Сонячно —про земне
19.04.2007У простій, здавалося б, назві книжечки («В обіймах сонця») закодована, на мій погляд, міфологічна достеменність вірувань слов'ян у планету, яку називали «царем небесним», «живою істотою», «відблиском лиця Божого», а ще раніше, у часи язичництва, — Дажбогом. Та у сучасній прозі образ сонця наче потьмянів, або ж загубився у хащах псевдоноваторства, захаращених насправді примітивними інстинктами. І світло в кінці тунелю якщо І з'являється, то або штучне, або безпорадне...
Галина Кокостікова творить прозу, про яку можна сказати й так: коли вона є — не помічаємо, коли нема — очікуємо...
Чекання те розтягнулося на роки.
Від «Освідчення» (видавництво «Молодь») і «Барв стелу» («Радянський письменник») до нової книги — відстань чимала. Є тому своя причина. І пояснення: ліктями біля видавничих дверей працює «імуща посередність».
Чимало з 24 оповідань Галини Кокостікової, вміщених «В обіймах сонця», достойно оцінені читачами не лише Херсонщини, а й центральних видань («Сільські вісті», «Радянська жінка», «Україна» тощо).
Ще мінливішої і правдивішої прози, не на образу іншим, у Херсоні, вважай, ніхто не пише. І для цього потрібен не тільки талант «водити пером». Правду писав Григір Тютюнник: «Немає загадки таланту, є загадка любові». Саме таким почуттям пронизані оповідання Галини Кокостікової («Вогник», «Гілочка бузку», «Береги»...).
А прочитайте оповідання, яке дало назву збірці — «В обіймах сонця». Воно феєричністю, ліризмом, драматизмом перегукується з «Лісовою піснею» Лесі Українки. «І хай всихають мої віти, хай жовкне і осипається листя, хай схиляються під вагою років мої гілки, я не падаю», — кажуть сонцепоклонники — дерево дереву! І ти вкотре повертаєшся до тієї степової місцини, де листям шелестять дорогі й немеркнучі почуття, висловлені через народну уяву про те, що і в кожнім дереві — жива душа.
До нової книги Галина Кокостікова, котра піввіку віддала журналістиці, включила низку інтерв'ю з акторами, поетами, кіно-митцями, (Костянтин Кудієвський, Сергій Бондарчук, Софія Ротару, Едуард Асадов, Анатолій Солов'яненко, Михайло Пуговкін — всіх не перелічити). Автор кількома штрихами вдало створила портрети знакових людей минулої епохи, аби ми з ними залишилася в епосі новій. Покладе авторка на папір буквально кілька штрихів — і бачиш не ідола, якому поклоняються «від Москви до самих до окраїн»), а людину просту, відверту.
Галина Кокостікова написала книгу, яка робить наші серця гарячішими, а душі — окриленішими.
Василь ПІДДУБНЯК,
член Асоціації українських
письменників.
Новий день.-19.04.2007
