Привиди у старому замку
14.11.2002
Херсон, з його двохсотрічною історією, навряд чи може називатися стародавнім містом, з яким були б пов'язані легенди та перекази. Але є у нас свій замок – будівля художнього музею, колишня Дума (збудована у 1907 році, архітектор О. Мінкус). А в кожному замку, що поважає себе, має бути хоч парочка привидів. І про них обов'язково повинні розповідати нехай небагато легенд, що неодмінно холодять кров.
Містичним жахом віє від розповідей співробітників музею про те, що коїться у старому замку ночами, коли у тиші потріскують стіни, обвалюються перекриття, розходяться під ногами міжповерхові перегородки. До деяких експозицій допитливих відвідувачів близько не підпускають навіть вдень, оскільки вони чудово можуть опинитися поверхом нижче разом із залишками підлоги. Нечисть гуляє на повну силу і в все втручається. Для боротьби з нею 2001 року обладміністрацією було виділено 100 тисяч гривень (з необхідних 300 тисяч). Гроші відразу розчинилися в повітрі, не залишивши після себе навіть традиційного запаху сірки. Порівняно з потребами музею: на ремонт дерев'яних перекриттів, що згнили; зміцнення вежі, що розгойдується, як відьма на шабаші; ремонт покрівлі, через яку могли проникнути всі вовкулаки Лисої гори; очищення фасаду, що нагадує напівобдерту тушу, від жалобної «шуби»; зміцнення балконів, які зараз є заповітним куточком для потенційних самогубців, і тисячі інших «дрібниць» - ці гроші все одно, що чайна ложка «святої води». Побризкати можна, але чи буде дієво?
Чого тільки вартує одна вежа будівлі музею,
- Ох, багато чого варте! – зітхає його директор Аліна Василівна Доценко. - Власне одна вежа, як ненаситний дракон, сама і з'їла всі згадані сто тисяч. Відверто кажучи, музею, як установі, башта не потрібна – експозиції там не розмістити, відвідувачів не запустити, навіть під склад її використовувати безглуздо. Але вежа – невід'ємна частина архітектурної пам'ятки. Вона надає їй своєрідності та приносить головний біль працівникам. Досягши критичної точки руйнування, вежа цілком могла впасти на тротуари і проїжджу частину вузенької вулиці Комунарів. Наслідки падіння навіть уявити страшно. З вежею впоралися, зміцнили, замінили перегородки, що згнили... Ось зовні поки не відглянцювали, але для такої роботи і сміливців знайти важкувато (висота близько 30 метрів).
Але найпохмуріша і загадкова легенда про стару Думу пов'язана з її демонічними сусідами - гаражами облсовпрофу. Досить сказати, що цих споруд у природі взагалі немає. Виснажливі пошуки навчених архіваріусів так і не дали результатів. Не вдалося знайти, хто, коли і якою ухвалою дав дозвіл на будівництво гаражів у зоні історико-культурного комплексу.
А це було і є найсуворіше заборонено всіма законами. Справа в тому, що гаражі розташовані на метр вище, ніж фундамент будівлі. І, відповідно, вода після миття машин, як і зливи, розбавлені мазутом, стікають на територію музею, підмиваючи фундамент і руйнуючи перекриття напівпідвальних приміщень.
Авангардом нечисті в музей повзуть грибки (грибкові захворювання предметів зберігання), явні родичі тих, з яких готує відвари Баба-Яга.
Атмосфера таємниці, що нависла над колишнім будинком Думи, явно відчувається і в історії з «цементним начерком» (у просторіччі «шубою»), яким був прихований музей у повоєнний час знову-таки за невідомо чиїм рішенням. Таємниця ця велика є, і біди від неї незліченні. Не говоритимемо про те, що біла казка старого замку перетворилася на похмуру готичну чудовисько. Зрештою – це справа смаку. Але ось вапняк, з якого складено будинок, під цією шубою перестав дихати і, не в змозі скинути з себе отруєний панцир, перетворився на губку, що вбирає вже згадані зілля. Що за цим може бути, представляти якось і не хочеться. Ремонт, що почався, спрямований на видалення «чарівного» одягу, зупинився через брак грошей. Але в цьому, щоправда, нині немає нічого містичного.
Потрібно, втім, поспівчувати і самим гаражам. Як і належить в окультних науках, назва явища зовсім не відповідає справжньому змісту. Те, що офіційно називається гаражами облсовпрофу, насправді є притулком парфумів. Реально там є одна (!) цілком земна машина, що належить офіційним господарям. Інші ж приміщення перебувають у владі могутнього демона на ім'я Оренда. І яких тільки виразів він не приймає: від боксів для пекельних колісниць до швейної майстерні. Вже не знаю, що там шиють - килими-літаки або шапки-невидимки - але те, що діяльність цих зачарованих будов прихована непроникним покривом, безперечно.
Все перераховане - лише частина моторошних таємниць, пов'язаних зі старим будинком Думи. Як зачарована царівна, кидається замком директор музею Аліна Доценко, борючись з «драконами» та «чудовиськами». І є за що: у сховищах зачарованої будівлі справді зберігаються незліченні скарби.
Тільки нещодавно у храмі історії нарешті встановили пристойну протипожежну апаратуру. Її не було з дня заснування музею, що теж відноситься до розряду небачених у світі феноменів. Адже музей відкрили до двохсот років міста. А що буває в тих випадках, коли здачу підганяють до дати, ми знаємо зі своєї зовсім не казкової історії навіть дуже добре.
Ось тут ми й наближаємося до більш радісної тематики. Дата змінює дату, наступного року Херсонському обласному художньому музею ім. О. О. Шовкуненка виповнюється чверть століття. Як би не вирували чаклунські сили, подія ця радісна. Може, знайдеться добрий молодець, який звільнить старий замок від давніх і так набридлих заклять. Так хочеться вірити, що у казках справді завжди перемагає добро. Якщо йому допомагати, звісно.
Сергій ТАНІЧ
"Гривня" 14.11.2002 р.
