Мистецтво в окупації. Колонка Юлії Манукян про опір Херсона
16.02.2023 19:08
Мистецтвознавиця та кураторка з Херсону Юлія Манукян провела два місяці в окупації й лише після того виїхала до Одеси. Протягом усього часу в Херсоні вона писала щоденники та зробила резиденцію для митців, що лишилися в місті. У своїй колонці Манукян розповідає про мистецький опір Херсона та його значення для українського мистецтва у часи війни.
Рік тому, 24 лютого, мистецтво у Херсоні було призупинене, місто майже одразу було окуповане і нам довелось виживати у ворожому оточенні. Нам було не до рефлексій.
Колись мені запам'ятався вислів Адорно з його "Нотаток про Кафку" про "оптимальне джерело світла, яке дозволяє побачити сяйво пекла в розломах цього світу". Коли перший шок минув і в соціальних мережах почали з’являтися твори українських митців на тему війни, мені спало на думку, що ми теж у Херсоні можемо сказати своє слово: про унікальний досвід життя в окупаційних реаліях. Наш херарт (херсонський арт) міг би стати тим самим "джерелом світла", що висвітлив наше пекло. Так народилася ідея "резиденції в окупації", до якої я запросила шістьох художників та художниць, з якими дружила і працювала як кураторка.
Резиденція в окупації
Документація мовою мистецтва здавалася мені запорукою того, що ми не збожеволіємо від відчаю і гніву, що нас так легко "здали", не потрапимо в пастку апатії, що тоді вже почала потроху нас жерти. Було зрозуміло, що резиденція мала існувати абсолютно підпільно: росіяни зачищали місто від потенційно нелояльних до так званої "нової влади". Мене теж могли "зачистити": майже від початку я писала разом з колегою херсонські щоденники для британського Guardian. Мій "Щоденник про Херсон", опублікований у Guardian, потрапив до короткого списку British Journalism Award 2022. Я дала інтерв’ю редактору Observer Полу Вебстеру, і так про резиденцію в окупації дізнався весь світ.
Очевидно, сама "резиденція в окупації" є чистою іронією. У той час, як митці з вільних територій могли скористатися мистецькими прихистками по всьому світові, ми могли про це тільки читати: ні ми нікуди, ні до нас ніхто. Але ідея тих перших резидентів розвеселила і надихнула. Ми нарешті побачили одне одного, обмінялися новинами й думками, відчули єдність — до цього всі були зайняті тільки полюванням на харчі та ліки.
Коли херсонці виходили на відкриті протести, це теж ганяло і наш адреналін, додавало нам зухвалості. Ми все вивалювали в соцмережі, допоки в нас не почали стріляти і підпільний modus vivendi став тотальним — смартфони замінили кнопкові телефони, профілі у соцмережах були закритими, ми спілкувалися спорадично через Signal.
Сашко Жуковський
Фото: надано Юлією Манукян
Першим резидентом моєї резиденції в окупації став Сашко Жуковський, який прославився унікальним методом малювання хлоркою на тканині. Його майстерня в підвальному приміщенні якнайкраще відповідала вимогам артпідпілля. На той момент він вже почав працювати над роботою "Непроханий гість" (текстиль, акрил, олія): оса-вбивця вторгається на чужу територію, намагаючись заволодіти їхньою землею та домівками, але отримує гідну відсіч від згуртованих мешканців. Це будо по-справжньому сміливо, адже жовто-блакитне забарвлення комах-захисників, ймовірно, спрацювало б як тригер для окупантів.
Фото: надано Юлією Манукян
Я вже не кажу про роботу "пукін" (папір, акрил), яку Сашко створив одразу після оприлюднення звірств у Бучі. Він зобразив Путіна у вигляді "жертви тюремного насильства" - підфарбованого, "жіночно" вбраного і готового до "вживання".
"Я помазав йому лоба зеленкою – є такий вираз: "помазати лоб зеленкою", це означає засудити до смерті", — говорив художник.
Зізнаюсь, мене дещо дратувала тотальна плакатність тодішніх художніх рефлексій, які виглядали культурною контрпропагандою, а не мистецьким висловлюванням. Поки мені не пояснили, що для складних концепцій потрібен час і здатність осмислити наслідки великої катастрофи. Це важко робити, перебуваючи в полум'ї.
Нещодавно прочитала інтерв’ю із засновником Ukraїner Богданом Логвиненком. Він намагався примирити творчість з пропагандистською роботою і назвав її "синтезом медіа й творчості, на перетині яких створюється щось нове". "Це така скоріше терапевтична і мотиваційна робота на внутрішню аудиторію, аніж пропаганда", — говорив він.
Доволі точно про терапію і мотивацію, в першу чергу для наших митців. Шукаючи шляхи їхньої підтримки, команда ГО "Urban Re-Public", яку я курую з 2015 року, придумала проєкт "Анімація артопору в окупації", — створення короткометражних анімаційних роликів на основі оригінальних робіт учасників та учасниць резиденції для більш широкої популяризації херсонського мистецтва.
Юлія Данилевська
Попри катастрофічні обставини деяким учасникам все ж вдалося зберегли вірність херартівському принципу антидидактизму та іронії там, де це доречно.
Наприклад, Юлія Данилевська завжди уникала моралізаторства як такого. Художниця малює маркером на кахлях, з великою частиною (само)іронії, надихаючись історіями з життя і його болючими моментами, сновидіннями і масмедійними явищами, створюючи власні меми. Її артщоденник "My (de)occupation" дійсно є "пекельною" хронікою.
Зображення надано Юлією Манукян
Перша робота — "Збирачі снігу. Маріуполь" (18.03.22) руйнує стереотипи мирного часу. Художниця говорить:
"Завдяки журналістам, які ще деякий час лишалися в Маріуполі, і приватним YouTube-каналам ми, херсонці, бачили, як день за днем під обстрілами занепадає блокадний Маріуполь. Найбільше мене вразило, що задля виживання люди збирали сніг, щоб його нагрівати і добувати брудну воду. Нею мили посуд, на ній варили макарони та каші. Чим довше трималася снігова погода, тим довше люди залишалися живі. Щоб не забути, що так дійсно було, я намалювала те, як за моїми уявленнями міг відбуватися процес збирання снігу. Через більш як пів року я запитую себе, чи не відбудеться знову те саме? А раптом цієї зими вже у якомусь іншому місті наші люди будуть збирати сніг, аби не вмерти від голоду та зневоднення?".
"Наркотик Z" (22.03.22) – найкращий троп російської ідеології і чудова назва для майбутнього фільму про занепад імперії.
Цю роботу авторка коментує так:
"Коли я спостерігала за діями окупантів, прямісінько зсередини підручника історії, мені почало здаватися, що знищувати наші будинки, наші міста та наші життя для армії ворога – якийсь невідомий нам кайф, це як дешевий важкий наркотик, на який підсідаєш з першого разу й від якого вже не можна відмовитися".
Зображення надано Юлією Манукян
Робота "Турист" (15.04.22) виникла завдяки вірусній світлині вбитого російського десантника-мародера Дениса Цибенка. Художниця хотіла звернути увагу на той контраст між пробудженням весняної природи та "гарматним м'ясом".
"Танці на кістках" (05.06.2022) є перемальовкою кадру заставки "Малхолланд Драйв" Девіда Лінча. Авторка розповідає про неї:
"Ця робота є спробою проаналізувати, де є та грань між щоденним життям, яке триває, принаймні, для когось, і розвагами, веселощами й гедонізмом. Хто має право жити своїм звичним життям, ніби нічого не трапилося, а хто ні? Чи можемо ми повернутися до своїх справ після того, як стали свідками та жертвами нападу ворога? Ми щодня ставимо собі схожі питання, і щодня шукаємо відповіді, які поки що тимчасові".
"Простенька", за словами самої ж Данилевської, робота "Прапор вам у руки!" (19.06.2022) є реакцією на мегаскладні реалії пропагандистських урочистей, які масово почали проводити росіяни після кількох місяців окупації. У "День Росії", серед безлічі триколорів, художниця йшла через міський сквер, спостерігаючи натовп з пенсіонерів та військових, підлітків, що на маленькій сцені виконували радянські шлягери.
Данилевська згадує:
"Мені назустріч йшов якийсь нетверезий, дуже занедбаний чоловік і ніс на руках маленьку дитину. Він простягнув сину триколор і сказав: "А ну, помахай прапорцем. Він тобі подобається?" Я вирішила намалювати можливе продовження цієї сцени, але не конкретизувати, хто відтяв руку – так звані "свої" за колабораціонізм, чи так звані "чужі", бо їм насправді все одно, кого вбивати: навіть найпокірніші можуть потрапити у немилість ката".
Я часто кажу про профетичність мистецтва як надчутливого інструменту вимірювання соціально-політичної тектоніки. Коли ми анімували роботу Данилевської "Балет", що була створена ще до війни, виклали її на своїй сторінці у Facebook. За пару годин вона набрала понад 10 тисяч переглядів.
Данилевська тоді говорила:
"Я думаю, багатьох з нас переслідує відчуття, що незабаром по телевізору ми ще раз побачимо цей балет. Як кажуть, історія повторюються двічі: вперше як трагедія, вдруге – як фарс. Спробувала уявити, який вигляд може мати цей фарс".
Її "Балет" так влучно поцілив у "чувство прєкрасного" поціновувачів "русского міра", що одразу авторка була відправлена соціальною мережею в бан через скаргу.
Фарс набуває просто нищівної сили: нещодавно я побачила у новинах кремльовську афішу на 24 лютого 2023-го. Здогадайтеся, який балет вони покажуть у цей день.
Лі Білецька
Художниця Лі Білецька вела щоденник окупаційних буднів у фейсбуці. Паралельно працювала над документальним фільмом "Жінки в окупації", фіксувала на відео наші підпільні зустрічі. Також робила фотосерію "Home Марія", створюючи портрети жінок та дівчат в окупації.
Влучність її мистецького жесту в роботі "Херсон накрило побєдобєсієм" (08.05.2022) вражає. Дитина, що з головою вкрита червоною тканиною, є антитезою буквалізму документальної фотографії і б’є набагато сильніше. Але історія не стільки сумна, знов можна побачити фарс: заваливши завдання зібрати херсонців для параду на честь 9 травня, вночі росіяни привезла з Криму гастролерів для зйомок фейкового "пабєдномаршевого" відео.
Лі Білецька. Херсон накрило побєдобєсієм. Зображення надано Юлією Манукян
Навесні 2022 року святкувати Великдень в Херсоні було гірко. Та надзвичайно естетична робота "Христос Воскрес! Воскресне й Україна!" (24.04.2022) сповнена передчуттям перемоги. Художниця йшла на зустріч зі своїми рідними і спостерігала, як люди сім'ями у дворах багатоповерхівок влаштовували пікніки.
Художниця говорила:
"Це було незвично бачити. Але приємно спостерігати цю окупаційну прибудинкову пастораль: імпровізовані столи тонуть у новенькій траві, розігріті весняним сонцем, м'якнуть люди, але у якомусь спокійному задоволенні, діти пасуться поряд. Краса ж. А, може, то я просто спроєктувала власні радощі, що чимчикую на родинне збіговисько, бо такі можливості на вагу золота. Безцінні. Христос Воскрес! Воскресне й Україна!"
У неї відбулась своя реакція на Бучу (04.04.2022). Аби знов почати дихати і жити, Білецька зробила перфоманс із супроводжуючим текстом, сповненим неймовірного болю.
Лі Білецька. Буча. Зображення надано Юлією Манукян
Mona
У квітні 2022 року я вже була в Одесі. Коли російська ракета вбила буквально три покоління жінок – 28-річну активистку Валерію (родом з Херсона), її дочку-немовля і її бабусю. Ця трагічна подія відбилася в роботі молодої художниці Mona "Перехід".
Mona. Перехід. Зображення надано Юлією Манукян
Ріна Храмцова
Художниця Ріна Храмцова провела в окупації майже 5 місяців з чоловіком Семеном Храмцовим, художником, куратором Музею сучасного мистецтва Херсона, і їхнім маленьким сином. Уже тоді мала задумку зробити серію живописних робіт, присвячену знищенню херсонських плавнів – унікального осередку дикої природи майже в місті. Окупанти нещадно їх палили. На замовлення резиденції "Вибачте, номерів немає" в Ужгороді Храмцова створила серію живописних робіт "Плавні".
Ріна Храмцова на резиденції "Вибачте номерів немає". Facebook
Художниця розповідає:
"Розмір полотен 20х40 см. Їхня остаточна кількість ще не визначена. Кожне наступне повинне плавно перетікати в інше, утворюючи циклічність і замкнутість. Усе інше на полотні втрачає сенс для існування, лише безкінечна лінія горизонту – плавні, що тягнуться, начебто не змінюючись, фокусують очі настільки, що краєвид через свою скажену динаміку стає ніби статичними. Однак немає жодного клаптика, який би повторився. І серед цієї умиротворюючої краси лунають вибухи, горять плавні, чорний дим ковдрою покриває небо".
Ріна Храмцова. Плавні. Зображення надано Юлією Манукян
Якоюсь мірою це було передчуттям сумної долі художника В'ячеслава Машницького, адже він зник на своїй дачі в плавнях, і взагалі всіх, хто переховувався там від окупантів. Місце щасливих людей, що перетворилося на згарище. Та природа відновиться, а от люди…
Костянтин Терещенко
У Костянтина Терещенка і його дружини Насті в окупації народилася донечка, і ця жахлива ситуація знайшла своє відображення в графічній роботі "Погублений ліс".
Костянтин Терещенко. Погублений ліс. Зображення надано Юлією Манукян
Костянтин Терещенко коментував:
"Коли натовпам типів кажуть йти вбивати, й вони йдуть і вбивають, волосся стає дибки. Я бачу кілька поколінь скалічених психічно, недорозвинених ментально інвалідів, які живуть у стані собак на ланцюзі. Я бачу державу, яка посадила їх на ланцюг з дитинства, мусорська держава, яка вирощує калік на догоду інфернальній волі меншості, абияк прикриваючи це світлими ідеалами та особливою місією народу. Я бачу родове дерево, під яке століттями сцуть і гадять чорти, що мають владу, і народжуються отруєні вже в утробі покоління. Так народжується народ".
Вікторія Березина
Щоденник війни "Чорна книга" Вікторії Березиної, який вона вела впродовж 7 місяців в окупації, на жаль, залишається актуальним – ми втрачаємо, плачемо, безнадійно заклеюємо вікна. І кожного ранку пересвідчуємося, що це реальне.
"Чорна книга" Вікторії Березіної у експозиції. Зображення надано Юлією Манукян
Мікс з "дадаїстських" колажів, графіки і щемких текстів. Сама художниця коментує:
"Це мої емоції та почуття, які я переживала під час війни, короткі та швидкі висловлювання, які допомагали мені не збожеволіти, моя особиста психотерапія. У найскладніші моменти відчаю я діставала щоденник і продовжувала наповнювати його… Я відчула на собі, як важко зібрати просто думки докупи та почати ділитися своїми емоціями. Але це потрібно робити, потрібно кричати на весь світ про те, що відбувається у нашій країні!"
Усі 7 місяців Березина писала листи до власника галереї tARTu pood в Тарту (Естонія), з яким ми здружилися напередодні війни, і він зробив все можливе, щоби його європейські друзі та колеги дізналися правду про окупацію. Ці листи були номіновані в категорії "Носій культури року Тарту".
Маріанна Таріш
Роботи з серії "Декорації" Маріанни Таріш – "Тривога" і "Поле бою (могилізація)" – навели мене на думку, що вони могли б стати частиною сценографії до п’єсу Артура Сумарокова "Полон". Цілком можлива колаборація для "театру абсурду, де ми стали заручниками поганого сценарію в театрі життя, в якому є сусідами неадекватної країни, що оголосила нам війну.
Виставки
Через ризики, що існували, я все-таки вибралася з міста за 2 місяці після початку окупації. Потім уже з Одеси підтримувала тих, хто лишився в Херсоні. Після мене виїхав Артур Сумароков, херсонський драматург та перформер — вв окупації він написав п’єсу "Полон". Сумароков і зараз продовжує писати драматичні твори, які звучать на різних європейських платформах: його відвертий і різкий перформанс "My Decolonization", представлений у межах Театрального фестивалю в П’ятра-Нямц (Румунія), викликав резонанс. Але маю сказати, що не всі культурні інституції готові до такого художнього радикалізму. На жаль, вкрай поміркована позиція "щоби нікого не образити" (читайте "добрих росіян") не є винятком для мистецьких центрів.
Артур Сумароков та Юлія Манукян. Зображення надано Юлією Манукян
Наступною виїхала з міста фотографка Лі Білецька зі своєю родиною.
Юлія Данилевська, Сашко Жуковський, Mona пережили всю окупацію. Сашко і досі живе в Херсоні, Данилевська виїхала до Миколаєва. Ще одна художниця залишається у ще й досі окупованому лівобережжі міста.
Ми презентували роботи херсонців у Києві, Львові та Ужгороді.
Складно передати відчуття, коли Юля Данилевська і Сашко Жуковський стояли перед нами і розповідали про свої роботи, щойно "вирвані" з пекла обстрілів. Це було вражаюче навіть для мене, людини, яка знала це за власним досвідом. За всіма роботами стоїть своя історія і тим вони ще цінніші.
Проєкт "Анімація артопору в окупації" було реалізовано ГО "Урбан Ре-Паблік" (Херсон) та підтримано в результаті відбору на відкритому конкурсі (re)connection UA, пілотного проєкту ГО "Музей сучасного мистецтва" у партнерстві з UNESCO та Надзвичайного фонду спадщини UNESCO.
Фінансування проєкту "Анімація артопору в окупації: презентація" здійснюється зі Стабілізаційного фонду культури та освіти 2022 Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини та Goethe-lnstitut, goethe.de.
Усі ролики можна подивитися на нашій сторінці.