... І пензель у руці
15.05.1998
Цікаво, чи є ще художники в наші прагматичні часи? І якщо є, то як їм живеться?
З цим запитанням я й звернулася до голови обласної організації Спілки художників України Костянтина ПРОХОРОВА:
— Костянтине Михайловичу, коли заходить мова про художників, в уяві з'являється постать у широкій блузі, з пензлем і палітрою в руках... Людина ця заглиблена у свій внутрішній світ, далека від реальності... Але ж, думаю, сьогодні неможливо не звертати уваги на будні, і як живе художник серед цих протиріч?
— Протиріччя й справді неабиякі. Сьогодення не передбачає ніяких умов для творчості. А художник - це звичайна людина, тільки вона більш глибоко відчуває світло, красу природи. Хороший слюсар, тесля, вчитель — теж свого роду художники. Але той, хто наважився присвятити життя пензлю, мусить чітко розуміти: справа це копітка, виснажлива. Вона вимагає неабиякої самодисципліни.
Задумав написати, наприклад, плавні — мусиш щодня там бувати, щоб відчути їх подих. Усе залежить від тебе і твого таланту. І так було в усі часи, адже всілякі революції і зміни в суспільстві відбуваються постійно, а художники працювали завжди. Сподіватимемося, що цим людям вдасться вижити і тепер.
- Отож, художник працює, працює, а потім... Яким чином він може переконатися, що рухається справді у потрібному напрямі?
— Для цього існують виставки. Ось і зараз у виставочному залі на площі Свободи в Херсоні відкривається нова експозиція. Члени художнього виставочного комітету переглядають запропоновані роботи. Віддаємо перевагу новим творам - адже тільки вони
можуть зацікавити глядача і покупця.
— Значить, все, що ми бачимо на художніх виставках, можна придбати.
— Так, але, на жаль, херсонці зрідка мають змогу купувати картини. Раніше більше було іноземних туристів — вони дуже цікавилися творчістю, але сьогодні, щоб вивезти картину за кордон, необхідно, аби її оглянули в... Києві. Ще й податок турист повинен сплатити! Так ми і залишилися майже без покупців.
- То за рахунок чого ж живуть сучасні художники?
- За радянських часів влада забезпечувала нас замовленнями, коштами, а тепер, коли настала так звана ринкова економіка, мусимо самі за все платити. Так, персональна виставка у Києві коштує 2700 гривень за 20 днів експозиції. У всій Україні лише дві-три виставки безплатні для авторів, інші ж — комерційні. Або
платиш 1—1,5 тис. гривень за 20 кв. метрів виставочної площі, або віддаєш дві-три картини в оплату за оренду.
— Виходить, що сьогоднішня дійсність просто згубна для художника?
— Як не дивно, але талантів у нас не менше. І хоча всі бачать, що сучасному художнику далеко «не загрожує» матеріальний рай, у нас з'явилося багато талановитої, перспективної молоді. На щастя, художники продовжують працювати, організовувати виставки — бодай з маленьких пейзажів, натюрмортів. Ми співпрацюємо з міською художньою школою, ПТУ № 4: є багато нових цікавих ідей.
Наша обласна організація, до складу якої входять 53 художники, порівняно невелика (наприклад, в Одесі — 250 професійних художників, в Києві — 2 тисячі). Але в Україні вона займає цілком певне місце: херсонських художників знають і поважають, а їхні роботи цінують.
Розмову вела Оксана УМАНСЬКА.
"Новый день" 15 травня 1998 р.
