері Софійський собор у Стамбулі, де мені пощастило побувати. Тут ікони у три з половиною людські зрости. І там десь так само.
- Заходиш у храм - і наче потрапляєш в інший світ...
- Так воно і має бути! Коли людина заходить і їй стає легше на душі - це саме те, чого прагне кожен художник, котрий розписує храми. Моя мама, коли побачила ангелів, котрих я намалювала, сказала: до них хочеться доторкнутися руками, на що батько жартома зауважив: «Почекай, Туди ще рано...». Загалом же, коли у людини, що заходить у храм і бачить ікони, відбувається діалог зі Всевишнім, то це одне означає: художник досяг своєї мети.
- Розпис храму... Чого тут більше - мирського ремесла чи одухотвореного мистецтва?
- Розпис, у будь-якому випадку, є творчість і ремесло водночас. Тут 99 відсотків працелюбства і один відсоток - таланту. Загалом же все треба робити з любов'ю, особливо те, що стосується сфери духовної.
...Поза всякого сумніву храм Казанської ікони Божої Матері у Тарасівці Цюрупинського району стане одним із найвеличніших і не лише у Північному Причорномор'ї. В цьому, безумовно, незаперечна заслуга і молодої художниці Лариси Паук, яка трепетно розписує стіни храму, повернутого людям із більшовицької неволі.
Василь Піддубняк
«Новий день».- №2 (5205).- 07.01.2016.- стр.16
