on-line с 20.02.06

Арт-блог

02.12.2021, 10:49

І перший сніг, і плавний супокій. Цвіте різдвяник — в домі тихе свято. Так мало нам потрібно й так багато – всього в нас є на вуличці вузькій.

Случайное фото

Голосование

Что для вас служит основным источником информации по истории?

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календарь событий

  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  

Новости региона

03.12.2021, 10:59

У «Гончарівській вітальні» відбулося відкриття художньої виставки

03.12.2021, 10:52

Херсонців запрошують до участі у конкурсі «Час творити дива»

03.12.2021, 10:44

Херсонські шеф-кухарі потрапили до рейтингу кращих кулінарів України

 Полювання на свободу

«Ми поволі прокидаємося від глибокого сну і наближаємося до професійного арт-ринку. Те, що зараз відбувається в Українському домі на «Арт-Києві», для мене райський сад. Тут художники полюють за частинкою вільного духу. Мистецтво - єдина ніша, де можна говорити правду, - характеризує настрій виставки-ярмарок «Арт-Київ» художник Арсен Савадов.

- Сучасне мистецтво не має чіпляти глядача. Краще Малевича квадрат не намалюєш. Вже всі кадри пройшли, всі ерогенні зони стерлися, всі маніяки і фріки в мистецтві смішні. Хочеться свободи. А вона є тільки у мистецтві». І справді, на «Арт-Києві» зі свободою все гаразд. Хто як вміє, так і творить. На чотири поверхи «Українського дому» одні художники вловили свободу в епатажі, інші - в класиці чистого авангарду. Хтось побачив вільний дух у комерції, а дехто, знехтувавши свій професіоналізм, поринув геніталіями в порожнє, беззмістовне аматорство.

Король і серед колекціонерів король

Як уже писала «УМ», перший поверх Українського дому віддали приватним колекціонерам, решту - галеристам. За словами короля швейцарського соntеmрогагу Роже Пфюнда, це дуже цікавий підхід. «Ви показали, яку силу в мистецтві можуть мати колекціонери, якщо виставляються разом», - зазначив швейцарський художник, який уперше приїхав в Україну. На «Арт-Києві» пан Роже представив живописні роботи у Великій виставковій залі. У світі Пфюнд відомий більше як дизайнер грошових купюр. Свого часу художник розробив дизайн грошових банкнот Франції, Швейцарії, Китаю. У його залі можна побачити каталог, у якому представлено широкий спектр робіт Пфюнда з 1966 по 2008 рік. «Я бачив гривні. Не знаю, хто ці люди, які на них зображені, що це за будівлі, та, як на мене, дизайн застаруватий. Якби я мав змогу, зробив би більш сучасно», - додав Пфюнд.

Живописні роботи Пфюнда для багатьох українців є відкриттям. Спостерігаючи за періодами його творчості, помічаєш, як він намагається не зупинятися, весь час вчиться, шукає нові мистецькі прийоми. Здавалося б, він працює в одному й тому ж напрямі, малює видатні постаті культури й мистецтва XIX і XX століть. На портретах впізнаємо Каллас, Ніжинського, Полу Негрі, Анну Павлову, Артюра Рембо, Германа Гессе, Марселя Пруста, Райнера-Марію Рільке. І жоден із портретів за технікою не повторюється. Пфюнд відкрив секрет своєї майстерності: «Генеруй ідеї! Не терплю робити те, що я вже робив. Намагаюся бути щомиті новонародженим. Це дає відчуття вічної свіжості». На жаль, в українських художників, на відміну від швейцарського, боязкість перед експериментуванням. Здалеку можна впізнати мавпи Іллі Чічкана, істеричних жінок Влади Ралко, пальми Олега Тістола, живопис, що світиться, Тіберія Сільваші, андеґраунд Арсена Савадова.

Перші відвідувачі дивилися не так на цінність робіт, як з чиєї колекції картини. Як зізналася «УМ» одна красуня, вона й так нічого не може побачити в сучасному живописі, а от хто з власників годиться на роль жениха, розгледить з першого погляду. Тож не дивно, що її очі просто прикипіли до робіт ужгородського художника Роберта Саллера. Вона довго, кривляючись, вдивлялася в «Мімікрію» митця, а потім побачивши, що картина належить Олесю Довгому з Київради, грайливо заусміхалася і пішла в натовп шукати чиновника, щоб хоч на виставці мати привід до нього позалицятися.

Чоловіки ж не могли відірватися від фотографій Арсена Савадова. Упродовж року він знімав шахтарів. Найцікавішою стала серія, в якій вимащені сажею чоловіки тримають на руках білосніжну дівчину в білому вечірньому платті. «Ця фотосесія ледь не коштувала мені життя. У день зйомок, коли ми спустилися під землю, в шахті сталася аварія. Хлопці сприйняли технічні неполадки, ніби так годиться. Я теж, у свою чергу, зробив вигляд, що все гаразд. Без посивіння волосся не робився жоден кадрик. Коли піднялися нагору, шахтарі сприйняли мене за свого, поїли чаєм і не відмовляли мені в жодній постановці. Я їх зачарував. Те, що ви тут бачите, - це відзнятий на плівку перформанс. Для мене особисто - це ознака мужності, свято душі», - згадує Савадов.

«Флешка» в трусах і «чорний куб» Шнайдєра

До живописної української школи ні в кого не може бути претензій. Що вміють малювати - то вміють. Про це свідчать 14 галерей, які представляють художників на трьох поверхах «Арт-Києва». Але ідей нашим хлопцям і дівчатам явно бракує. Блондинка в мистецтві Оксана Левченя-Констатиновська представила проект «Соцкаліталізм». На картинах - корови, доярки, в яких упізнається художниця Мата Шубіна, сіно, ферма. Цікавлюся, звідки в такої гламурної пані прояв «совка» на картинах. «Ми всі в цьому виросли, - каже розфарбована краля Левченя-Констатиновська, яка очевидно ферму бачила тільки в американських фільмах. - А те, що вони нетипові для нашого села, це вплив Заходу».

Сергій Хохол, підхопив ідею постмодернізму в епатажі і вирішив показати всім, що таке справжнє сопіетрогагу. Його серія робіт «Гівно в золотих рамках» навпроти філігранно написаних картин Віктора Сидоренка, Миколи Журавля, Миколи Маценка, Ігоря Гусєва, смішна до спазм на обличчі.

Проте ціни виправдовують різні підходи. Якщо новачки продають свої роботи за тисячу доларів, то класиків оцінюють у декілька десятків. Куратор Олеся Авраменко за картину Гнилицього на емалевій пластині запросила 50 тис. доларів «Це найдорожча робота з минулорічного пленеру в Гурзуфі «Вулиця. Трансформація часу». Художник зараз дуже хворіє. Йому потрібні гроші на лікування », - виправдала позахмарну ціну Авраменко.

Куратор PinchukArt Centre Олександр Соловйов теж не залишивсь осторонь «Арт-Києва» Представив власний проект «Флешка». На десятьох екранах навколо круга в Українському домі безперервно показують відеоролики Миколи Рідного, Володимира Кузнецова, Станіслава Волязловського, Ігоря Гусєва, групи «Р.Е.П.», Іллі Чічкана, Лади Наконечної, Олександра Верещака. Це неякісно зняте, мобільне, коротке, миттєве без змісту відео мистецтво. «Епоха відео-арту пройшла ще в 90-х. Якісна картинка залишилася в минулому. Зараз кожен сам собі режисер. Художники розважаються камерами та мобільними телефонами. Я зібрав відео рівня youtube «однокласників.ru». Для художників це побічне мистецтво, яке нагадує відеофільми», - пояснює Соловйов. Переглянувши хоча б відео Іллі Чічкана, погоджуєшся з режисером Пітером Грінуєм: кіно, а може, і все мистецтво — мертве. Чічкан засунув м'яча в труси, поставив камеру на штатив і давай перед об'єктивом викручувати геніталіями. І сміх, і гріх із такого відео-арту першого фріка в українському сучасному мистецтві. Інші художники теж не далеко втекли.

На жаль, до кінця незрозумілим залишився скандально відомий німецький художник-концептуаліст Грегор Шнайдер. У Києві його чекали в гості, та художник захворів і не зміг пояснити українцям свою ідею «чорного куба» за Казимиром Малевичем. Артефакт на «Арт-Київ» не привезли. Організатори випросили 25 фотографій, на яких художник відзняв «чорний куб» і лабіринти коридорів закритої німецької фабрики. Шнайдер за свій «чорний куб» отримав «Золотого лева» на Венеційському бієнале.

Ольга Жук
«Україна молода».- №203(3724).- 31.10.2009.- стр А1(7)-А2(8)

 

 

 

 

Напишите свой комментарий

Введите число, которое Вы видите справа
Если Вам не видно изображения с числом - измените настройки браузера так, чтобы отображались картинки и перезагрузите страницу.