Шедеври однією лівою
В домі Бориса на стінах - його картини. Вони дивовижно прості і кольорові, і саме це, як кажуть, «торкає» навіть більше, ніж той факт, що Борис - інвалід з дитинства, пересувається в інвалідному візку, а малювати може лише лівою рукою...
До малювання хлопця привчила мати, проте у відповідь на прохання показати щось з «ранньої» творчості, Борис посміхається і каже, що у 17 років у приступі юнацького максималізму він спалив всі свої малюнки. Він каже, що у будь-якої творчої людини в житті є етапи, коли кількість робіт переходить у якість. А щоб старі картини не псували настрій, їх треба позбавитися. Деякі юнацькі картини таки вціліли - ті, які Борис встиг подарувати друзям. Для того, щоб малювати, Борис розробив власну техніку, адже малювати йому важко - лист має лежати на столі горизонтально, а фарби мають бути рідкими. В дитинстві, щоб Борис міг малювати олійними фарбами, батько йому приніс з роботи машинну олію (за часів Радянського союзу художню олію видавали лише членам союзу художників]. Борис сміється - з машинною олією картини і висихали довго, і пахнули специфічно! Сім'я Бориса ніколи не сиділи на одному місці більше 5 років, адже батько був військовим „з усіма наслідками". Жили вони у Миколаєві, Бендерах, Феодосії, у Калінінградській області, двічі жили в ГДР, навіть в Чечено-Інгушетії... Саме там Борис дізнався, що в Новій Каховці є художня галерея. І саме тоді з'явилася у нього мрія - показати людям свої картини. „Я їх називаю „мої шедеври" - сміється Борис. І коли нарешті сім'я переїхала на Україну в Нову Каховку, Борис півроку боявся зайти у двері галереї. Довелося батьку його буквально тягнути. На вході людину в інвалідному візку зустріла жінка в халаті, спитала: „Ви до кого?" Дізнавшись, що до директора, жінка на хвилинку вийшла і повернулася вже без халату - вона директорка і є. Після знайомства вона сама спитала, чи Борис не заперечує, щоб його картини взяли для виставки. „Чи я був не проти? Та я готовий був платити, щоб їх туди взяли!"
Потім були два місяці напруженого чекання, коли ж та виставка відкриється - Борис начебто ненароком проїжджав поряд з галереєю... На відкритті він познайомився з професійним художником Фоминцевим, і той дав Борису 12 книг, з яких Борис за рік намагався засвоїти хоч щось. На особисті заняття з інвалідом у професійного митця з Нової Каховки часу не знайшлося... Картини Бориса Корабельникова вже побували на виставках в Херсоні та Києві, він став лауреатом та дипломантом самодіяльного мистецтва. Борис часто задає собі питання: чи він дійсно художник, чи малює тому, що іншого робити не може? Проте малювання не думає кидати. Ще на своїй першій виставці він подумав, що треба картини продавати. Деякі з них таки продаються - в минулому році три, в цьому - ще одна (осінній пейзаж Борис продав за 400 гривень, а на ці кошти відремонтував каналізацію в будинку].
Він дуже сильна людина. В 17 років він переніс у Києві невдалу операцію, після якої не тільки не встав на ноги (як обіцяв хірург], але й отримав ускладнення - більш-менш нормально рухається лише ліва рука. Проте (вибачте за каламбур) руки він не опустив - зараз не тільки намагається підтримувати власну родину, але й створив у Новій Каховці спортивно-реабілітаційний клуб «Фенікс». А мріє Борис про фестиваль мистецтв для таких людей, як він - щоб не пили горілку по домівках, не почувалися самотніми та непотрібними...
Бориса можна називати стандартно - людина з обмеженими фізичними можливостями. Але варто з ним познайомитися, і одразу розумієш, що він - просто нестандартна людина.
Олена Афанасьєва
Бивни.-2008.-№54(весна)