on-line с 20.02.06

Арт-блог

06.09.2018, 13:50

Вересень-2018

Знову Вересень приїхав На вечірньому коні І поставив зорі-віхи У небесній вишині. Іскор висипав немало На курний Чумацький шлях, Щоб до ранку не блукала Осінь в зоряних полях. Р.Росіцький

Випадкове фото

Голосування

Що для вас є основним джерелом інформації з історії?

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календар подій

1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930     

Новини регіону

15.04.2024, 23:51

Серія картин еротичного жанру. У Херсоні художниця презентувала виставку "Гола правда"

  Херсонська художниця Оксана Оснач презентувала у місті виставку ...
13.04.2024, 11:07

Обстріляний, але живий: Херсонський театр привіз до Чернігова зворушливу виставу

Днями у Чернігові побував Херсонський академічний театр імені Миколи ...
13.04.2024, 11:04

У Херсонській громаді не закрили жодного закладу культури - МВА

  У Херсонській громаді не закрито жодного закладу культури ...

Фальц-Фейн


15.11.2003

12 квітня 1763 року Катерина ІІ видала указ, який звеліла читати на площах європейських міст і містечок. Цим указом цариця закликала європейців селитися в південних російських землях. Вона обіцяла майбутнім колоністам величезні привілеї: їх забезпечували грошима на переїзд; давали стільки землі, скільки забажають, і - звільняли від податків. Для жителів тісної Європи це був справжній царський дарунок. Шансом на швидке збагачення вирішили скористатися „європейські королі вовни”. Герцог Ангальт-Кетенський та король Саксонський відрядили в далеку дорогу десятки переселенців. Поряд із їхніми возами до безмежних степів рушили отари мериносів. Із них мало початися промислове розведення вівці в Російській імперії.

На честь родового маєтку Кетенських - Асканії – герцог дав новому поселенню незвичну для цих земель латинську назву – Асканія-Нова. Господарство мало б процвітати: тутешній клімат підходив для вирощування овець, а чумацький шлях, який пролягав через колонію, сприяв вигідній торгівлі. Однак герцогу в підприємництві не пощастило, і 1856-го року він продав ці землі іншому колоністу - Фрідріху Фейну, який саме переймався однією складною проблемою. Його донька закохалася в Йоганна Фальца, чиє прізвище Фрідріху не подобалося. До того ж, він прагнув у якийсь спосіб подовжити родовід Фейнів. Владнати справу допомогла... Кримська війна. Цар Олександр ІІ приїхав до Фейна в Преображенку дякувати за допомогу армії і зголосився виконати будь-яке прохання новопоселенця. Той зажадав поєднати два прізвища в одне – Фальц-Фейн.

Фрідріх Фальц-Фейн, лікар за фахом, онук першого поселенця Фейна, - дуже любив живу природу. Іще замолоду він почав збирати колекцію тварин для зоосаду і заклав дендрологічний парк, де пробурили артезіанські свердловини і проклали системи зрошення. А припинивши використання великої ділянки степу, Фрідріх створив перший в Україні заповідник.

Ця земля стане прихистком для багатьох тварин. Зокрема, й для тієї, чиє зображення з‘явиться згодом на родовому гербі Фальц-Фейнів, - для коня Пржевальського. Прародича свійських коней 1899-го року Фрідріх привезе сюди з Монголії, урятувавши таким чином від вимирання.
Асканія-Нова стала справжньою Меккою для зоологів, ботаніків, фахівців із садово-паркового мистецтва, архітекторів, художників... Тут збиралася вся велика сім‘я та її нові родичі: Набокови, Єпанчини, Достоєвські, - знамениті російські фамілії, які охоче родичалися із Фальц-Фейнами. А 1914-го року до Асканії-Нови прибув сам імператор Микола ІІ зі своїм почтом.
Оглянувши зоосад, цар заговорив про аграрну реформу. І Фальц-Фейн запевнив його, що селянин, який буде землевласником, стане надійною опорою царському ладу. “Я знаю”, - відповів Микола ІІ.

Микола ІІ запросив Фальц-Фейнів до себе в Лівадійський палац. Тут на Фрідріха чекала приємна новина: за заслуги перед вітчизною йому надали титул спадкового дворянина. Це було визнання великої праці – невтомного понад п‘ятдесятирічного перетворення асканійських земель на справжню оазу в пустелі.

На початку 20 століття Фальц-Фейни були вельми заможними. Їм належали білокам’яний палац у Преображенці, найкрасивіші будівлі в Одесі, Москві, Херсоні; порти-містечка на берегах Дніпра, Лиману, Чорного моря; маєтки в Біловезький пущі, у Польщі; вілли в Німеччині, Франції, Австрії і навіть у Південній Африці.
Але тріумф родини був недовгим – почалася війна Росії з Німеччиною, і російський уряд видав закон “Про ліквідацію німецького засилля”. Фальц-Фейнів вважали німецькими шпигунами, в їхніх маєтках влаштовували обшуки та конфіскації. У лимані поблизу Даровки – землі Миколи Фальц-Фейна – жандарми шукали ворожий підводний флот. Рятуючись від стихії місцевого самоправства, багато хто з родини подався до Петербурга або до Москви, де вже наростала потужна революційна хвиля.

Перед від‘їздом Фрідріх хотів побачитися в Москві з німецьким послом Мірбахом. Але зустріч не відбулася - Мірбаха вбили. Зробив це лівий есер Блюмкін, який колись працював у Фальц-Фейнів на консервному заводі. Перш ніж напасти на посла, він заявився до Фрідріха і, погрожуючи зброєю, реквізував у нього “буржуйський” одяг. Фрідріх був у відчаї – в цій країні не лишалося місця здоровому глузду...

Генерал Єпанчин товаришував з майбутнім президентом незалежної Фінляндії - фельдмаршалом Маннергеймом. Саме він допоміг родині Фальц-Фейнів–Єпанчиних виїхати до Берліна. Тут вони отримали трагічну звістку: за вироком революційного суду вісімдесяти-чотири-річну Софію Богданівну Фальц-Фейн, поміщицю-капіталістку, розстріляно з кулемета в порту Хорли.
Після звільнення від німців уже генерал Толбухін видав розпорядження проти мародерства – в обох арміях не бракувало ласих до чужого добра... Але завжди знаходилися добрі люди, асканійці, які ставали на захист тутешньої природи. Наприкінці п‘ятдесятих вони вберегли степ від переорювання, коли почалася історична кампанія освоєння цілинних земель. Страйк був тихий – до тракторів, які мали орати заповідні землі, просто не возили воду...

Асканія-Нова все-таки вижила. А рід Фальц-Фейнів – принаймні його чоловіча лінія - поступово сходив нанівець. Володимир не мав власних дітей і виховував Фрідріхового незаконнонародженого сина Едуарда, якого згодом всиновив. Якби не два Едуарди – мало хто в Європі чув би прізвище Фальц-Фейн.

Сильний характер і ґрунтовне домашнє виховання дозволило молодим Фальц-Фейнам швидко прилаштуватися до нового середовища – попри всі негаразди й біди емігрантського життя їм вдалося здобути добру освіту, зажити поваги серед європейської еліти і довести власну гідність власною ж працею. Не забуваючи свого походження, Фальц-Фейни стали громадянами Князівства Ліхтенштейн.

У підприємницьких справах баронові Фальц-Фейну щастило. А от в особистому житті все було набагато складніше, хоча за Едуардом Олександровичем змолоду ходила слава Казанови. В Америці на вечірці свого кузена Володимира Набокова він побачив милу дівчину – дочку президента Олімпійського комітету Англії – і закохався по самі вуха...
Шлюб був невдалим. І зрештою розпався. Розпався після того, як у Ліхтенштейн приїхав один американський письменник.

Нині Едуард Олександрович Фальц-Фейн живе самотньо на віллі “Асканія-Нова” поблизу Вадуца. Але один буває рідко – раз у раз приймає гостей або - подорожує. Любить сісти у свій „Мерседес” і на великій швидкості приїхати в Монте-Карло, до доньки Людмили. Шкодує лишень, що її зовсім не обходять проблеми його батьківщини.
З трьох останніх нащадків роду Фальц-Фейнів Едуард Олександрович – найстарший. Син другого, нині покійного, Едуарда – Фрідріх – обіймає в Ліхтенштейні посаду міністра туризму. Має гарну родину, в якій підростає наймолодший Фальц-Фейн. Однак тільки Едуарда Олександровича називають аристократом і народним бароном. Свій титул він отримав від князя Ліхтенштейну за великий внесок у розвиток цієї маленької держави.
Тут, у Ліхтенштейні, барона Фальц-Фейна називають “королем сувенірів”, гроші від виготовлення та продажу яких він інвестує у відновлення культурних цінностей, що належать Росії та Україні.

Дарунок персидського шаха до трьохсотріччя дому Романових був справді унікальним. Торги вийшли запеклими. І Фальц-Фейн таки купив килим, щоб подарувати його державі, яка позбавила його родину всіх статків.
Ще коли Едуардові було одинадцять років, він побачив у порту Ніцци пароплав із радянської Росії. “Я теж росіянин”, - замахав хлопець матросам. “Наволоч ти емігрантська”, - відповіли ті. Едуард прийшов додому в сльозах. А мати порадила йому ніколи більше не розмовляти із хамами з СРСР. Та Фальц-Фейн забув материні слова і багато разів ходив до радянського посольства, щоб отримати візу. У посольстві Едуардові Олександровичу радили почитати твори Олеся Гончара “Таврія” та “Перекоп”. Він розшукав ці книги і з них дізнався, що Фальц-Фейни – “прокляті поміщики, найбільші вороги народу”.

Було боляче, та він однаково мріяв побачити рідну, милу землю. Трапилася нагода – Москва хотіла влаштувати в себе Олімпійські ігри. Едуард Олександрович – президент Олімпійського комітету Ліхтенштейну і в минулому відомий вело- та автогонщик, спортивний журналіст – заручився підтримкою інших членів МОК, серед яких були його родичі по лінії першої дружини. Москва перемогла в голосуванні, а Фальц-Фейн зміг приїхати до СРСР, і, відхилившись від затвердженого для делегації МОК маршруту, майже нелегально побував у Гаврилівці та в Асканії.

І тоді Едуард Олександрович привіз кошти сам. Сто тисяч доларів – у звичайному дипломаті. Він дуже хотів, щоб розвалена садиба перетворилася на будинок-музей Фальц-Фейнів, музей природи Асканії-Нови, куди він міг би віддати всі зібрані пам‘ятки, документи, фотографії.
В Асканії-Нові люблять оповідати легенди. Одна з них – про красуню Серафиму. Кажуть, Фрідріх дуже покохав цю дівчину і жив із нею. Та був в Асканійському маєтку управитель на прізвище Подоба – людина, хапка на руку.

Одного разу Фрідріх Фальц-Фейн, який, до всього, ще й обіймав посаду судді в районі, дізнався про махінації Подоби і вигнав його. Той помстився – підклав у спальню Серафими і Фрідріха вибухівку. Серафима загинула, а Фрідріх був тяжко травмований. Згодом, подорожуючи Італією, Фрідріх замовив статую коханої. З глека у мармурової дівчини краплями стікала вода, і люди казали: “Це Фрідріх оплакує свою дорогу Серафиму”. Якось, саме перед черговим приїздом Едуарда Фальц-Фейна, статую знайшли в парку без голови. .. Тільки за рік голову скульптури виловили в місцевому ставку.

Свого часу Володимир Ульянов-Ленін у книзі „Розвиток капіталізму в Росії” звернув увагу на Фальц-Фейнів як на прогресивних землевласників, котрі успішно розвивали сільськогосподарське і промислове виробництво, використовували найманих працівників і призначали їм пристойну платню. Послідовники Леніна воліли не лише знищити те, що напрацювали й набудували Фальц-Фейни на таврійській землі, а й затаврувати саме ім‘я цієї родини. Та час повертає нам забуті імена Фальц-Фейнів, Ханенків, Бобринських і Морозових. А з ними – такі поняття, як честь підприємця, благодійність і турбота про ближніх.

Produced by
NIRVANA Studio

Авторська програма Оксани Марченко "ІМЕНА"

http://www.imena.tv/heroes/falzfein.htm  
 

1. 25.06.2011 22:13
Ира

Мы ходили в поход из КЮМ и мы жили  Возле замка Фальц-Фейна. И видли разрушеный  фонтан  Белой Насти Но 2 фонтан есть В Аскании-Ново. Белую Настю не звали настя её звали Серафима а настя чтоб легче запомнилось белая потомучто У неё были белые  волосы.

Напишіть свій коментар

Введіть число, яке Ви бачите праворуч
Якщо Ви не бачите зображення з числом - змініть настроювання браузера так, щоб відображались картинки та перезагрузіть сторінку.