on-line с 20.02.06

Арт-блог

06.09.2018, 13:50

Вересень-2018

Знову Вересень приїхав На вечірньому коні І поставив зорі-віхи У небесній вишині. Іскор висипав немало На курний Чумацький шлях, Щоб до ранку не блукала Осінь в зоряних полях. Р.Росіцький

Випадкове фото

Голосування

Що для вас є основним джерелом інформації з історії?

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календар подій

    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Новини регіону

22.03.2024, 13:15

Книга історій "Плач Херсонщини". Художниця створила ілюстрації використовуючи старослов'янські символи

  Художниця з Херсона Валерія Гуран працювала в Естонії та ...
20.03.2024, 23:16

Сквер на проспекті Незалежності в Херсоні назвали на честь Джона Говарда

  У Херсоні завершилось громадське голосування щодо перейменування ...
20.03.2024, 22:51

Присвятила 50 років свого життя театру. Історія Заслуженої артистки України з Херсона Олександри Тарновської

Заслужена артистка України Олександра Тарновська присвятила 50 років ...
> Персоналії > Театр > Громовенко Павло Федорович > Тернова доля Павла Громовенка


Тернова доля Павла Громовенка

На долю Павла Громовенка випало тяжке життя. У день його народження, 24 червня 1941 року, батька – бригадира тракторної бригади Федора Громовенка у селі Хрещенівка Нововоронцовського району – призвали боронити Батьківщину. З фронту він не повернувся. 25 травня 1945 року, тільки-но відгриміла Велика Вітчизняна війна, мати Павла – Галина Іванівна – повертаючись з поля додому підірвалася на міні. Сиротами залишилися Павлик і його 8-річний брат Толя. Їх узяли дідусь і бабуся Головки. У голодний 1947 рік, аби врятувати хлопчиків, їх віддали до дитячого будинку, що був у райцентрі. Старшенького чомусь під чужим прізвищем перевели до іншого дитбудинку, а Павлика у 1948 році забрали у Хрещенівку, де хлопчик пішов у перший клас.

Рідня по лінії матері – Головки: бабуся, дідусь, дядьки – у вільні години скрашували своє життя українськими піснями. Нехитра любов до землі, пісні, рідного краю з дитячих літ влилася в душу хлопчика. Дід сторожував у колгоспній конторі, бігав туди й Павлик. Заходили односільчани послухати радіо. Побачать хлопчика й просять: - Ану, Павле, заспівай.

Хлопець старався, виводив сильним голосом пісні – і зачаровував присутніх. А пісень він знав багато.

- Артист буде, – казали люди.

У школі Павло навчався добре. Після закінчення семирічки рідня зібралася, аби вирішити подальшу долю хлопця. Його взяв до себе дядько Дмитро Іванович Головко, який жив у сусідньому селі Золота Балка, – там відкрилася середня школа. Павло знайшов багато товаришів. Другом на все життя став Анатолій Путін – однокласник, з яким разом сиділи за партою. Багатодітна вчительська родина Путіних ставилася до Павла як до рідного. Пізніше Анатолій став хрещеним батьком Ліди – доньки Павла.

По-батьківськи опікував юнака вчитель Володимир Якович Нечипуренко. Це завдяки і його старанням у шкільному музеї зібрано матеріали про життя Павла Громовенка. Після закінчення школи Павло працював теслею, бетонником, вантажником на Донбасі, у Нікополі. Потім подався на Південний Урал, в Орськ, де жив тоді брат Анатолій. Там на заводі він освоїв професію електрозварника.

Провідною зорею для Павла Громовенка були життя і творчість Тараса Шевченка. Павло народився у Хрещенівці, яка входила до складу Шевченківської сільради. І в Орську, де у фортеці відбував заслання Кобзар, після постановки у театрі юного глядача 1961 року, п’єси «Назар Стодоля» українською мовою, в якій Павло Громовенко зіграв головну роль, засяяв його талант. Того ж року Павло вступив на акторський факультет Київського театрального інституту.

Працюючи в академічному театрі імені Франка, а пізніше у Київській державній філармонії, Павло був великим другом колективу музею імені Шевченка. Власне, «Тарасів дім» і висував його на здобуття премії імені Шевченка. Під час Шевченківських днів на Херсонщині у травні 1997 року відбулися виступи Громовенка в обласному центрі. Біля пам’ятника Кобзареві він сказав: - Я, мабуть, ніколи так не хвилювався. Бо вперше виступаю перед своїми земляками. Схиляю голову тут, перед пам’ятником Тарасові на херсонській землі. З гордістю можу сказати, що я 35 років несу Шевченкове слово. І з цим словом іду поміж людей.

У Київській філармонії Павло Громовенко дебютував 1977 року з сольною програмою «Стою на землі» за віршами Бориса Олійника. Потім була програма «Я прийшов дати вам волю» за романом Василя Шукшина. Великий відгук мала літературна композиція «Зі сторінок, що неволила тьма» за творами Павла Тичини, Василя Стуса, Миколи Руденка, Євгена Плужника та інших авторів. Готувала композиції програм і водночас була режисером дружина Павла – Роксана Скорульська, представниця знаної в Україні мистецької родини. А ще з великим успіхом Громовенко виступав у радіожурналі «Слово», читав «Щоденник» Т. Шевченка.

У 1993 році Павло Громовенко став лауреатом Державної премії імені Т. Г. Шевченка. У 1996 році йому присвоюють звання народного артиста. 18 жовтня 1997 року Громовенко трагічно загинув у дорожньо-транспортній аварії у Києві.

Мені неодноразово випадало зустрічатися з Павлом, коли він був старшокласником, а пізніше – у Нікополі, Нововоронцовці. Адже його завжди тягнуло до рідних місць. Його двоюрідна сестра, вчитель Хрещенівської школи Лідія Глєбова, згадує: - Коли Павло приїздив у Хрещенівку, то насамперед просив: «Лідо, почастуй борщем з перцем». Оті кілька кілометрів до села від дороги Нововоронцовка–Херсон він не просто йшов, а летів на крилах.

Кілька днів тому по телефону розмовляв з Роксаною Скорульською. Нагадав їй, як вони у серпні 1965 року, зійшовши на пристані з київського пароплава, молоді, красиві та щасливі, йшли центральною вулицею Нововоронцовки. Роксана розповіла: - У січні 1965 року ми одружилися з Павлом, а влітку здійснили весільну подорож на пароплаві. Ми багато разів приїздили на Херсонщину, у тому числі й до обласного центру, де живе його брат. - Як склалася доля ваших дітей?

- Дочка Ліда перекладає з англійської мови кіносценарії. Син Федір – артист балету. У його родині росте тезка славетного діда – Павло Федорович Громовенко. Йому вже три з половиною роки.

Григорій Кучеренко

Газета "Гривна", 30 июня 2006

 

Напишіть свій коментар

Введіть число, яке Ви бачите праворуч
Якщо Ви не бачите зображення з числом - змініть настроювання браузера так, щоб відображались картинки та перезагрузіть сторінку.