Хроніка шукань скарбів на Херсонщині
05.08.2004
Більше ста років тому, 10 грудня 1902 року, редактор херсонської газети «ЮГъ» та засновник музею старожитностей Віктор Гошкевич писав: «Пошук шукачів – заняття дуже поширене в Херсонській губернії, ним захоплюються всі: і темна маса, і ті люди, які не чужі освіті »
«У скрині було три відділення. У першому блищали червонуватим відблиском золоті червінці. У другому – укладені гаразд зливки, не оброблені, які мали лише вагою і цінністю золота. Нарешті, у третьому відділенні, наповненому до половини, була купа алмазів, перлів, рубінів». Олександр Дюма, "Граф Монте-Крісто".
Наприкінці лютого 1893 року на березі Дніпровського лиману селянин села Рибальче (сьогодні – Голопристанський район) Олексій Рихфа знайшов аптечну пляшку, щільно закупорену пробкою. У ній виявилася записка такого змісту: «Я, рабе Божий Михайле, перш ніж відійти в царство вічності, бажаю весь мій стан передати тобі, що знайшов. Піди до Херсона; на розі Воронцовської та Ерделевської (сьогодні – вулиці Комунарів та Комсомольська. – Прим. авт.) вулиць, проти будинку Левіна стоїть ліхтар. З правого боку ліхтаря (якщо йти з берега) закопано мною 8000 рублів сріблом. Візьми та володій ними, і помолися за душу раба Божого Михайла». Законослухняний селянин заявив про свою знахідку херсонському губернатору. Той повірив і навіть наказав переставити ліхтар на протилежний кут вулиці. Але скарб так і не було знайдено. «Заповіт» виявився жартом.
Часто приводом до пошуку скарбу були місцеві легенди. Поблизу села Фаліївка (сьогодні – село Садове, Білозерський район) над Інгульцем є дві печери. Народна фантазія «зарила» в одну з них колосальний скарб, нібито залишений запорожцями: «40 мір (одна міра дорівнює 26,24 літра. – Прим. авт.) однієї перли, а золота та срібла незліченна сила». Розкопки, зроблені шукачами скарбів у вересні 1895 року, успіхом не увінчалися.
«Схованки злата та срібла», зроблені запорізькими козаками – це одна з основних версій існування скарбів у наших місцях. На Потьомкінському острові є закрите з усіх боків чагарником козацьке городище (за словами Віктора Гошкевича, воно існувало ще на початку ХХ століття). У ньому збереглися залишки кам'яних та цегляних споруд. На цьому місці були виявлені товсті черепки від глечиків із червоної глини, людські кістки. За переказами, тут мешкала зграя запорожців, яка грабувала турецькі судна, що проходили. Однієї з великодніх ночей п'яні запорожці всі перерізали турками, яких провів зрадник. За легендою тих років, що ходила в Херсоні, в городищі запорожці закопали награбовані коштовності. Неодноразово люди робили розкопки, але безрезультатно. Херсонець Євсей Мойсейович Бондаренко, якому 1902 року виповнилося 110 років, стверджував, що у Старих різанинах (шестикутний торговельний двір, що знаходився в районі перетину вулиць Радянської та Робочої), у відомому йому місці зарита запорожцями «незліченна сила грошей». За його словами, ціле барило хтось там уже вирив.
Часто жартівники над шукачами скарбів «працювали» під скарби запорожців. Якось це зробили іноземці. Діло було так. У колонії Старошведська (сьогодні – село Зміївка, Бериславський район) на березі Дніпра у 1898 році поселенці Фрідріх Шпехт та Лоуренц Таубергер виявили вхід до печери. Пройшовши в ній 29 сажень (62 метри), вони зупинилися перед тупиковою стіною, на якій було написано: «Тут неодмінно закопано 4 мільйони турецьких лір. Копати вбік на цьому місці. Писав запорожець-козак». Це відкриття сполохало всю колонію. Простодушні поселяни вже зібралися «копати вбік», але попередньо звернулися за дозволом до губернатора. Останній дав розпорядження поліції зробити дізнання. Виявилося, що печеру в 1895 вирив поселянин Петро Альберт з іншими односельцями. Вони ж надряпали на стіні напис.
У березні 1896 року за п'ять кілометрів від Херсона шукачі скарбів розрили курган, у якому поруч із скелетом виявили золоте намисто давньогрецької роботи, три золоті персні, кільце, згорнуте з товстого золотого дроту, і підвіску у вигляді півмісяців, прикрашену. Але найціннішою знахідкою виявилася бронзова статуетка богині Кібели (фригійська богиня, яка вшановувалась у Малій Азії, Греції, у всій Римській імперії). До цього дня ця статуетка експонується в Ермітажі. Оцінити її у грошовому еквіваленті сьогодні важко, як і сто років тому.
Але такий випадок, коли скарб шукали у певному місці та знаходили шукане – чи не єдиний. А як пояснити десятки випадків, коли нічого не знаходили? Адже копали не навмання, а за описами, розповідями старих людей. Забобонні шукачі скарбів пояснювали це різними причинами: то термін скарбу не вийшов, то копано було без належних обережностей, то нечиста сила знущалася над людиною, перетворивши золото на глиняні черепки. Такі казки потрібні були передусім самим шукачам скарбів, щоб якось виправдати свої невдачі.
Але скарби були. Де їх закопували? Там, де ніхто не підозрював про їхнє існування. Причому всі вони знайшли тих, хто їх не шукав. Траплялося це переважно при земляних роботах, обробці городу, ламанні каменю. Бувало, їх вимивало водою чи вони самі вивалювалися. У Херсонській губернії було виявлено понад сорок скарбів. Їх виявили у таких населених пунктах Херсонського повіту: село Антонівка (сьогодні – Дніпровський район Херсона), 1893 рік; село Володимирівка (Скадівський район), 1895 рік; село Дудчине (Каховський район), 1895 рік; хутір Михайлівський (сьогодні не існує), 1870-ті роки; село Понятівка (Білозерський район), 1824 рік; місто Херсон, 1901 рік. Сума кожного знайденого скарбу була солідною на той час і коливалася в межах 400-1000 рублів. Але таких скарбів, як котел із золотом, барила золота, мажари (великий віз із гратчастими бічними стінками) золота, повні льохи (льох, яма) золота, ніхто й ніколи не знаходив.
Початок ХХ століття характерний для нашого краю появою справжніх скарбів. Це пояснюється тією політичною обстановкою, що склалася у Російській імперії. Події 1905-1907 років, представлені більшовиками як вираз гніву селян проти поміщиків, були по суті грабежами садиб, економій, маєтків законних власників. Збірник архівних документів «Революційна боротьба на Херсонщині у 1905–1907 рр.» рясніє повідомленнями з переліками награбованого у поміщиків. Побоювання відплати (речові докази) і небажання розлучитися з таким багатством спонукали багатьох селян сховати награбовані золото, коштовності, антикварні вироби в затишних місцях. А самі «експропріатори» пізніше згнивали на сибірських копальнях.
Жовтневий переворот 1917 року змусив кожного, мабуть, десятого херсонця створити свій скарб. Більшовики, що прийшли до влади, оголосили дорогоцінні метали і камені надбанням республіки. Кожен громадянин «вільної» держави мав право на золоті натільний хрестик та обручку, жінкам дозволялися ще й золоті сережки. Усі інші золоті вироби, фамільні коштовності, столове срібло, антикваріат та царські золоті монети мають бути здані у «фонд будівництва світлого майбутнього». А це викликало масове «поховання» коштовностей. Якими тільки способами не ховали херсонці золоті п'ятірки, червонці, імперіали й напівімперіали: «ковбаски» монет опускали в труби ліжко, вмазували золото в штукатурку стін, переплавляли дорогоцінний метал у цвяхи і на них вішали килими. І звісно, закопували в землю. Пізніше, через десятиліття, замизканий і затертий сотнею рук скарб виявляли у вигляді брухту, що підпирав двері курника, або золотої чушки вагою до 3 кілограмів, що служила гнітом для соління капусти.
Наступні вихори історії (розкулачування, репресії, війна, примусове виселення) поховали не одну сотню цих золотих «хованок». Скільки їх було знайдено під час розчищення руїн та відновлення житлового фонду Херсона, не знали навіть НКВС та КДБ. Протягом усього існування радянської влади золото ходило на чорному ринку. На початку 1960-х років за царську п'ятірку давали 100 рублів.
Будь-який скарб – це чиясь таємниця. І стає вона дійсністю майже завжди випадково. Саме так сталося 30 березня 1990 року, в районі порту у Херсоні (вулиця Петренка, 22). Цей одноповерховий будинок було знесено, залишилося лише вирівняти майданчик. Бульдозер пройшов кілька метрів, як раптом з-під його ножа бризнув фонтан золотих монет, що сяяли в променях сонця. Ошалений від побаченого робітник викликав міліцію. Працівники охорони правопорядку лише з поверхні землі зібрали піввідра золотих монет карбування 1898–1899 років. Незабаром було виявлено оцинковану скриньку, в якій зберігався скарб. А також уривки газет «Правда» від 17 квітня, «Вісті» та «Водний транспорт» від 24 квітня 1935 року, в які були запаковані монети. У цінах на золото сьогоднішнього дня скарб тягне на 200 тисяч доларів.
На початку 1970-х років на будівлі облспоживспілки (вулиця 9 січня, 30), колишньому будинку братів Камінських, змінювали покрівлю. Під кроквами даху робітники знайшли скарб асигнацій: від «катеринок» до петлюрівських грошових знаків.
Один із останніх відлунь знаходження скарбів припадає на 2002 рік. Його також не шукали. На розі вулиць 9 Січня та 21 Січня в пивному барі, який був розташований у підвалі старовинного будинку, під час будівельних робіт були виявлені золотий імперіал (15 рублів), розбиті черепки глиняної посудини та… станкова частина кулемета «Максим». Не треба бути Шерлоком Холмсом, щоб визначити: скарб складався зі глека, наповненого золотими монетами, та кулемету. Зважаючи на все, скарб знайшли давно: глечик був розбитий, одна монета закотилася випадково, а сам кулемет легше і безпечніше транспортувати без масивної опори з колесами.
Сьогодні прогнозувати наявність скарбів у Херсоні та області неможливо. Але з упевненістю можна сказати: вони є і чекають свого часу, щоб «засвітитися».
Олександр СКОРОХОД // Гривня № 32(500), 2004-08-05 (стор. 14)
http://www.grivna.ks.ua/hronika_kladoiska
