Заснування Херсона
Історія України: маловідомі імена, події, факти (Збірник статей). Випуск 7. – К., 1999. – С. 411–418.
У 1998 році було відзначено 220-ту річницю з дня заснування Херсона, міста-легенди катерининського часу, міста, яке стало колискою чорноморського флоту. На жаль, тимчасове значення Херсона визначило його подальшу складну долю. З оволодінням турецької фортеці Очаків та з появою нових міст Севастополя, Миколаєва й Одеси історичну місію Херсона було завершено. З початку XIX ст. місто отримало вже інші засади свого розвитку. Але цілком справедливо Херсон можна назвати батьком причорноморських міст, історія його заснування – це початок новітньої історії Північного Причорномор’я, тому ця тема викликає певну цікавість. Проте, як виявилося, вивчена вона не досконало. Матеріал, що пропонується, аналізує та упорядковує нові виявлені документи й попередні дослідження, розкриває маловідомі проблеми заснування першого причорноморського міста.
Чи не найголовнішу роль у задумі та заснуванні Херсона відіграла особистість Г.О. Потьомкіна. Ідея міста, ще без визначеної назви, виникла у нього під час російсько-турецької війни 1768–1774 рр., у якій він брав участь. Граф О. М. Самойлов у розповіді про життя та діяльність князя Потьомкіна розкрив деякі пункти перших поступів на шляху до здійснення його так званого “Грецького Проекту”. Ось три з них:
“– 1-е. Належало відокремити татар від турків і зробити їх незалежними від впливу Порти, привести нескінно Крим під скіпетр Російський.
– 2-е. Потрібно було гирло Дніпра очистити від турків й укріплений ними з великою старанністю та мистецтвом Очаків, як ключ у Чорному морі скрушити.
– 3-є. Для цього належало раніше біля нього, на Дніпрі звести місто та корабельню, щоб мати сухопутне й морське депо безпечне, і тоді, з моря та суходолу мати спосіб ополчитися для панування на Чорному морі”. [1. – С. 1012].
Умови Кючук-Кайнарджійської угоди дійсно відокремили суходільні кордони турецьких володінь від Кримського ханства та надали Криму незалежності (перемовини стосовно включення до складу Росії Кінбурнського півострова велися особливо гостро). Після підписання у липні 1774 р. договору з Туреччиною Потьомкін призначається віце-президентом Військової колегії та генерал-губернатором Новоросійської губернії, до складу якої увійшли землі між річками Південний Буг та Дніпро, а також Кінбунський округ. 14 лютого 1775 р., за наказом Катерини ІІ, з Новоросійської губернії відокремлюється Азовська. У липні того ж року Потьомкін призначає губернаторами цих губерній генерал-майорів М. Муромцева та В. Черткова, доручає їм вказати положення та необхідну кількість нових фортець на кордонах з Кримським ханством, визначити губернські та повітові центри [2]. 6 вересня у доповіді Катерині Потьомкін повідомив, що вже намічено дві фортеці: на злитті Буга та Дніпра й на Дніпрі біля Микитинського перевозу, просив затвердити їх та дати їм назви [3. – С. 50–51]. Подібний рапорт про пошук місць для нових фортець 8 вересня він подав до Сенату [4]. 9 вересня при затвердженні фортець, Катерина дала їм назви Херсон та Слов’янськ. Того ж дня, наказом до Синоду була заснована в Новоросійській та Азовській губерніях нова єпархія під назвою Слов’янська та Херсонська [5. – № 14366]. Тоді ж на карті з’явилися Херсонська і Слов’янська провінції. У Слов’янську передбачалося розмістити єпархіальну кафедру, а Херсону, слід думати, відводилася роль центру Новоросійської губернії (фактично ж столицею Новоросії до 1 червня 1789 р. був Кременчук, а резиденція архієпископа залишалась у Полтаві).
Великі плани щодо Херсона виникли не одразу. Спочатку місто турбувало Потьомкіна лише як потужна фортеця. Пошуком її вигідного місцезнаходження він доручив займатися крім губернаторів, генерал-поручикові П. А. Текелі та генерал-майорові А. І. Медеру. Останній завідував інженерною частиною справи. Відомо два варіанти проекту фортеці Херсон, яка повинна була розташуватися на мисі Кізе (на межі гирла Дніпра та лиману). Ані гавані, ані корабельні проекти не передбачали, проте особлива увага приділялася потужним укріпленням [6].
Разом з тим, невідкладною державною справою було заведення корабельні та будівництво чорноморського флоту. Дослідження берегів Дніпровського лиману та обрання місця, де можливо було б улаштувати гавань та корабельню, Катерина доручила Адміралтейств-колегії. Наприкінці 1775 р. адмірал О. Н. Сенявін подав рапорт про результати розвідки. Він вказав лише на одне придатне місце серед оточуючого мілководдя, біля якого, при додатковому перемірянні глибин, можливо було влаштувати гавань. Це урочище Глибока Пристань. Проте будувати там корабельню він можливості не знаходив і вважав, що більш зручні береги для цього ті, що вище по Дніпру від укріплення Олександр-шанць, де й глибина дозволяє рейд [5. – № 14408]. Глибока Пристань була не єдиним місцем, яке розглядалося. Пригадуючи хід пошуку, віце-президент колегії І. Г. Чернишов пише: “Спочатку місце для нього (міста з гаванью та корабельнею) обрано було у гирлі Буга, проте тут нам гавані мати було не можна, тому що інший берег цієї річки був вже не наш (імовірно, йдеться про місце сучасного Миколаєва). Тому, відхилили те, а розсудили його будувати біля Семенівського Рогу (на розі Бузького та Дніпровського лиманів), де достатньої глибини не знайшлося, а знайшли її біля Глибокої Пристані” [7. – Арк. 72 звор., 73].
7 грудня 1775 р. на засіданні Державної Ради, що присвячувалося цій проблемі, Чернишова запитували навіть про можливість розміщення гавані на березі Чорного моря біля Кінбурна [8]. Але відкрита з усіх боків, полога місцевість Кінбурнської коси, пісковий грунт, відсутність будівельного матеріалу, ускладненість його підвезення з інших місць не дозволяли найближчим часом відбудувати навіть невелику фортецю Кінбурн, не те, щоб зводити щось ще. Та Чернишов дотримувався тієї думки, що гавань повинна бути якомога ближче до моря.
11 грудня того ж 1775 р., виходить наказ Катерини ІІ до Адміралтейств-колегії “Про побудову гавані та корабельні на Дніпровському лимані біля урочища, яке має назву Глибока Пристань” [5. – № 14408]. З певною мірою жалю Катерина погоджувалася з влаштуванням тимчасової корабельні на Дніпрі та радила використати для неї земляні укріплення Олександр-Шанця й пропонувала обрати одного з членів колегії з особливою довіреністю, щоб контролювати хід будівництва на місці і не марнувати часу листуванням із самою колегією. Цією людиною став контр-адмірал Софрон Борисович Шубін.
Під гавань Шубін обрав Золотий Мис, що недалеко від Глибокої Пристані. Про це свідчить підписаний ним проект дерев’яної гавані на Дніпровському лимані [9]. Щоб забезпечити надійний захист гавані з суходолу виникає ідея перенести до неї фортецю Херсон. Так з’являється проект під назвою “План розташованої при Дніпровському лимані до закриття гавані фортеці Херсон” [10]. Він передбачав запроектовану раніше дерев’яну гавань прикрити з суші великою, близькою до прямокутника за планом потужною фортецею, а на узбережжі влаштувати потрібну кількість елінгів на палях. Тобто, ураховуючи мету Потьомкіна найближчим часом оволодіти турецьким Очаковом, будування корабельні біля Олександр-шанця вважалося тимчасовим. Та величезні витрати на влаштування міста на лимані завадили прийняттю рішення щодо цього.
Розпочався 1778 рік, а корабельні не було. Шубін пропонував не марнувати часу і починати будівництво кораблів. Для цього влаштувати допоки стільки елінгів, на яку кількість кораблів було заготовлено лісу. 15 квітня 1778 р. Катерина наказує Потьомкіну дати розпорядження про заготівлю та відправку лісу для будівництва на Дніпрі п’яти кораблів, а 31 травня дає наказ “Про підшукання вільних робітників для побудови адміралтейства на лимані” [3. – С. 145, 152–153]. Вона ж у листі до Потьомкіна пропонує власне бачення майбутнього міста: “Потрібно зробити на лимані редут, у якому б умістилися адміралтейські верфі та інше, за прикладом тутешнього адміралтейства й назвати це Херсоном. Тамтешній Кронштадт природний є Очаків, облога його та здобуття не стануть так дорого, як фортеця, яку проектував пан Медер. Цивільну ж будову Херсона можна обвести польовим укріпленням” [3. – С. 154]. Катерина натякає на те, що при проектуванні міста слід розраховувати більш на швидке оволодіння Очаковом, ніж на довгу оборону Херсона. Додержуючись цих вказівок архітектор М. М. Вєтошніков складає проект міста Херсона, у якому дійсно адміралтейство вирішувалося на кшталт петербурзького. Його розширений П-подібний план із суцільною периметральною забудовою, яка відкривалася до річки, замикав у собі низку елінгів. Укріплене адміралтейство напівколом оточували житлові квартали з церквою усередині. Вони обводилися земляними ровами та валами і посилювалися п’ятьма батареями. Проект затвердив своїм підписом сам Потьомкін [11]. Проте незрозуміло для якого саме місця він розраховувався. Зростала осторога, що турки, відчувши загрозу для Очакова та розуміючи, що Росія міцно закріплюється на Півдні, будуть намагатися спустошити місто і корабельню ще у колисці. Вони мали таку можливість. Ця обставина надавала переваги урочищу Олександр-Шанць. Воно знаходилося за 36 км. від Глибокої Пристані, а головне, мало природний захист від турецького флоту мілководдям дніпрового гирла. Шубін надіслав до Петербургу свої міркування щодо Олександр-Шанця, а також карту з обмірами Дніпра. Рішення колегії випливає з листа Чернишова до Шубіна: “З надісланих від Вас кошторисів, також й міських пана Медера, побачили ускладнення для доставляння матеріалів, й від цього надзвичайну дороговизну. І напроти, за надісланою також від Вас картою Дніпра, дізналися про його глибину біля Олександр-Шанців, а за кошторисом, у що стане тут побудова елінгів, то по достатньому розмірковуванні у колегії про спроможність тут будувати, а кораблі утримувати у гирлах Дніпра, усі згідно поклали, що тут і завести міцну й хорошу корабельню та усе адміралтейство з усіма приладдями. А як не розпочато ще будуванням прожектоване місто Херсон, то мабуть погодяться ті, від кого залежить, і його будувати отутож, тобто де Олександр-Шанці.” [7. – Арк. 73].
“Щодо Херсона, – писала імператриця у листі до Потьомкіна про вибір місця, – то мені байдуже, де б не стояв, аби в мене кораблі будувалися й подвійної фортечної та іншої роботи не було” [3. – С. 163]. 18 червня 1778 р. на ім’я Потьомкіна виходить наказ Катерини “Про призначення місця для заведення на лимані гавані й корабельні та про найменування його Херсоном” [5. – № 14764]. Посилаючись на надмірні витрати при влаштуванні, а потім й ліквідуванні тимчасової корабельні, Катерина вважала її будівництво недоцільним. Вона розуміла перевагу Глибокої Пристані, та все ж просила Чернишова й Потьомкіна разом вирішити проблему належного місця, “хоча б воно і біля Олександр-Шанця було”. Їм належало виконати для майбутнього міста все, що залежить від кожного з них. Запровадження та побудову фортеці й міста Катерина покладала особисто на Потьомкіна. І останній, маючи такі повноваження та владу генерал-губернатора й віце президента Військової колегії, призначив будівництво Херсона на місці Олександр-Шанця. На цьому наполягав Шубін. Коли все було вирішено виникла ще одна проблема. Шубін у червні важко захворів. «Вкрай було б сумно, – пише Чернишов Потьомкіну, – щоб то (хвороба Шубіна) завадило Вам покласти хоча б початок тамо розпочатому спорудженню, яке Її Імператорська Високість мати там бажає як для слави, так і для користі імперії» [16. – Арк. 72–72 об.]. Втім ще 25 липня 1778 р. наказом Катерини II головним будівничим Херсона було призначено іншого члена Адміралтейств-колегії, генерал-цейхмейстера Івана Абрамовича Ганнібала. «З прибуттям туди, – пише Чернишов Потьомкіну 27 липня, – (Адміралтейств-колегія) доручала йому (Ганнібалу) всю канцелярію та команду, що знаходяться тепер у пана генерала контролера Шубіна, а його, генерал-контролера, як у ньому не буде тамо потреби, визначила повернути сюди, про що й Її Імператорська Високість всепідданіше донести не залишила» [16. – Арк. 90]. Шубін не встиг виїхати до Петербургу і помер на початку серпня в Олександр-Шанці. В Петербурзі затримався і Ганнібал.
7 вересня 1778 р. у присутності архієпископа Херсонського і Слов’янського Євгенія Булгаріса було урочисто покладено початок Херсона, а 8 вересня розпочалися фортифікаційні роботи [12]. Проте, проектом Потьомкіна користуватися було неможливо, цьому завадив рельєф місцевості, адже план йому не відповідав. Імовірно тому роботи було призупинено до прибуття нового головного будівничого Херсона І. А. Ганнібала. Проект переробив інженер І. І. Герман. У рапорті до Потьомкіна він пояснював, “що дотримувався наданого зразкового плану”, але “виходив з природного розташування місця корабельні, й з тим розмістив фортецю і місто поміж двох глибоких ярів” [13]. Цим пояснюється те, що перший проект за підписом Ганнібала за своїми містобудівними якостями не відповідав ідейним намірам Потьомкіна щодо Херсона [14]. Потьомкін одразу ж доручив авторові першого оригінального проекту скорегувати план Германа і додати до нього купецьке передмістя. Вєтошніков виконав завдання. Він запропонував крім того вельми цікаве та просте рішення передмістя, яке тепер складає історичний центр Херсона [15].
Невдовзі мілководдя Дніпра стало великою завадою для розвитку міжнародної торгівлі й кораблебудування, а болотисте узбережжя Дніпра та Кошової почало приводити до постійних епідемій. Це, а ще нестача якісної питної води та інші непередбачені дрібниці досить швидко, ще до страшної епідемії чуми, яка спалахнула влітку 1783 р. довели Ганнібалу, а потім і Потьомкіну безперспективність міста. І хоча державних коштів вистачило, щоб Херсон виглядав гідно до його відвідин Катериною, та вже тоді Потьомкін захопився реалізацією своїх нових ідей, з яких однією з перших став Катеринослав...
БІБЛІОГРАФІЧНІ ПОСИЛАННЯ
Самойлов А. Н. Жизнь и деяния князя Г. А. Потёмкина-Таврического // Русский архив, 1867. – М., 1866.
Загоровский Е. А. Организация управления Новороссией при Потёмкине в 1774–1791 годах // ЗООИД. – Одесса, 1913. – Т. 31. – Исследования. – С. 56.
Сборник императорского Русского исторического общества. – СПб., 1880. – Т. 27.
Сборник военно-исторических материалов. – СПб., 1893. – Вып. 6. – С. 65.
Полное собрание законов Российской империи. – СПб., 1830. – Т. 20.
Російський державний військово-історичний архів (РДВІА). – Ф. 349. – Оп. 41. – Спр. 5466, арк.1; 5468.
Російський державний архів Військово-морського флоту. – Ф. 172. – Спр. 316.
Иванов П. А. Очерк деятельности на юге России адмирала графа Н. С. Мордвинова // Известия Таврической учёной архивной комиссии. – Симферополь, 1895. – № 23. – С. 51.
РДВІА. – Ф. ВУА. – Спр. 23699.
РДВІА. – Ф. 349. – Оп. 41. – Спр. 5465.
РДВІА. – Ф. ВУА. – Спр. 22748.
Скаловский А. А. Херсон с 1774 до 1794 года // Журнал министерства народного просвещения. – СПб.,1836. – Ч.10. – С. 286.
РДВІА. – Ф. 52. – Оп.1/194. – Спр.160. – Ч. 1. – Арк. 21.
Херсонський краєзнавчий музей. – Арх. – № 273.
РДВІА. – Ф. 349. – Оп. 41. – Спр. 5463.
РДА ВМФ. – Ф. 172. – Спр. 316.
С. А. Дяченко, Херсонський краєзнавчий музей
Тетяна
Редакция
Walking Dead