Храм – десь поруч
12.07.2007
Нещодавно у Херсоні виступив представник польського "Театру NN" із Любліна Вітольд Домбровський.
Він представив моновиставу "Тайбеле та її демон" за мотивами п'єси нобелівського лауреата Ісаака Зінгера. Вистава була польською, в ній звучали пісні на ідиш, а що побачили глядачі, їм пояснювали в паузах. Вистава відбулася у рамках проекту "Шлях через культури", придуманого Херсонським міським центром молодіжних ініціатив "Тотем". Проект реалізовуватиме етнокультурні маршрути Херсоном та півднем України.
Після вистави пан Домбровський відповів на деякі запитання.
- Розкажіть про ваш центр "Брама Бродська-театр NN".
- У 90-му році ми розпочинали як театр. Через кілька років стали культурним центром, тому що знайшли магічне місце в Любліні – це міська брама, яку перед війною називали також Єврейською брамою. Вони вели до єврейського поселення, якого в Любліні тепер немає, як немає і людей, які становили 30% населення. Німці знищили не лише 40 тисяч людей, а й місто – вулиці, будинки, магазини, синагоги. Тепер це – пустир. І ми намагаємось зберегти пам'ять про те, що було. Ми з нашим театром виходимо на вулиці, показуємо пов'язані з єврейським життям уявлення. Євреїв у Любліні більше немає, і ми – поляки – повинні пам'ятати про це.
Я думаю, те, що молодь не знайома з історією – проблема не лише у нас, а й у Херсоні, в Україні. Ми видаємо книги, підручники. Ця історія євреїв дуже цікава, через 60 років після війни може бути цікавіша, ніж польська.
– У Херсоні вам акомпанував скрипаль. А як цей спектакль відбувається у Польщі?
Я уявляю цю п'єсу з другом, який грає на кларнеті. Але він не зміг приїхати. І за два дні - за дві репетиції - вдалося "зігратися" з херсонським скрипалем Родіоном Красновидом. Дуже талановитий. Скрипка чудово замінила кларнет. Але тепер це зовсім інша вистава.
- Хто ви за освітою?
- Я музикант. Але працював лише два роки. Ось уже 17 років я актор нашого центру. І трохи історик. Реальність у Польщі – це мультикультура. Це було найцікавіше перед війною, це залишилося зараз. І ми можемо воскресити світ через мистецтво.
На закінчення Вітольд згадав свою виставу про мандрівки і життєві пошуки людини, яка зрозуміла: куди ти не підеш, все одно опинишся в місці, де є храм. Такий наш світ – кожному дано шлях до духовного вдосконалення.
Антон Бичков
Вгору.-2007.-12.-07
