Скандальное письмо, или Сергей Федотов хлопает дверью
За последние несколько лет херсонцы искренне полюбили Пермский театр «У Моста» - три года они были гостями «Мельпомены Таврии», а осенью прошлого года приезжали еще и на гастроли.
Любовь пришла буквально с первого взгляда (это неудивительно: кто хоть единожды увидел спектакль театра «У Моста», остаться равнодушным не сможет) и, казалось, была взаимной. «Мы многое видели, но такой атмосферы - благожелательной, игровой, фестивальной - мы такого не видели нигде, - говорил художественный руководитель Пермского театра «У Моста» Сергей Федотов и добавлял: - Фестиваль лучший в Украине - это безусловно. Но я думаю, что он лучший и в Европе. Для нас это 109-й фестиваль, мы знаем в фестивалях толк. Здесь потрясающая организация, потрясающие люди, здесь огромное количество зрителя театрального, здесь невероятное удовольствие играть спектакли».
И зритель действительно очень искренне, с огромной любовью и неподдельным восторгом встречал пермяков. Так было и в прошлые годы, когда театр знакомил нас со своим видением произведений ирландского драматурга Мартина МакДонаха (в репетуаре он уже 7 лет, а критики до сих пор пишут, что пока никому не удается понять МакДонаха так, как это сделал Пермский театр). Так было и сейчас, когда показали Гоголя («Женитьба» - бытовая комедия? Нет - фантасмагория, где происходит нечто невероятное, где возникают мистические штучки, где Кочкарев - сам черт) и постапокалиптического «Зверя» (в театре практически никогда не ставили современные пьесы, но эта показалась очень важным предостережением и, как оказалось, уже больше 20 лет не теряет актуальности). И стоило видеть лица зрителей после спектаклей! Просветленные, умиротворенные, восторженные! «Это же Пермь - и этим все сказано!»
По большому счету, на фестивале спектакли Пермского театра «У Моста» и Национального театра им. И.Франко стоит отнести к совсем другой весовой категории. В работах других театров можно найти изъяны и промахи (где режиссура подкачала, где к артистам претензии - порой даже со сценической речью беда, где свет живет своей жизнью, где подбором музыки не все довольны) - здесь же было идеально все. И если «Грек Зорба» франковцев таки «взял» Гран-при (и вполне заслуженно), то пермякам высокие награды почему-то не достались - ни за лучший спектакль, ни за лучшую режиссуру или лучшие роли. Но и то, что театральные судьи их совсем не заметили, тоже сказать нельзя - Сергей Федотов получил диплом первым - «За плодотворное сотрудничество, творчество и высокое актерское мастерство».
Фестиваль благополучно завершился, все коллективы разъехались, и вот - гром среди ясного неба: в адрес херсонских СМИ пришло письмо от Сергея Федотова, в котором он заявляет, что больше приезжать на фестиваль «Мельпомена Таврии»… не собирается.
Поблагодарив журналистов за «внимание, честность и объективное отношение к театру» («Сиротливый Запад» и «Калека с Инишмана» в 2010 и 2011 годах стали обладателями Гран-при журналистского жюри), Сергей Павлович заявил, что в этом году жюри спектакли его театра демонстративно проигнорировало.
Далее Сергей Федотов обвиняет директора Николаевского театра Николая Берсона, что тот, будучи в прошлом году членом профессионального жюри, «без зазрения совести «присудил» Гран-при фестиваля спектаклю своего театра «Наталка-Полтавка» (в действительности же господин Берсон не был в жюри, но обаять умеет - это факт. - Авт.), что «в этом году уже шесть Лауреатских дипломов присуждено Сергею Павлюку и его «питомцам» (максимум - 4, если считать сценографию к «Макбету», три за херсонский спектакль «На большой дороге». - Авт.).
Но, обвиняя жюри в продажности, Сергей Павлович по-прежнему высоко ценит организацию фестиваля: «Несомненно «Мельпомена Таврии» один из лучших фестивалей в Украине. За 14 лет Александру Книге удалось построить фестиваль Европейского уровня, организовать инфраструктуру, воспитать театрального зрителя, редко встречающегося в наше жестокое и «электронное» время. Играть в Херсоне невероятное счастье. Но одна проблема омрачает радость пребывания на этом фестивале. Проблема эта - лживое, «кумовское» - профессиональное жюри».
Честно говоря, многие сначала решили, что это письмо - чья-то глупая шутка. И фактические неточности (ну не было в этом году профессионального жюри - только журналистское), и очень положительные отзывы Федотова о Павлюке в реальной жизни заставили сомневаться в авторстве. К тому же, оценить творческий продукт действительно невероятно сложно: это не спорт, где все решают секундомер и другие измерительные приборы. Да и объективное мнение жюри все же является суммой субъективных мнений его членов. А Сергей Федотов в общении оказался человеком очень разумным, рациональным, и здравомыслящим - что, в общем-то, не характерно для людей творческих. Так что многое заставило сомневаться…
Но в нашем театре подтвердили: письмо действительно написал Сергей Федотов. А посему за комментариями мы обратились к «отцу» фестиваля «Мельпомена Таврии» - генеральному директору Херсонского областного академического музыкально-драматического театра им. М.Кулиша Александру Книге.
Олександр Книга: головне - театральний дух і глядач
- По-перше, я думаю, погарячкував Сергій, сказавши, що не приїде на фестиваль. Я знаю точно, що ніде так не приймають, як в Херсоні. Я дуже люблю Пермський театр «У Моста». Творчий процес такий складний, а Сергій - людина запальна...
Стосовно звинувачення у кумівстві, хочу сказати, що саме я, будучи незадоволеним минулого року рішенням професійного журі, відмовився в цьому році від нього - в певні моменти мені не подобалось, як журі приймало рішення, хоча я на них абсолютно не впливаю і ніяким чином не маю відношення до вибору журі.
Я прекрасно розумію, що минулого року вистава Миколаївського театру «Наталка Полтавка» - достатньо своєрідна, але певного ґатунку - претендувати на кращість не могла в тому контексті, в якому були представлені інші театральні проекти. Я вважаю, що вистава театру «У Моста» по МакДонаху 100-відсотково повинна була бути кращою - це не викликає сумнівів (тоді професійне журі присудило Гран-при миколаївській «Наталці Полтавці», а журналістське - «Каліці з Інішману» Пермського театру).
Але «Одруження», що театр показав цього року, йде на сцені вже більше 20 років, і возить театр його на чужій декорації. Я давно веду переговори з «Современником», запрошую на фестиваль, а директор каже: «Мені, щоб виїхати, треба 2 машини декорацій», - оце є фестивальна вистава, я розумію. А про яку художню цілісність вистави можна говорити, якщо оформлення зроблене більшою частиною нами, - а вони приїхали і в цьому оформленні зіграли? Мало того, ще й нерви витріпали до краю, щоб ту декорацію, яку вони запланували, ми зробили так, як їм потрібно. Тож кому у такому випадку треба медаль давати - моїм працівникам чи Федотову? З одного боку, я на нього не ображаюсь. З іншого - він не правий.
Цього року на фестивалі працювало лише журналістське журі. Ображатися Сергію, знаходячись поряд з 19-ма театрами, мабуть, таки некоректно. І не потрібно - це є творчий момент. Я переконаний, що більшість творчих людей, які таким чи іншим чином були обійдені нагородами, теж будуть незадоволені, тому що вважають себе найкращими. Директор одного з театрів (дуже посереднього, до речі) минулого року навіть заявив: «Все, що я у тебе бачив на фестивалі (а по виставам це дуже потужний фестиваль був), моєму театру в подметки не годится». «Як? - питаю. - І МакДонах?» - «І МакДонах», - каже. У творчих людей особливе ставлення до своєї праці...
Щодо показу вистав театру-господаря фестивалю поза конкурсом, це не є проблема. Ми показуємо і далі будемо показувати свої роботи - нехай не в конкурсній програмі, якщо це комусь заважає.
Думаю, скандалу тут нема ніякого. З нашої легкої руки Сергій дуже добре їздить Україною по фестивалях. Ми, мабуть, єдині, хто і гастролі йому робить по Україні. Проте ми на творчих людей абсолютно не ображаємось і, думаю, що співпрацю будемо продовжувати.
А щоб уникнути подібних проблем в майбутньому, щоб не звинувачували журі в упередженні, ми придумаємо, яким чином бути незаангажованим. Наприклад, на післяфестивальній нараді запропонували, щоб наступного року голосував і глядач. Ми зробимо урни, це для нас буде, певним чином, складно, але ми потратимо свою енергію на те, щоб глядачі голосували після кожної вистави. Хоч тут теж передвзятості не уникнути (глядач голосує тільки за ту виставу, яку він бачив), але я думаю, що це теж буде певним чином віддзеркалення.
Є ще пропозиція зробити міжнародне журі, запросити фахівців високого рангу і так далі. Думаю, ми назбираємо коштів на наступний фестиваль - а ми будемо це робити, ми це зробимо, щоб ніхто не зміг закинути, що журі комусь підсуджує.
Подивіться на ті театри, які до нас приїжджають вперше, - вони бачать рівень фестивалю, бачать нашу гостинність, вони просто в захваті. Я бачу, як горять очі у колективу з Азербайджану, в якому захваті литовська делегація (директор їх послав подивитись, про що там Книга розповідав). Думаю, ми будемо продовжувати відкривати для Херсонщини нові театри і запрошувати друзів. От білоруси приїжджають до нас вже багато років - їм все подобається. Вони можуть і без нагород поїхати, для них це не основне. Для них головне - театральний дух і глядач. Це найголовніша нагорода на фестивалі - я так вважаю.
Лариса Жарких
«Херсон маркет плюс».- №23 (333).- 07-13.06.2012.- стр.15
http://www.khersonmarket.com.ua/?id=articles&act=show&article_id=1395
Публікація першоджерела мовою оригіналу
