Ще одна версія «Кримських сонетів»
Попри певну слов'янську зрозумілість, навіть польську поезію, особливо лірику, українською перекладати доволі непросто. А тим паче сонети, які є однією з найскладніших канонічних форм лірики.
Першим до українського читача «Кримські сонети» з посвятою «Товаришам по кримській подорожі» повною мірою «привів» Максим Рильський (рекомендую прочитати «Вибране» польського поета Адама Міцкевича («Веселка», 1984). Раритетним стало ювілейне видання «Кримських сонетів», що з'явилося у 1983 році (видавництво «Таврія») польською, українською і російською мовами. Літературні критики зазначають, що «Кримські сонети» - виняткові за мелодійністю і глибиною думки твори, проникнуті душевним поривом автора до рідної землі - Литви. Ця винятковість для тлумача - камінь спотикання.
Схвально, що херсонська поетеса Людмила Степаненко не побоялася опинитися «в тіні» двох великих поетів - Адама Міцкевича і Максима Рильського і презентувала читачеві свою поетичну версію «Кримських сонетів», щойно виданих у Херсоні польською (оригінал) і українською (переклад) мовами. У своїй передмові лауреат перекладацької літературної премії імені М. Рильського Станіслав Шевченко зауважує: «Трапляється, що заради точнішої передачі художніх засобів, філософської глибини перекладачі дещо відступають від розміру чи деталей твору».
Як на мене, це зауваження вельми дискусійне. На цю дискусійність вказував і сам Максим Тадейович: «Сувора простота, що слова зайвого в свої рядки не прийме». Коли відверто, то Людмилі Степаненко поки що (нестача перекладацького досвіду) не вдається уникати отієї зайвини.
Справа це наживна, якщо не зупинятися на певних здобутках, опановуючи лексичне багатство передусім рідної мови, про що говорив мені мій давній приятель і один із кращих сучасних перекладачів із польської одесит Анатолій Глущак. Якщо не зупинятися, то не будуть вкрадатися русизми, неправильні наголоси, стилістичні похибки...
Що ж до передачі філософської глибини, то з цим надважливим завданням, здається, Людмила Степаненко впоралася. Це саме та глибина, якої бракує нашим модерним «сонеторобам». Сам факт появи «Кримських сонетів», проілюстрованих, до речі, акварелями Олександра Степаненка, чоловіка Людмили, у Херсоні вельми позитивний. Хоча б тому, що подія ця - спонукальна: осилити (зі словником чи без) Міцкевича польською і, може, спробувати й собі запропонувати власну поетичну версію, а також перейнятися творчою постаттю вигнанця, котрий, споглядаючи кримські пейзажі, смуткував за найдорожчим - вітчизною. І туга ця - для наслідування.
Василь Піддубняк
«Новий день».- №16 (5063).- 18.04.2013.- стр.18
